Святкове: Паска правдивого львівця

Паска правдивого львівця
Паска правдивого львівця

Великдень у Львові – то як окремий світ. Він відрізняється від Великодня у Києві чи Харкові.

Про унікальні галицькі ритуали, традиції та нюанси, які супроводжують це свято і приготування до нього детально і з гумором описала Марта Госовська у виданні Дивись.info.

Свята в нас бувають всякі – до кольору, до вибору, як в нас кажуть.  Гоститися львівці люблять!

Але найважливіші свята – Різдво і Паска. Мало хто в нас Паску називає Великоднем, а ще менше – Воскресінням. Ви зрозуміли, так? В центрі всього – заквітчаний кошичок, а центрі кошичка – зґрабна пасочка, як боженька змилосердиться, то ще й рівненька, непідсмалена як циган, а підрум’янена як дівчина на виданню, а по центрі пасочки – така маленька свічечка, з правдивого бджолиного воску, а не парафіну, бо хто б ту паску їв, як вона пахнутиме як зимові чоботи. Свічечку треба запалити, коли священик почне обходити коло і кропити кошички свяченою водою.

Але, стоп, чекайте. Все по-порядку. Паска починається не з того. І навіть не з походу до плащаниці в п’ятницю. І не з миття вікон в четвер. І не з малювання писанок в середу. І не зі сповіді у вівторок.

О, ні, все починається набагато раніше – за сорок днів до Паски, коли всі просять один в одного пробачення (зараз модно це робити у фейсбуці і обов’язково затегати всіх, про кого тільки могли криво подумати впродовж року, кажу ж, – всіх) і постяться (про це теж треба оголосити на своїй сторінці і намагатися впродовж посту кожної п’ятниці всім про це нагадувати, показуючи тарілку пісної салати і окраєць хліба; пильнуйте тільки, щоб ростбіф не потрапив в кадр!). Правдиві львівці постять в понеділок, середу і п’ятницю. Ті, що львівці в першому поколінні, то мають попуст – їм можна тільки в п’ятницю і то – полегенько, а то не встигнеш озирнутися, як на наступний Великдень вони вже будуть в Києві!

На другий тиждень посту можна подумати про тілесне і грішне. Про ковбасу і шинку, себто. Подумати – то мало. Справжній львівець про неї думає завжди, навіть в перший тиждень посту, хоч до того останнього гріха не признається ніколи, хіба на святій сповіді, гірко зітхнувши і три рази перехрестившись. Треба діяти – піти і купити виварку найкращого м’яса, сала і всього, що там за старовинним рецептом, ще від прабабці Регіни, яка той рецепт виманила у самого повара його Світлості Франца Йосифа. Ну, принаймні, так можна розповідати дітям/внукам/гостям/сусідам/туристам. Особливо туристам. Так смачніше. І так дорожче можна продати.

Моя бабця не допускала нікого до процедури маринування. Навіть мого тата, який не чувся через це справжнім чоловіком, і відривався вже в процесі вудження, не пускаючи бабці навіть близько до коптильної бочки. А така мусить бути на подвір’ї у правдивого львівця. Нема подвір’я? То на балконі! Виварка з маринадою (так, в жіночому роді, це не описка), в якій мирно плавали полядвиці, шинки, шпондри і ковбаси, стояла в нас під сходами. Завідувачка маринади, сиріч бабця Марія, зазирала туди що два дні – щось туди досипала, щось перевертала, щось колотила і дзвінко закривала надлуплену синю кришку із незмінними словами: «Але пахне! Але буде файне!» Я мала “щастя” впасти у ту мидницю з ковбасами і шпондерками – необережно п’ялася до верхньої полиці, скориставшись баняком як кріслом. Більше так не роблю. І вам не раджу: на те видовище мамі відняло мову, тато почав ще більше курити, а бабця… краще вам не знати, що мені було від бабці Марії!

Паска правдивого львівця by Марта Госовська
Святкове: Паска правдивого львівця. фото: “Маленький фермер”

Мидниця з ковбасами – то символ терпіння. То як медитація, тільки краще – в кінці вас точно чекатиме абсолют щастя! Мидниця стоїть, а Паска наближається. Після Базьки (розшифровую – після Вербної неділі), десь так в понеділок чи вівторок, – радше, у вівторок, бо галичани не починають нічого з понеділка, навіть святого – час було вудити всі ті смакоти. Спершу треба було вирішити, в кого на подвір’ї буде відбуватися дійство. Вирішували довго і жваво, але процедура завжди проходила в нас: по-перше, в нас була найбільша бочка, по-друге, наші жінки не пхалися до процесу; по-третє, в нас був зручний бамбетель, де могло вміститися мінімум чотири експерти з вудження віком від 31 до 92 років.

Експерти приходили з-поза ранку. Але вже й так ніхто в хаті не спав – емоції переповнювали всіх, та й вікна треба було мити. Відкрию секрет: моя бабця на раз вираховувала правдивих львівців. Як? Розповідаю: як миють вікна в Чистий Четвер перед самою Страсною П’ятницею – значить, не справжні. Справжні миють вікна добряче заздалегідь, акурат коли вудиться шинка.

Так от, комісія з вудження зносила всі шинки околиці до нас на подвір’я і я досі не можу зрозуміти, як вони знали, де чия?! От як? А якось знали. Теж, мабуть, риса правдивого львівця. Спершу вони критикували чужі шинки, тоді хвалили свої. Потім – розпалювали вогонь в коптильній бочці і навіть не курили, щоб вишневі дрова не засмердіти Прімою без фільтру. Ми, малі, пленталися по-під ногами і стікали слинами – ми знали, що нам, попри всі строгі заборони Великого посту, дадуть по шматку ще гарячої запашної ковбаси. От так – просто з вогню, просто в замурзані руки, просто посеред подвір’я. Рай на грішній землі і катарсис!

Паска правдивого львівця by Марта Госовська
Фото ілюстративне з відкритих джерел

Шинки обов’язково падали з гаків в сам вогонь. Їх обов’язково намагався вкрасти наш пес. Тоді сусідський. Тоді кіт. Тоді просто сиромудрий сусід, який приніс 3 шинки, а додому хотів понести 5. Тоді приходила бабця Марія і казала, що таке вудження – то є до одного місця і треба інакше, але її ніхто не слухав, бо «йдіть, жінко, по-доброму, вжесьте намаринували!» Пристрасті вирували, сивочолі чоловіки сварилися, як хлопчаки, кидали кабатом об землю, мирилися і курили. Одним словом, це була вистава на заздрість самому Шекспіру.

Та ковбасі – бути! Нас кликали оцінити результат: ми охкали і ахкали так голосно, як то можуть хіба зірки славнозвісного -хабу! Аж тоді нам давали по ковбасині, а бабця несла увесь скарб, на стрих, де він мав охолонути і вичекатися Великоднього ранку.

Решта посту проходила мляво аж до моменту, коли бабця згадувала, що ми ще не посповідані! І ми йшли сповідатися. Ну як йшли – бабця вела нас всіх включно з татом, чия мужність трохи ожила після свята вудження. Ми вистоювали довжелезну чергу – аж за ворота церкви Юра (правдивий львівець має ходити сповідатися до церкви Юра, щоб вас хтось не ввів в оману і не казав, що в Домінікани) – і в тій черзі встигали наробити стільки гріхів, щоб було з чого сповідатися. Мама сварилася з татом, ми – з сусідськими дітьми, бабця – зі всіма. Було дуже весело! І ще один лайфхак по визначенню справжнього львівця: сповідатися перед плащаницею, до якої ходять в Страсну П’ятницю, – то є сором із соромів, гірше, ніж купована паска! Не дякуйте, просто собі знайте – правдивий львівець такого не зробить!

Посповідані, ми хвалилися, кому скільки отченашів і богородиць задано читати на спокуту. Я завжди перемагала. Та то й не дивно, бо мій гріх – пискатість – процвітав з самого дитинства. Ми намагались не грішити, але гріхи нас напосідали ще заки ми встигли спуститися із Святоюрського пагорба!

Друга атракція після святої сповіді – то було малювання писанок. Писачки ніхто не купував (а хто купував, то ви вже знаєте – не пройшов тест на львівськість), їх робили із наконечника шнурівки! Ага, здивовані? Справжні львівці дуже винахідливі! Ми сідали в коло, за столом, панувала урочиста атмосфера і ми всі співали Стабат Матер. Насправді ні. Ми крутились, вертілись, пищали як підрізані і капали один на одного гарячим воском. В нас виходили не писанки, а покраки. Стиль Модерн. Ранній – чи, скорше, сліпий, – Альфонс Муха. Забембана цьоця Христя намагалася донести нам прекрасне і вічне, але на двадцятій хвилині їй здавали нерви і вона малювала нам всім по ідеальній писанці і спроваджувала нас додому. Дорогою, ясна річ, писанка обов’язково мала розбитися. І то та гарна, цьоці Христіна, ранній модерн був напрочуд живучий!

Паска правдивого львівця by Марта Госовська
Паска правдивого львівця. Фото ілюстративне

В суботу рано починалося складання кошика. Якщо точніше, то починалися пошуки кошика, бо він обов’язково мав десь загубитися в нетрях комірчини. Поруч з ним завжди знаходився ще й минулорічний щоденник, татові журнали з голими дівками (я його не звинувачую, стільки навудитися – то є стрес) і праник, яким обіцяли випрямити мого язика. Знайшовши кошик його треба було вмити від порохів і застелити найгарнішою вишивано серветкою, прикрасити бушпаном (якщо його не обдерли вщент сусідні хлопчиська, які той бушпан продвали на ринку по 30 копійок галузка). Бушпан – маст-хев галицького подвір’я, нема бушпана – ну, ви зрозуміли! Тоді в озеленений кошик складали паску, ковбасу, сир, масло, сіль, яйце, писанки (і ранній модерн теж), хрін і мак. Не все вдавалося запхати до кошика з першого разу: пасхальний кошик – то наш національний кубик-рубик! Ще нікому не вдавалося скласти його з першого разу!

Тоді ми, напрасовані, в борщівських сорочках, які ще тоді не були в ціну нирки, і коралях (от вони вже тоді коштували як нирка! Добре, що їх, нирок, в правдивих львівців, дві і стане на намисто і на борщівку!) і вирушали до Гаю. Лайфхак номер два, записуйте, – справжній львівець святить паску тільки в Гаю! Крапка. Причин на це є декілька: по-перше, коли це ще не було туристичним збіговиськом, куди преться пів міста, а то й ціле, там було дуже гарно; по-друге, ніде ви не побачите такої кількості борщівських вишиванок, коралю, киптарів, горбаток і свиток! Якось я запросила до нас на Великдень подругу-англійку, Камілу, то вона казала, що навіть на Аскоті такої пишноти не побачиш, а там є на що подивитись!

В Гаю всі всіх знають, а як когось не знають, то якраз нагода невимушено завести розмову: «О, яка у вас рум’яна паска! А сорочка? То у вас бойківська?» От так раз – і ви вже львівець. Посповіданий, до плащаниці сходили, гроші на тацю дали. В Гаю, святите паски! Все, як має бути! Дивіться, не зіпсуйте все останнім акордом – не їжте щойно посвячене яйце під церквою! Ну, хіба як дуже хочеться!

Смачної вам Паски!

Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇

☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr


А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!