Як львів’яни хіпували

Ще в совіцькі часи Львів був одним із центрів різноманітних неформальних молодіжних рухів, зокрема хіпі. Вони навіть мали свій неофіційний центр – вулицю Вірменську.

Львівські хіпі – окрема сторінка в історії міста , яка знайшла своє відображення і в творах сучасних українських письменників. Серед них роман Любка Дереша «Архе», уривок з якого пропонуємо вашій увазі.

Терезка включила «The Doors» (Break on through, вуйку), підсунула свій фотель до вуйкового так, щоб можна було зручно викласти ноги на поручні, й приготувалася слухати.

– Ну, розказуй, – скомандувала вона, і вуйко слухняно почав.

– Значить, як був я ше молодим, я СТРАШЕННО хіпував. От ти знаєш тих всіх олдових? Алік, Пензель, Пружина, та? Так вони всі – СИНКИ в порівнянні зі мною!

Був я ше, значить, у школі. І шо? І ріс би собі простим хлопчиком із жирним волоссям, а не! Знав я тоді такого собі Мацька Пожежу, єдиного нормального пацана на цілі Мідні Буки. Він жив на розі Щорса, біля «Утюжка», де колись була парихмахерська. Я тобі розказував про парихмахерську? Ну ладно, це потім. А в Мацька були родичі в Чехословаччині. То якось вони прислали йому «Виш’ю вер Хєр» «Пінк Флойда», на пластинці. Новесенька, нерозпечатана ше. Як зараз пам’ятаю: там на обкладинці такий дядько, весь у полум’ї, тисне руку іншому. І якісь ангари. Мацько сказав мені, шо то Брєжнєв і Хоннекер. Внизу там так по-ненашому «MUZA» писало. То якось Мацькова мама поїхала десь до вуйни, а я пішов до нього на ніч. Ми з ним закрилися на кухні, принесли туда програвач і сиділи і слухали. Ми ше тоді, пам’ятаю, купили папіросів – фраєрували собі. Сиділи, курили і слухали. То ми, як перший раз послухали, подумали, шо то якась радянська естрада. А ше раз послухали, то нас так пройняло, шо ми потім слухали ше разів з п’ять підряд. Нам не треба було наркотиків, нас крило так, шо хотілося плакати, сміятися, кричати, катулятися – все нараз. А найбільше, шо я відчував – то вдячність невідомо до кого. Певно, до тих Людей, які створили таку прекрасну музику. Ми слухали і слухали цілу ніч. І кожен раз – оргазм. Над ранок ми лазили Мідними Буками, як п’яні, й горланили: «Каманхіа Діабой, Хевасіґа! Юґонаґоуфа!». Це були хвилини мого єднання з Абсолютом, Терезко. Я був на небі в алмазах, і все в мені кричало: «Ше! Ше!». Я тоді їсти, не збрешу, тиждень не міг! Тільки про ту музику й думав!

Ми з Мацьком до Львова як поїхали хіпувати, стусувалися з такими собі Китайцем і Рудольою, постійно бухали з ними, а потім давали чувакам переписувати в нас «Пінк Флойда»!.. А вони собі на тому бабки робили – переписували іншим на бобіни за три рублі штука. Ех, молоді ше були. Ідейні.

– …Або ше таке було: раз я запустив патла, а мене директор до кабінету викликав. Не розказував? Говорив мені директор, щоби я постригся, бо зі школи виженуть. Та! Розглядали мій випадок на педраді, і постановили: …

– …Або як я пішов пішки з Мідних Буків до Львова, оце я хіпував!

– …Або як я в клубі танці робив! А сам напився! Та то взагалі був гаплик, які мене тоді малімони спричандалили!

– …Або як я гашиш курив, ото я хіпував! Не розказував хіба? Приходжу я, значить, якось в десяту общагу, а там жили такі два бангладешці, називалися Абдул та Ібрагім. Перший рік їх ніхто не міг відрізнити, тому всі просто казали: «Абдул -Абстул-Абтабурэтку». Так-от: завалюю, значить, я в триста третю, в сумці снаряд «чорнило», а ти знаєш, як я заходив, нє? Я НОГОЮ двері відкривав! Ото я розумію – ото я дійсно хіпував!.. Ага. Ну, і ті бангладешці кажуть мені: «Бронік, мілий, хочєшь, гашішь пакурім, да?». То я з ними пішов у кімнату. Включили ми, як ото зараз, «Дорсів». Витягують вони той цілий свій гашиш, а то, виявляється, смола така. Загорнута в листок тютюну і ниткою чорною перемотана. Ну, я подивився, «Та добре, – кажу. – Куримо!». Пам’ятаю, дуже сильно від нього кашляв. Куримо ми, аж тут чуємо – «The End» починається. Хтось звук як влабав, так ми всі в осад і випали! А за стінкою якийсь араб п’яний спав. То він з того всього аж прокинувся і прийшов до нас, каже: «Включіть мені ТО ше раз»! От такі деньки то були!.. А гашиш не цепив мене! Я зразу поняв: наркотики – то не для мене! Тільки голова від них болить і спати хочеться!..

Олександр Сирцов

Джерело: svitom.info

Comments

comments