Як гуцулка із заробітчанки стала шанованою пані в Празі

0
8611

Багато років поспіль вона гарувала на заробітках і часто собі казала: «Наталю, терпи!» Всупереч людській заздрості і підлості верховинці Наталі Вотрубовій (Гузак) вдалося здійснити свою сміливу мрію і залишитися жити в Празі. Ба більше, саме на чужині вона знайшла своє велике кохання. Тепер 43-літня Наталя живе неподалік столиці Чехії у власному чепурному маєтку, займається творчістю, готує м’ясо з повидлом і надихає на добрі справи свого чеського обранця Філіпа, життя якого теж змінила кардинально – охрестила, одягнула у вишиванку і навчила української мови.

Про це пише Сайт МІСТО

Як гуцулка із заробітчанки стала  шанованою пані в Празі

фото: Сайт МІСТО

Дівка круть і верть

1993 рік. 18-літня верховинка Наталя Гузак мала доволі амбітні плани і чітко бачила своє, здавалося б, безхмарне майбутнє. Тітка вже тоді часто казала про свою племінницю, що та дуже спритна – «дівка круть і верть». Наталя на відмінно закінчила лісотехнічний технікум, опанувавши спеціальність бухгалтера-ревізора. Далі їй обіцяли добру роботу за фахом в одній крупній організації, яка, до речі, мала ще й надати юній робітниці житло. Наталка повинна була жити в Яремче, і ще багато-багато всього. Але Радянський Союз розпався. І всі обіцянки та плани так само потрощилися.

До теми: “Чоловік і жінка разом 20-25 тисяч доларів за рік можуть відкласти” – чоловік з Тернопільщини відверто розповів про життя та заробітки в Англії

Наталя була в розпачі. Що робити далі? Перспективи жодної. Роботи нема. А нещасливе кохання взагалі стало останньою краплею. Їй хотілося поїхати кудись далеко-далеко. Наприклад, у гості до тітки в Прагу, яка там працювала на птахофабриці. Якби ж Наталка тоді знала, що вже ніколи не вернеться додому…

Перший день у столиці Чехії її вразив. Місто – неймовірно красиве, люди видаються гармонійними і задоволеними життям. Наталя пішла до головної атракції – Карлового моста, де прийнято загадувати бажання. І вона загадала: «Хочу, щоб і я, і мої майбутні діти жили в цьому місті…»

«Напевно, те бажання було настільки сильним, що влучило аж у самий космос, – усміхається жінка. – І там, нагорі, мене почули».

Як гуцулка із заробітчанки стала  шанованою пані в Празі
фото: Сайт МІСТО

«Наталю, терпи!»

Наталка попросила тітку влаштувати її до себе на фабрику. У перший же день дівчина розплакалася. Їй було неймовірно шкода тих курей: їх били струмом, потім ошпарювали кип’ятком, і весь цей процес супроводжувався нестерпним смородом. Наталка добряче виплакалася, зціпила зуби і сказала: «Я попробую».

На той час на фабриці працювало дуже багато поляків, українців – на пальцях перелічити, та й тих узяли на випробувальний термін. Тоді про українську робочу силу ніхто й не знав. Здебільшого в Чехії працювали поляки, болгари і вихідці з колишньої Югославії.

Гуцулка була неймовірно швидка і метикувата. Вже через тиждень її перевели працювати за комп’ютер, де дівчина мала керувати роботою конвеєра. І тоді почалося справжнє пекло. Страшна заздрість і підлість з боку співробітників не давали Наталі жити. Найбільше бруду лилося від жінок. Що вони тільки не патякали. Не раз підставляли. Тому дівчина кожну секунду мала бути напоготові, максимально ретельно виконувати свою роботу. Якось Наталка відволіклася на кілька хвилин і полячки навмисне проставили неправильний термін придатності аж на цілу партію курей.

«Я тоді зрозуміла, що маю давати ще більшого «позору», – сміється верховинка. – Чеською це слово перекладається як «обережність». Пам’ятаю, як на початках мені гукали: «Позор! Позор!» А я не знала, що то означає, і так спереживалася – другий день на роботі, а вже якось зганьбилася».

Коли Наталка стала бригадиром цеху, колеги мало не оскаженіли від ненависті. Її просто з’їдали очима. Як так – українка на керівній посаді, та ще й зелена дівка!.. Особливо це пекло її землякам. У них зарплатня була 1000 крон, а в Наталки – 1200. Один 35-річний чолов’яга хотів навіть відлупцювати її за це, мовляв, він виконує утричі важчу фізичну роботу, а якесь дівчисько лиш керує і натискає кнопки на машині, ще й має більше грошей.

У перший же день дівчина розплакалася. Їй було неймовірно шкода тих курей: їх били струмом, потім ошпарювали кип’ятком, і весь цей процес супроводжувався нестерпним смородом

Наталка була не тільки працьовита й амбітна, але й тямуща. Дуже швидко вона опанувала чеську мову. Вміла порозумітися із чеськими замовниками, добре стажувала новоприбулих працівників. З часом їй доручили роботу з документацією.

«Коли шеф казав зайти до кабінету, аби підготувати на завтра документи, я навідріз відмовлялася і просила його зрозуміти моє становище, – розповідає Наталя. – Люди би просто зжерли мене. Такі страшні плітки би поповзли. Тому шеф підходив до мого конвеєра, і лише там ми вирішували всі справи».

Був навіть такий жахливий період, коли дівчину переслідували закарпатські рекетири, хотіли, аби вона платила їм за «кришу». Наталя не могла вільно вийти з гуртожитка, бо ті вже чекали з погрозами, страшили чеченською мафією. На щастя, вирішити проблему допоміг знайомий українець, котрий свого часу працював на будові, ледь виживав, і Наталка йому часто давала куряче м’ясо – аби хоч не вмер з голоду.

«Як я все це витримувала? – замислено каже жінка. – Я просто дуже сильно хотіла вкорінитися в цій країні і змінити своє життя. У Празі я відчула себе вільною. Після Радянського Союзу, коли ти постійно відчувала, що щось мусиш, Чехія здавалася ковтком свіжого повітря. Все залежало лише від тебе. Задля цього я готова була трохи потерпіти, була переконана: так погано не буде завжди. Я собі чи не щодня казала: «Наталю, терпи! Ще трохи. Так не буде все життя».

Наталя навіть запланувала вступити у якийсь навчальний заклад у Празі – аби розвиватися далі. Однак дівчина завагітніла, одружилася з поляком, який працював на тій самій фабриці. Народився синочок Андріан. Про амбітні плани довелося забути. Наталя була в декретній відпустці півтора року, а далі знову почала гарувати.

Прикарпатка працювала не тільки на фабриці. У вихідні, коли інші відсипалися і від’їдалися, вона хапалася за підробітки. Здебільшого це прибирання готелів, будинків. «Пам’ятаю, одного разу мені запропонували повитирати склянки в готелі, – каже Наталя. – Я подумала: оце халява, легшої роботи ще не мала. Ага – де там! Виявилося, що це ще важче, ніж постільну білизну розкладати. Тонесеньке скло винних бокалів було надзвичайно крихким. А я поспішала, бо хотіла побільше перетерти – від кількості залежав мій заробіток. Зрештою 15 бокалів тріснули. Цілий день я пропрацювала задарма».

А якось жінка підпрацьовувала на кухні в ресторані. І одного разу запропонувала поварам дозволити їй приготувати качку по-своєму, а не так, як вони подають. Чеські кухарі лише солили м’ясо і посипали кмином, далі запікали. «Качка не мала тієї ароматної сухої скоринки, яку ми так любимо в Україні, – сміється гуцулка. – Тож я натерла качку маринадом з олії, часника і перцю, нафарширувала яблуками, запекла… Коли вийняла страву з духовки, на кухню якраз зайшов шеф-повар: «Що за цікавий запах тут?» Я розповіла, що спекла качку за власним рецептом. Шеф-кухар розреготався: «Ти з України і будеш вчити нас качку пекти?» Через 10 хвилин качки не стало. Всі так уминали, аж за вухами лящало. Кухарі чесно сказали, що, на жаль, мусять дотримуватися такого рецепту, який затверджений у ресторані, але відтепер у себе вдома готуватимуть качку лише за Наталиним рецептом.

Стоп!

Наталя дуже багатьом землякам допомогла влаштуватися на птахофабриці, де сама працювала. Тоді це було неважко – ще не було посередників і такої кількості шахраїв. Тим паче, що на початку 2000-х рр. поляки вже перестали їздити на роботу в Чехію.

12 років прикарпатка пропрацювала на птахофабриці, доросла до посади менеджера, керувала кількома цехами, координувала замовлення від торговельних комплексів. А звільнилася, бо… не дали обіцяної відпустки

Однак далеко не всі прибулі були в захопленні. Вочевидь, чекали, що їм там впаде на голову манна небесна. Одна з родичок прикарпатки першого ж дня закатала істерику, що не гаруватиме так важко. «Ти взагалі дурепа, що так пахаєш! – кричала вона. – Ти ж жінка. Тут ліфти вузькі, порохотяги важкі, їжа солодка… І взагалі моє «я» сильніше, ніж туалети пуцувати».

Як гуцулка із заробітчанки стала  шанованою пані в Празі
фото: Сайт МІСТО

До теми: “Їхала в Італію поміж контейнерів для меблів” – історія про заробітки в Італії

«Не все і зразу, – відповіла їй Наталя. – Потерпи трохи, а там стане легше. Нема такого, щоб ти приїхала, не знаючи мови, менталітету, не показавши своїх здібностей, – і одразу на добру позицію. Це все починаєш розуміти в процесі роботи».

12 років прикарпатка пропрацювала на птахофабриці, доросла до посади менеджера, керувала кількома цехами, координувала замовлення від торговельних комплексів. А звільнилася, бо… не дали обіцяної відпустки, а вона дуже хотіла поїхати додому до брата на весілля. Наталі просто стало неймовірно боляче – стільки років, стільки відданої праці і пережитих труднощів… «Мені вже остогидли приниження, – говорить жінка. – І я тоді сама собі сказала «стоп». Роботи в Празі є повно».

Далі Наталка розвивалася в мережі компаній з продажу косметики, стала заступником менеджера. Але грошей бракувало. Тому жінка ще влаштувалася продавцем у м’ясну крамницю, там були гарні умови праці, хоч і добиратися туди мусила аж майже дві години. Очевидно, сама доля вела Наталю, адже саме там вона зустріла своє велике кохання.

Щоправда, і на тій роботі не обійшлося без неприємних оказій. Шеф почав загравати, запрошувати на вино після роботи. Наталка дуже розлютилася і по-гуцульськи напряму випалила: «Або я працюю, або йду геть. Я на роботі вже хочу спокою. Я зараз після важкого розлучення. На душі маю багато злоби на чоловіків. Хочете, аби те все вилила на вас?» «Ні! Аж ніяк! Я й сам недавно розлучився. Вдруге», – розсміявся шеф, і на тому залицяння скінчилися.

Тут командує гуцулочка

Через 12 років Наталин шлюб розбився на уламки. Пара розлучилася. Ті два місяці після розриву жінка дуже добре пам’ятає – було важко. Гарувала на кількох роботах, синочка бачила, лише коли той уже засинав. Навіть замислювалася, аби повернутися в рідні Карпати, – ні морально, ні фізично більше не витримувала.

Ніч стає найтемнішою перед світанком. Того дня у її крамницю зайшов імпозантний чех. Поки вибирав товар, купував його, то якось так дивно дивився на українку – їй аж ніяково стало. Насправді чоловік просто дуже вподобав симпатичну продавчиню, але вирішив не йти напролом. Спершу прийшов до шефа магазину, розпитав про біляву красуню. Директор дуже поважав Наталю, розповів її складну ситуацію.

Наступного дня чех знову завітав до крамниці. Приніс українці коробку цукерок, сказав, що це подяка за гарне обслуговування. А ще відрекомендувався – Філіп Вотруба.

Коли Наталя вдома розпакувала коробку, то побачила там два квитки до театру і візитку Філіпа. Виявилося, що він – керівник крупної будівельної компанії. Жінка була спантеличена – що робити? Цілий день мордувалася сумнівами, але зрештою погодилася – це ж ні до чого не зобов’язує.

Як гуцулка із заробітчанки стала  шанованою пані в Празі

У театрі показували виставу Антона Чехова «Три сестри». Перед тим трохи посиділи у кав’ярні, більше познайомилися одне з одним. Наталя дуже втішилася, коли дізналася, що прадідусь Філіпа, римо-католицький священник, свого часу приймав у себе в гостях Івана Франка і навіть переклав чеською мовою більшість його творів.

На прощання чех лише запитав, чи може він сподіватися на те, що Наталя погодиться ще раз якось піти разом до театру. «Мені тоді дуже сподобалося, що він такий галантний, – пригадує прикарпатка. – Не нав’язувався, дав можливість поміркувати».

Через кілька днів вони гуляли біля її улюбленого Карлового моста. І раптом Філіп сказав: «Я щойно побачив одну казку з майбутнього. Хочеш розповім? Стареньке подружжя сидить коло каміна. Бабуся – гарна, чепурна. Дідусь – теж нічого. І вони згадують, як колись їхнє перше побачення було тут, біля Карлового моста. Цього дідуся звати Філіп, а бабусю – Наталя. Як тобі казочка?»

Його оточення – це вершки суспільства. Наталю не приймали як свою, ставилися відверто байдуже. Віталися, для годиться питали, як справи – і на тому все

Через місяць чех сказав, що без Наталі вже не зможе жити. Запропонував оселитися разом. «Він мені був настільки близький по духу, ніби зналися все життя, – говорить жінка. – Філіп старший на дев’ять років, але мені з ним так цікаво. Вихований, начитаний, може говорити на будь-які теми. Щоправда, коли приходить додому, іноді забуває вийти з ролі директора. То мушу йому про це нагадувати. Тоді коханий усміхається і каже: «Ой, я забув. Тут командує моя гуцулочка».

Через чотири роки спільного проживання пара одружилася. При народженні сина Філіп просто у пологовому запропонував Наталі руку і серце. Їм аплодувала вся лікарня. Хлопчика назвали Максимом.

Багато років поспіль прикарпатка відчувала на собі упереджене ставлення місцевих. Особливо коли одружилася з Філіпом: його оточення – це вершки суспільства. Наталю не приймали як свою, ставилися відверто байдуже. Віталися, для годиться питали, як справи – і на тому все. Та й мама Філіпа спершу не була в захваті, що невістка – українка. Для її єдиного сина, ще й такого розумного й успішного, мала бути тільки чистокровна королева. «Було дуже важко, – зізнається жінка, – але завжди допомагав погляд Філіпа. Йому варто тільки глянути на мене чи усміхнутися – і я враз почуваюся у безпеці, почуваюся найкращою у світі жінкою».

Завдяки дружині Філіп захотів охреститися в церкві. Чоловік ще й полюбив гуцульську кухню: банош, гриби, кулешу… Обожнює бринзу. Наталчині батьки сміялися: «Та який же ти чех! Ти справжній гуцул! Ти ж їси бринзу ложками. У нас гуцули навіть так не їдять». А Наталка навчилася готувати м’ясо з повидлом, адже більшість чеських страв мають солодкий присмак.

Зараз українка нарешті зайнялася тим, до чого її тягнуло з дитинства, – декупажем (техніка декорування різних предметів). Самотужки навчилася, переглядаючи онлайн-уроки. Тепер Наталя сама проводить такі майстер-класи у школах, дитсадках, а також для творчих панянок.

Між нашими є сильна підлість

Наталя розповідає, що багато чехів вороже налаштовані до українців. Загалом це пов’язано з періодом, коли радянські війська ввійшли до Чехії. 20 років комунізму залишили на місцевих відбиток ненависті до росіян. А українців, білорусів чехи постійно асоціювали саме з росіянами. Це для них було одне й те ж. В останні роки, коли в Україні палає війна, погляди суттєво змінилися. «Чехи бачать, що більшість росіян, які приїжджають сюди на заробітки, займаються шахрайством, – каже Наталя. – Тоді, як українці гарують. Хоча і багато наших поводяться по-свинськи. Особливо часто своїх же земляків підставляють. Між нашими людьми тут є страшна підлість».

Як гуцулка із заробітчанки стала  шанованою пані в Празі
фото: Сайт МІСТО

Прикарпатку тепер дуже часто земляки просять допомогти працевлаштуватися у Чехії, адже її чоловік – бізнесмен, має багато зв’язків. Але Наталя не дуже хоче брати на себе таку відповідальність, бо вже достатньо надивилася, як часто і як багато міфічних уявлень про заробітки мають українці. Думають, що тут гроші будуть загрібати лопатами і при цьому без зайвих фізичних зусиль. «Один якось сказав: «Я не хочу роботи на будові, – пригадує Наталка. – Я би робив якимось директором на фірмі, як-от твій Філіп». Ото я реготала довго».

Автор: Наталя Мостова

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 28