Львів “за Польщі” – це ціла величезна епоха в історії нашого міста. Після смерті воєводи Дмитра Детька місто, як і вся Галичина, потрапили у владу польської корони на понад чотири століття з 1349 по 1772.
Отже, чим цікавий Львів середньовічний? Дехто гадає, що середньовічна Європа — це лихі темні часи. Але це не так. Зокрема, у Львові того часу знали і шанували права і свободи людини. Було навіть таке поняття – “громадянин Львова”. Якщо хтось хотів стати громадянином Львова, то мав, по перше, придбати дім, по-друге, пред’явити владі міста позитивні рекомендації від старости та священика тої громади, в якій був раніше. Це робилося для того, щоб людина не змогла втекти від правосуддя.
Взагалі, Львів, за часів Польщі розцвів. Він став одним з найбільших міст Речі Посполитої і Східної Європи взагалі. Тут жили і трудилися поляки, вірмени, русини, євреї. А ще німці. Влада міста сприяла переселенню заможних німецьких родин з малоземельної тодішньої Прусії. Тут німці займалися ремеслом, торгівлею, деякі стали знаними лікарями, інженерами, архітекторами. Німецька мова набула такого поширення, що навіть на певний час витіснила польську. Михайло Грушевський, корифей української історії, пише, що Львів початку XV століття — найбільше місто України. І майже повністю німецькомовне.
В ті часи національні спільноти ідентифікувалися через релігійність і навпаки. Вірмени ходили поклонятися Богу у вірменський храм, євреї — в іудейську синагогу, німці і поляки мали свої костели, русини-українці — свою православну руську церкву. Винятки були дуже рідко.
Плоша Ринок. Її побудували німецькі майстри на прохання полької влади. Ринок означає “рінґ”, тобто колечко. Площі міст Європи мали форму кільця, тому і отримали таку назву. Дуже скоро на площі Ринок почали влаштовувати торговиці, ярмарки. З часом слово “ринок” означало вже не кільцеподібну площу, а базар, навіть якщо він був прямокутний і зовсім не в центрі. До речі, ярмарка на площі Ринок проводилася і в польські часи, і в австрійські. Традицію зупинила радянська влада аж після Другої Світової війни.
У 1356 році король Казимир III Великий надав місту маґдебурзьке (німецьке) право. Це означало, що віднині майже всі питання місто вирішуватиме саме, навіть встановлюватиме більшість податків на свій розсуд. Містом керували рада і лава (суд). Спочатку у раді було 6 райців (радників). Мали відбуватися вибори, але з часом райці так обнагліли, що вибори скасували. Вони обрали з-поміж своїх родичів ще 6 інших і самі зробили їх також райцями. Тепер райців стало 12. З часом різні зловживання міської ради набридли ремісникам і купцям і ті написали королю довгого листа. Мовляв, наші права, влада регулярно порушує, зокрема, заставляє працювати у майстернях по 14 годин на день і все таке. Король став на бік простих громадян. Він створив квадрагантавірат (раду сорока мужів) — свого роду громадську раду з величезними повноваженнями. Цей квадрагантавірат мав вирішувати всі питання, пов’язані з грошима і б’юджетом. 20 представляло ремісників міста, ще 20 – купців. Таке рішення короля дуже не сподобалося “патриціям” міста, які і засідали в раді. Це були свого роду олігархи, які монополізували владу і бізнес. Але рішення короля треба виконувати. Тому рада знайшла, як помститися ремісникам і купцям — квадрагантавірату вони виділили найменше приміщення для зборів. Кажуть, з одним-єдиним малюсіньким віконечком.
Пожежі у Львові траплялися частенько. До XVI століття майже весь Львів був дерев’яний — і житлові будинки, і храми. У 1527 році сталося велике лихо — пожежа знищила все місто дотла. Лише дві будівлі витримали випробування вогнем — Латинська катедра і один приватний будинок з каменю в центрі. Щоб місто відбудувалося, король звільнив жителів від податків на 10 років. Також було строго заборонено будувати з дерева — тільки камінь. Пройшли роки, і місто відбудували. Пожежа 1527 року стала трагедією ще й тому, що згоріли всі старі документи. Тому про історію Львова до великої пожежі знаємо відносно мало.
За часи Польщі у Львові діяли десятки храмів і монастирів. Майже всі вони були римо-католицькі. Бернардинці, домінціканці, клариски, кармеліти — все, як у тогочасній Європі. Єзуїти ж мали не лише храм, а й колегіум, де, до речі, юнаком навчався і Богдан Хмельницький. Колегіум цей українські історики вважають прототипом Львівського університету. У 1771 році єзуїти відкрили першу в Україні астрономічну обсерваторію. Щоправда тоді там не було підзорних труб — лише секстант і журнал для записів.
Православним бути ніхто ніколи не забороняв. Але православних всіляко обмежували. Кілька століть в польському Львові православних не було ані в раді, ані в лаві. Десятиліттями тривали судові процеси проти православної громади, великий дзвін надто гучно, на думку римокатоликів, закликав вірних на службу Божу. Щедрий підприємець Костянтин Корнякт за свій кошт наймав найкращих юристів, щоб захистити в суді одновірних православних. Окрім того, дуже довго навіть похоронні панехиди православних в центрі міста були заборонені. Все змінила Австрія. Вона проголосила всіх жителів імперії рівними перед законами — незалежно від релігії чи національності. Настав новий час — час Габсбургів.
Хочете дізнатися більше? Замовте пізнавальну екскурсію Львовом за телефоном 097-159-70-64
Автор: Сергій Чепара
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини