Олександр Кафанов, коли вивозив родину з Маріуполя наїхав автівкою на міну: з пробитим колесом він їхав аж до Дніпра. З блокадного міста родина зважилися виїхати 20 березня 2022 року, адже вже не було що їсти, а снаряди окупаційних військ лягали поряд з будинком.
Про це пише «Суспільне».
Метр на метр — це робочий куточок майстра з ремонту взуття маріупольця Олександра Кафанова. Його чоловік винаймає в багатоповерхівці по вулиці Полуботка у Львові, куди евакуювався з родиною.
«Ще рік тому мені пощастило винайняти це приміщення. Тут колись так само була майстерня, тому навіть лишився станок. Домовився з конторою, що обслуговую будинок і тепер напрацьовую клієнтів у Львові, хоча це доволі тихий район і жвавого руху тут немає», — розповідає майстер.
До окупації рідного Маріуполя Олександр Кафанов мав велику майстерню на Лівому березі. Там він пропрацював тридцять років й мав багато постійних клієнтів.
«У мене там було лише шила кілька десятків різновидів. Сучасне обладнання, матеріал. Я як отримав травму на шахті ще в молодості, пішов помічником в майстерню, потім обжився своєю. Постійно її оновлював. Колись мама купила гороскопа, чи що воно там таке було, так вичитала, що я в колишньому житті був чоботарем. Так це чи ні – не знаю, але ця справа мені до душі», — каже Олександр Кафанов.
Забрати з Маріуполя бодай щось — можливості не було, оскільки з блокади родина виривалися під обстрілами.
«20 березня я пішов перевірити гараж, бо сусіди казали, що бачили, як обстріляли кооператив. Але на диво, наш — вцілів. Я завів автівку, бак був повний. І попри те, що кружляв ворожий літак-бомбардувальник неподалік, підігнав її до під’їзду. Ми сіли й в чому були поїхали», — пригадує чоловік.
Він каже, що та подорож й досі сниться родині у жахливих снах.
«Коли вже час пройшов, воно сниться знов і знов та ще більше страху наганяє від того, як тоді було смертельно небезпечно», — ділиться переживаннями майстер.
Попід «Азовсталь», оминаючи вирви від снарядів, родина виривалася з міста.
«Коли ми вже збилися в колону, там стояло автівок десь з п’ятдесят, може, більше — почався обстріл. За п’ять машин від нас були влучання. Крики, пораненні діти, вбиті жінки. Ми тікали, бігли рятуватися в покинуті дачні будинки поряд», — розповів Олександр Кафанов.
Чоловік розповідає, коли оминули тридцять блокпостів й заїхали в Токмак — там все було синє-жовте. Люди чинили опір окупантам, зустрічали маріупольців і підтримували їх.
«Це було дуже незвично бачити українські прапори в окупації. Там люди нас зустріли й ми вперше за місяць помилися», — каже маріуполець.
Далі було Дніпро і зрештою — Львів. Тут чоловік став на військовий облік й одразу почав шукати роботу. Тішиться тим, що займається тим, що добре вміє робити.
«У військкоматі поки відмовили. Я розумію, вже немолодий та ще й інвалідність маю, але хочу бути корисним. Зиску робота поки майже не приносить. Але переселенцям я роблю суттєву знижку — до 20%, можу й більше, якщо у родини дуже скрутне становище», — зазначив Олександр Кафанов.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!