Івано-Франківський журналіст, літератор та справжній галичанин Олег Ущенко розповів про стосунки між чоловіками та жінками у повоєнній Галичині.
Зворушливу історію про це він написав у своєму Facebook, повідомляє Про Львів.
З дитинства чоловікові особливо запам’яталися ритуали вітання на вулицях, притаманні саме галичанам. “У цих ритуалах з чітко прописаними формами комунікації, у цій фразі “цілую ручку пані” іноді “ручки”, “руці” був дух вічної Галичини з її обожнюванням жінки. То була саме та форма містечкового аристократизму, яким хочеться пишатися навіть зараз, коли все це здебільшого відійшло”, – написав Ущенко.
“Тато був старший від мами на 14 років. Мама, як тільки підвищувала на нього голос, то переходила на Ви. Тато, звертаючись до мами, починав з “дитинко”…
Я дуже любив гуляти з татом містом.
То був чисто галицький спацер.
З льодами, синдовою водою за 3 копійки і кропльовими цукерками, які тато ховав у себе в кишені, бо у моїх долонях вони топилися.
А ще подобалися ритуальні вітання.
Я аж умлівав, так хотів швидше вирости, аби робити, як тато.
Якщо зустрічався хтось з чоловіків, то спочатку вони, не доходячи крок один до другого, зупинялися і, легко схиливши голови в бік один одного, ледь-ледь припіднімали капелюхи. Лише після цього віталися за руку і могли обнятися.
Мене розпирало від гордості, коли хтось з дорослих подавав руку для привітання і мені.
Коли зустрічалися знайомі жінки, то форма привітання залежала від ступеню наближеності.
До просто знайомих тато зупинявся за два кроки перед панею і припіднімав капелюха, промовляючи “доброго дня, вам, пані”.
Якщо ближчі знайомі, то тато зупинявся, припіднімав капелюха і промовляв “цілую ручку пані”.
До ще ближчих жінок тато після фрази “цілую ручку пані” підходив і, шанобливо схиливши голову, справді цілував.
У цих ритуалах з чітко прописаними формами комунікації, у цій фразі “цілую ручку пані” іноді “ручки”, “руці” був дух вічної Галичини з її обожнюванням жінки. То була саме та форма містечкового аристократизму, яким хочеться пишатися навіть зараз, коли все це здебільшого відійшло.
Чому я все це пишу?
Сьогодні у “Метро” заплакана жінка намагається відговорити чоловіка купувати цілого лосося. Він вириває з її рук вОзик і роздратовано кидає у нього тушку риби.
– Дура, я за нього сам заплачу! Ще і твоя дитина буде їсти.
– Але то не означає, що треба так розкидатися грішми.
– Ти шо бальная? Я сказав, що я плачу! Пашла на х@й отсуда!
Уявляю їх романтиний вечір. Його голос з кухні:
– Дура, лосось кушать будеш? З размарином спік!
Вона у спальні лежить на ліжку і вдає, що не чує.
Він заходить до спальні і зразу заглядає під ліжко. Витягує звідтам за ногу малого:
– Іді кушай лосося з размаріном!
Перепрошую за гротеск, але, коли дивився на цього чувака і пригадував, як тато на мамине День народження оббігав під дощем пів Станіслава, шукаючи свічки для підсвічника, то мені здається, що ми і вони жили на різних планетах.”
Тато був старший від мами на 14 років. Мама, як тільки підвищувала на нього голос, то переходила на Ви. Тато,…
Gepostet von Олег Ущенко am Mittwoch, 17. April 2019
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
