“В України з Кримом і Донбасом стосунки сотні літ. 5 років окупації їх не поламають” — нардеп зі “Слуги народу” Юраш

Що таке “червоні лінії”, турбо-режим у Верховній Раді, акції проти капітуляції та е-голосування українців за кордоном, про це в інтерв’ю розповідає Святослав Юраш, 23 роки. Він наймолодший депутат у Верховній Раді. Входить до фракції “Слуга народу”. Пройшов 27-м номером за партійним списком.

Учився в Польщі, Індії. 2014-го повернувся в Україну, заснував прес-центр Євромайдану. За участь у Революції гідності отримав орден “За заслуги” 3-го ступеня від Петра Порошенка. Був заступником директора Світового конґресу українців у Києві. Батько Андрій Юраш — релігієзнавець, директор департаменту у справах релігій і національностей Мінкульту, – пише Газета.юа.

Говоримо у конгресно-виставкому центрі “Парковий”. Тут на президентських і дострокових парламентських виборах працював прес-центр штабу партії “Слуга народу”.

Розкажіть про враження після 1,5 місяця в парламенті.

– Це структура, яка зачекалася на можливість працювати, яка застрягла в часі. Механізми старі в усіх сенсах цього слова. Цей дизайн був компромісним між РУХом і Компартією. Треба все міняти зсередини. І ми починаємо.

Як вам такий динамічний режим?

– Я готовий працювати без вихідних. Бо це феноменальний шанс. Народ вимагає нагальних дій. Країна чекає 29 років. Мої колеги — це люди, які не впали з неба, а працювали з питаннями права, правоохоронних структур, економічних змін. У нас напрацювання.

Регламент Верховної Ради вивчили?

– Регламент – це інструмент, який використовували різні олігархічні групи, намагаючись просувати свої питання, зсувати кожен закон у потрібну сторону. Тому ми змінюватимемо регламент теж.

Що для вас стало відкриттям у Раді?

– Креативне лобіювання. Усі чекають, що прийде дядько із чемоданом грошей. Ти або продаєшся, або ні. А тут приходять до тебе мільйон плакальниць і кажуть: “От є одне речення в цьому законі, ну от дуже треба, щоб ти його змінив, поміняєш — усім буде щастя. Ось це одне речення душить нас щодня”. Ти думаєш, ну справді щось у цьому є. А потім з’ясовуєш: після зміни речення дехто заробить стільки-то грошей з цієї схеми. А плакальниць щойно з автобуса вигрузили.

Різні групи за роки виробили моделі лобіювання. І вони тиснуть із усіх боків. Щоб свої інтереси і захистити, і помножити.

А приємні здивування були?

– Ми маємо шанс змінити країну.

Як ладнаєте з колегами? Чи можлива дружба між депутатами з інших фракцій?

– Ми не хочемо бути, як старі політики. Битися ніхто не буде. Але дружба — це серйозне слово. Вона має бути тестована роками, спілкуванням, взаємодією.
Степан Кубів (депутат від “Європейської солідарності”, екс-міністр економічного розвитку. – Gazeta.ua) на Майдані допоміг мені відкрити міжнародний прес-центр. Дядька Степана, як я його називав там, я давно знаю. Це людські стосунки, за межами політики. В особистому спілкуванні ми не деградували до образливого рівня.

А є відчуття, що іноді вас як молодих намагаються використати? Просунути свою думку, ввести в оману?

– Ми ж не ідіоти. Я розумію, що є багато сторін дискусії. І треба багато проговорити, щоб зрозуміти повноту картини.

Як ставитеся до протестів щодо “формули Штайнмаєра” та нового закону про особливий статус Донбасу? Як оцінюєте ці простести?

– Як результат неповної комунікації.

Це помилка влади?

– Це помилка багатьох сторін. Коли той самий персонаж, який нам подарував і процес, і реалії, і промоціював ту саму “формулу Штайнмаєра”, стає головним борцем проти капітуляції – це смішно.

Люди мають право на протести. Це запит на комунікацію. А дехто намагається зманіпулювати, щоб зробити новий Майдан. Та це усі бачать. І ті, хто були на попередньому Майдані, ці маніпуляції не допустять.

Як Україна має вирішувати питання Донбасу?

– Має, мусить і хоче — це різні категорії. Має, як зараз робить. Ми використовуємо існуючий канал. Через формат “Нормандії” можемо отримати діалог із європейським союзниками. Окреслять “червоні лінії”. А це, як сказав Володимир Зеленський: земля, територія, люди. Що обговорять там, з’явиться у Верховній Раді. Буде публічна дискусія.

Які ідеї щодо Донбасу, зокрема, особливого статусу, звучать у фракції? Чи всі погоджуються з “формулою Штайнмаєра”?

– Із чим там не погоджуватися? Наші танки під Москвою і ми Путіна під дулом тримаємо? Ні. І саме через це треба говорити про міжнародний діалог, який може змусити Путіна полишити Донбас. І закінчити війну, яку він почав.

Тому це був крок, щоб добитися “Нормандії”. У документі немає підписів так званих республік. Там є України, Росії, ОБСЄ. І це стрибок на інший рівень дискусії.

Є багато побоювань щодо нового законопроекту про особливий статус Донбасу. Що має бути прописане в цьому документі?

– Ми точно знаємо, чого там не має бути. А подробиці з’являться після “Нормандії”.

Чого там точно не буде?

– Президент усе окреслив.

Якщо в законі будуть сумнівні речі, ви їх підтримаєте?

– Президент на сумнівні речі не погодиться.

Для мене лінії президента показують мої “червоні лінії”. Це зміна кордону, забування про людей.

В інтерв’ю Роману Скрипіну ви сказали, що готові вийти зі “Слуги народу”, “якщо щодо кордону будуть компроміси, якщо ми щось віддамо Росії”. Думку не змінили?

– Не змінив. Погоджуюся з Володимиром Зеленським: кордон — це питання сакральне, фундаментальне та незмінне.

Щоразу під час голосування понад 200 “за” дає ваша фракція. Депутати голосують, але не читають документи, самі в цьому зізнаються. Як приймають рішення: ви їх обговорюєте в робочих чатах чи, можливо, вам надсилають якісь поради?

– У всіх є свої сфери відповідальності. Я щодо діаспори працюю у підкомітеті, є міжфракційне об’єднання. Довіра у цьому процесі – головне. Треба працювати як команда. Від президента, певно, до мене, бо я наймолодший.

Якось журналістка запитувала у Михайла Ананченка (депутата від “Слуги народу”): “Що у нас сьогодні на порядку денному”. І він не знав, що сказати.

– Тут дві речі. Ананченко у Верховній Раді, як і я, вперше. І знати всі елементи процесу right away (відразу. — Gazeta.ua) не може. Тому я маю звичку до журналістів брати до кишені порядок денний. Друге. Багато журналістів у Верховній Раді витрачають час на пошуки ідіота. Користуються тим, що деякі депутати, скажімо, все життя працювали в академічному секторі, з медіа не взаємодіяли. За кордоном журналісти питають у депутатів, які в них цілі, яка діяльність. А в нас – це шоу. “Пиво.ТВ” приходить і робить розвагу з усього. Має право. Але я радив би запитати себе, чи це резонно.

Ви створили у Верховній Раді міжфракційне об’єднання “Українці у світі”. Чи займається темою електронного голосування на виборах українців за кордоном?

– Наша діаспора по всьому світу хоче взаємодіяти з Україною. А шляхів для цього немає. У нас є “Паспорт закордонного українця”. Це зелена книжечка з дивною процедурою її отримання.

Треба створити механізми для українців, які хочуть тримати з Україною зв’язок, щоб вони могли і дім купляти, і податки платити. Для цього треба змінити процедуру. Мова не тільки про голосування. А і про представництво у парламенті. У нас до 10 мільйонів громадян закордоном. Хтось у Раді має представляти їхні інтереси.
Після Майдану створені численні громади українців. Президент Зеленський закликав українців повертатися в Україну. Для цього треба мати діалог із ними.

Проблеми українців у світі – це так само проблеми українців у Росії. Які пріоритети маєте в цьому напрямі?

– Я бачився з представниками 9 російських організацій. Головна проблема, що коли говориш із кимось одним, то кажуть, що решта працюють із ФСБ. Я не знаю, хто із них має контакти із спецслужбами. Але Росія зробила все для знищення нашої громади там.

Українцям у Росії треба дати аргументи, що звідти треба втікати. І створити механізм, щоб вони бачили перспективу тут (в Україні. — Gazeta.ua).

Як нам вибудовувати стосунки з людьми на Донбасі та в Криму?

– В України з Кримом і Донбасом стосунки сотні літ. Думаю, 5 років окупації та війни не поламають усе. Перший фронт цієї війни – інформаційний. Із перемоги на цьому фронті варто починати.

У вас днями народився малюк. Якою бачите Україну за 6-7 років, коли дитина піде до школи?

– Такою, в якій син захоче лишитися, а не поїхати.

От Грузія до Саакашвілі була одна, після нього – інша. Можна сперечатися, добре це чи погано, але інша. Ми отримали мандат саме на те, щоб Україна після Зеленського стала іншою. Оця іншість – про боротьбу з корупцією, про трансформацію економіки, від бюрократії до простого ведення бізнесу.

Яку маєте мету в політиці?

– Щоб мене не повісили на стовпі. Щоб бачили, що ми справді інші та нас обрали недаремно. Щоб ми мали Україну, в якій люди лишалися б, а не втікали.

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини