Львівські вілли приковують до себе безліч зацікавлених поглядів. Більшість старовинних львівських вілл належить приватним власникам, тому роздивитися їх за метровими мурами нелегко, як і дізнатись історію особняків. Вілла – розкішний будинок із прилеглою земельною ділянкою. Здавна такі помешкання були показником добробуту сім’ї, роду. Власники домівок не обмежені консервативними нормами будівництва. У Львові колись навіть були цілі мікрорайони з такою забудовою, садками та скверами.
Власники вілл здебільшого прикрашали фасади скульптурами, висаджували різні дерева й кущі поблизу садиб. Такі помешкання стали ласими шматками для окупантів. Петро Радковець розповідає: у 1939 – 1944 роках бувало таке, що постіль ще тепла, їжа на плиті не доварилась, а господарів вілл із дому виганяють, вбивають чи на Сибір відправляють.
“Часто старовинні вілли, на жаль, замешкані й нині нащадками так званих визволителів. Однак у місті є вілла, яку передавали з покоління в покоління. Йдеться про особняк Крип’якевичів. Власники вілл любили свої помешкання настільки, що давали їм імена; до прикладу, “Марія” чи “Евуся”, – каже львівський екскурсовод Петро Радковець.
1. Вілла “Палац Сапєгів”.
“Колись це була заміська вілла. Зараз вона розташована в середмісті. “Палац Сапєгів” будували як віллу. Будинку належала велика територія довкола, сьогодні її в рази поменшало. Споруда розташована на вулиці Коперника, 40-а”, – розповідає Петро Радковець.
Вілла була родовим гніздом литовсько-руських князів. Сучасники називали палац Адама Сапєги чарівною скринькою. Цей мініатюрний зграбний необароковий палац коштував майже стільки, скільки пишна споруда Палацу Потоцьких неподалік.
У будинку – вишукана кам’яна різьба фасадів ручної роботи. У листопаді 1918-го там був штаб українських військ; сьогодні – обласне Товариство охорони пам’яток історії і культури.
2. Вілла Грушевського
Будинок на вулиці Франка, 154 належав Михайлові Грушевському. Його збудували водночас із віллою Івана Франка. Спорудженням обох керував архітектор Марціан Заходний. Родина Грушевських мешкала тут до 1914 року.
Перша світова війна застала професора з дружиною та донькою Катериною на відпочинку в Криворівні, що на Гуцульщині. До Львова Грушевські вже не повернулись.
“Увесь цей район вілл належить приватникам. Його ще називають Софіїка, оскільки там розташована церква святої Софії. Там, до речі, і католицький архиєпископ має свою віллу. Різні генерали всіх армій, до яких належав Львів, також мешкали в цьому районі”, – розповідає Петро Радковець.
3. Будинок Куркового товариства
“Ще одна особлива вілла – будинок Куркового товариства на вулиці Лисенка, 23-а. Нині там Музей національно-визвольної боротьби”, — каже Петро Радковець.
Віллу збудували на початку ХІХ століття в колишньому саду Чечевичів. Саме в цьому будинку відбулись установчі збори майбутнього товариства “Просвіта”, організували перший у Львові Шевченківський концерт.
4. Вілла пані Франц
“Усі улюблені львівські вілли розташовані в одному місці – між вулицями Котляревського та Коновальця. На мій погляд, найбільш імпозантна – вілла пані Франц. Вона побудована на перетині вулиць Мельника і Коновальця. Зараз там розташований обласний лікарсько-фізкультурний диспансер. Дуже шкода. Думаю, пані Франц того би не пережила!” – розповідає львовознавець та екскурсовод Ігор Лильо.
Ще тоді, коли лише закладали вулицю Коновальця, передбачали, що в цьому районі житимуть заможні містяни й аристократія.
Одну з найпрекрасніших вілл на вулиці збудували у 1893 році за проектом Яна Пєрося для вдови Йосифа Франца – спадкоємниці фабрики гіпсу Юзефи Франц. Це розкішна вілла у стилі необароко. Нинішня її адреса – Мельника, 13. Згодом садибу націоналізували і вона втратила майже всі свої скарби. Лише дерев’яні сходи нагадують про колишню розкіш будівлі.
Зі слів Ігоря Лиля, багато вілл на вулиці Коновальця збудовані переважно фабрикою Івана Левинського та Яна Захарієвича.
5. Вілла “Евуся”
“Дуже гарна вілла на вулиці Гіпсовій, що називається “Евуся”. Можу лише погратулювати тим, хто там живе. Їм пощастило! До слова, більшість вілл були однородинними, але після війни саме цей район заповнювали представниками російських партійних органів, а також середнім і вищим складом НКВС”, – каже Ігор Лильо.
6. Вілла на Кастелівці
На розі вулиці Котляревського привертає увагу вілла, що вирізняється динамічною композицією, модельованою виступами невеликих ризалітів, силуетами фронтонів і вежою, різної форми вікнами, а також оригінальною трикутною конфігурацією плану.
Віллу будували для художника, що зрозуміло з її архітектурної композиції. Північну наріжну частину будинку підтримують залізобетонні пілони, а велику кімнату на другому поверсі освітлюють величезні вікна.
Там, імовірно, була художня майстерня. До слова, у 1906 – 1912 роках тут свою майстерню мав інший живописець – “український Матейко” Антін Пилиховський, інформує сайт haidamac.org.ua. Із 1927-го у віллі було консульство СРСР. Потім у будинку містилися різні установи, а зараз – відділення УЗД і стоматологічний кабінет.
7. Вілла на вулиці Котляревського, 29
Однородинний будинок – вілла (1891-1892; співавторствo Юліанa Захарєвичa та Іванa Левинськoгo). Разом з сусідніми віллами (№№ 27, 31) формував групу однородинних осель, яка стала компонентом забудови району Кастелівки. Буд. № 29 займає ділянку на терені спуску до долини Вулецького потоку, перед фасадами облаштовано сад і смугу квітників. Має два поверхи, у декорі домінують дерев’яні оздоби (дашки, опорядження балконів). На початку ХХ ст. в будинку були здійснені деякі перебудови, але загалом об’єкт зберіг первісний характер. Його стиль можна вважати типовим для вілли періоду пізнього історизму.
8. Вілла на Вербицького, 4
Вілла на нинішній вулиці Вербицького із фасадами з елементами німецького народного стилю (1890). Авторства Людвіка Балдвін-Рамулта – львівського архітектора, військового та громадського діяча, автора низки споруд у стилі історизму та сецесії у Львові та інших населених пунктах України та Польщі.
9. «Фабрика повидла»
Збудовано цей «замок» на початку ХХ ст. для фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків «Й. Корнік і син». За радянських часів у фабричних приміщеннях розташували винзавод тресту «Укрголоввино», куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1. В останні роки підприємство занепало. Але нещодавно з’явилась інформація, що австрійський історик Гаральд Біндер, засновник «Центру міської історії Центрально-Східної Європи» планує перетворити Фабрику повидла на культурний центр.
Джерело: Lemberg ♥ Львів ♥ Leopolis
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини