Є цікаві дати, які викликають питання, і під час розгляду відкривається багато фактів. Зокрема, це – Різдво. Воно зустрічає нас не лише ялинками на вулицях, уже давно освітленими та оздобленими, не лише подарунками і колядками, а й навіть моментами, на перший погляд не пов’язаними. Наприклад, якщо подивитися на рушник з орнаментом… але про це нижче. Більше прозоре нагадування – різдвяні вінки. А також 25 грудня, написане в кожному календарі. Це римсько-католицьке Різдво, яке тепер у нас стало офіційним вихідним.
В. Доброліж «Нехай прийде царство Твоє…». Листівка. ЦДАЗУ.
Але цікаво, що і православне та греко-католицьке Різдво, 7 січня, за старим стилем, випаде… на 25 грудня. За григоріанським календарем, це велике свято саме грудневе, а за юліанським (як у православ’ї) – січневе. Тому виходить, що православне святкування «відстає» від католицького на тринадцять днів.
Також кінець грудня позначений не менш важливим. Так, Новий рік (1 січня за новим стилем) ми святкуємо у піст. Для ортодоксальних православних вірян новорічна ніч – час посту, бо з 28 листопада до 7 січня триває Різдвяний піст (нестрогий). Але це не означає просто дієти. Піст – привід подумати над минулим і визначитися з майбутнім, очистити не тільки тіло, а й душу. У Новий рік вступаймо новими – і відзначаймо Різдво чистими. Хто не постує? Малолітні, хворі, вагітні, похилого віку, воїни, ослаблені тяжкою фізичною працею, а також подорожні. У релігії до воїнів прирівнюються науковці.
У католицизмі відзначається Адвент (лат. adventus – пришестя) – передріздвяний період. Це підготовка до Різдва, «радісне очікування», а також роздуми про друге пришестя Христа. Цього року Адвент починали 3 грудня, наступного він буде 2 грудня. Підготовку відзначають «вінком Адвенту» (різдвяним вінком), який плетуть з ялинового гілля та прикрашають чотирма свічками. Першої неділі запалюють одну свічку, наступної – дві, і далі, щоб ставало світліше. Це перемога світла над гріховною темрявою. Вінок круглий, як сонце.
А звідки пішла традиція різдвяної ялинки? У християнських храмах її почали з того, що ставили гіллясте дерево, обвішане світильниками. В Адвенті це дерево замінили на арку світильників, хоча сама ялинка, звісно, нікуди не поділася. Радісна підготовка до свята – недарма третя неділя Адвенту називається Gaudete, тобто, з латинської, «радійте». А що ми бачимо у Києві та інших містах, окрім вінків, – це, звичайно, вертеп.
Що ж до самого Різдва, то про нього ми знаємо багато. Чи так здається? Але чому воно датою збігається з народженням давньогрецького Заґрея – Діоніса (божества містерій)? Або нашого Даждьбога? Дуже проста відповідь – календар. Християнські традиції Різдва наклалися на язичницькі уявлення. Наприклад, сонцеворот (який збігається зі святом) пов’язували з Божичем. Символ Божича – золоторогий олень, тобто сонце. Вважали, що це світило вмирає, щоб відродитися знов. Є версія, що Божич і Даждьбог (бог сонця і родючості) – одне і те ж божество. Зимовий сонцеворот уявляли так: восени Даждьбог умирає (бо холоднішає, дні скорочуються, і рано темнішає), а 24 грудня сонце повертає «на літо», і так з’являється новий, молодий, бог.
На Закарпатті 25-го пекли і подавали різдвяний пиріг, який називали «крачун» – на честь Корочуна (Карачуна), тобто зимового сонцевороту. Віра у сонце відбилася й на наших рушниках – численні солярні знаки: кола, косі хрести (які обертаються) та інші символи.
Як святкували і святкують 25 грудня по селах? З 24 грудня по 6 січня (тобто до Святвечора) – Зимові святки. У цей період наші предки масово влаштовували весілля. Також робили і «вовчі свята», убираючись у вовчі шкури. Це було відгомоном язичницьких тотемічних обрядів (можна згадати римські люперкалії: жерці-люперки вдягались у вовчі шкури). І, звичайно, 24 грудня не обходилося без Коляди та ігрищ. А 25-го грудня цілий тиждень селяни збирали все сміття та на Новий рік досвіт сонця виносили й спалювали – щоб краще родили дерева і плоди. Нагадує італійський звичай викидати з вікон усі старі речі.
26 грудня (за новим стилем 13 січня) – день «полога Богородиці»; наші предки цього дня носили до храму хліб і пироги. У народних уявленнях це свято збіглося з культом Макоші (Мокоші) – богині-прародительки, матері, пророчиці долі, помічниці жінкам у ремеслах (насамперед прядінні й ткацтві) і при пологах. Її зображення зашифровано на рушниках. Цікаво, що це було єдине жіноче божество, чий ідол стояв на рівних з чоловічими ідолами у київському капищі, зведеному за наказом князя Володимира. Її день – п’ятниця (як Венерин день – у римлян, Фреїн – у скандинавів, тощо). Треба сказати, що після 25 грудня наші предки вшановували Рода і Рожаниць – у подяку за перелам зими. За повір’ями, цього дня сонце «грає». Таким чином, життя не вмирає, а повторюється. Відпочивши взимку, земля набирається сил і родить знову.
Прикмети на Різдво:
Якщо на кутю небо зоряне – буде великий дорід худоби і ягід.
На Різдво іній – урожай на хліб; небо зірчасте – урожай на горох.
Яка погода по Різдві, така буде і після Петрового дня.
Різдво – особливе свято для нас. Це і привід подумати про свої минулі справи – наскільки вони були гідними – і підготуватися до нового. Запалімо свічку – у вінку, на ялинці, на столі чи просто у душі. А також не забуваймо, що це пора, яка вимагає від нас милосердних діянь.
Джерело: uain.press
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
