На 2020 рік вже заявлено до двох десятків українських повнометражних фільмів, і копродукційних, і власного виробництва.
Поданий список – те, що точно можна назвати кіно і що було знято останніми роками, тобто до того, як нова влада розвалила тільки-тільки намічений фундамент українського кінематографу, передає Українська прадва.Життя.
Власне, список виглядає справжнім спалахом, настільки яскравими є зазначені фільми (чи можуть такими виявитися).
Особливо в цьому сенсі тішить різноманіття жанрів, де є військова і спортивна драми, історичний екшн та історичний байопік, і навіть документальне кіно про цілком реальну і живу людину.
Отже, ось сімка фільмів.
“Черкаси”
Режисер Тимур Ященко
Прокат: з 27 лютого
Це те, що ми хотіли весь час від українського кіно, але не отримували навіть на половину – фільм з живими образами звичайних людей, діям і словам яких можна повірити, як і зйомкам, які гупнотизують, заворожують і розбурхують водночас.
“Черкаси” Ященка розповідають про команду однойменного військового катера, що не здався під час захоплення Криму росіянами 2014 року, протиставляючи ворогам не так гармати і кулі, як відвагу, але відвагу без звичної яскравої і бравурної героїзації, лишень рішучість духу.
Характерною і найважливішою рисою фільму є документальна точність (окрім деяких моментів): люди говорять мовою, всім відомою на флоті, де російська, суржик і обсценна лексика змішуються в один буденно-нелітературний клубок розмов, сварок чи вигуків.
Закриті в металевій бляшанці катера, оточені, в ситуації постійного штурму і безвиході, люди чинять по різному – хтось не витримує і переходить на бік ворога, а хтось грудьми захищає побратима від російських автоматників.
Камера слідкує за всіма невідривно, напружено. Ти ніби сам є з героями.
“Панорама”
Режисер Юрій Шилов
Прокат: кінець літа – початок осені
Документальна повнометражна стрічка про колишнього оператора столичного кінотеатру “Кінопанорама” була однією з кращих на Одеському кінофестивалі, де відбулася її світова прем’єра.
Це справжня “панорама” життя окремо взятої людини, Валентина, з його (п’яними) посиденьками на роботі, зі спілкуваннями із сином та матір’ю, з відвертими зізнаннями на камеру і з незрозуміло як виявленими арками: ось камера неемоційно показує, як мама, нездатна встати з ліжка, кличе його, а він, сидячи в кухні, не чує, а ось через рік-другий, тепер вже він, лежачи після операції, кличе сина, який сидить на тій самій кухні і не чує, бо в навушниках…
На екрані ми дивимося кіно про того, хто сам показував кіно в кінотеатрі.
Тепер, на пенсії, він є лише персонажем нашого кіно, але доволі кінематографічним персонажем – балагуром, повним історій, ласим до жінок і до життя, здатним пережити вирок лікарів, чоловіком-оптимістом, який залишається при гуморі, хоча вже і сам кінотеатр закрили.
А у фіналі – справжня містика!
“Атлантида”
Режисер Валентин Васянович
Прокат: з 19 листопада
Минулого року “Атлантида” принесла Україні перший в її історії приз на одному з трьох найбільших фестивалів світу, Венеційському.
А разом з цим, коли вийде в прокат, може принести душевну розраду, адже у фільмі мова йде про час вже після російсько-української війни, в якій Україна перемогла.
На календарі – 2025 рік. Головний персонаж – воїн з посттравматичним синдромом, головна локація – зруйнований Донбас, де жити вже не можливо.
Знімали головним чином в Маріуполі, а знімалися в головних ролях волонтер, парамедик і воїн. Тому й стільки правди в кадрі, стільки болю і жаху, пережитого і показаного в максимально реалістичній манері, стилістика якої – родом з “Племені”, знятого Васяновичем як оператором-постановником (зрозуміло, хто загалом відповідальний за успіх візуалізації “Племені”, визнаного, між іншим, одним з кращих фільмів першого десятиліття ХХІ сторіччя на думку іменитого журналу Rolling Stone).
“Атлантида” вже отримала призи в Токіо, Мінську, Севільї, Тромсо і на французькому фестивалі Les Arcs Film Festival.
“Погані дороги”
Режисер Наталія Ворожбит
Прокат: зима 2020-2021
Дебют в режисурі драматурга зі світовим ім’ям, Ворожбит, виявися набагато кращим за її сценарні роботи в “Кіборгах” та “Дикому полі”: 4 новели, об’єднані однією темою російсько-української війни, настільки добре поставлені, зіграні, і настільки значущі піднімають питання, що можуть стати ідеальним підручником для розуміння кошмару на Донбасі.
На блокосту зупиняють машину, водій якої нібито забув удома документи; жінка довго вмовляє доньку її загиблої подруги поїсти і врешті піти у бомбосховище; тіло воїна везуть на поховання його дівчина і його друг; під колесами автівки “гине” курка, про яку хазяї кажуть, що вона несла золоті яйця, тому є безцінною…
Не надто рухлива камера, здається, лише фіксує події, а вони розгортаються з усією силою конфлікту, з максимально чесними і безцензурними діалогами в страшних ситуаціях, показуючи до чого довела людей війна… і погані дороги.
Наступний етап життя вже поставленої в Києві п’єси у вигляді фільму може виявитися черговим українським лауреатом на кінофестивалях світу. Коли дознімуть 5 новелу.
“Довбуш”
Режисер Олесь Санін
Прокат: осінь 2020 (весна 2021)
Обіцяна епічна історія про одного з найвідоміших борців за свободу свою і всього краю, ватажка опришків, грози панів, “що хлопам кривду робили”.
Обіцянка підкріплена і найбільшим, як для власноукраїнського фільму, бюджету у 86,7 мільйона гривень, заявленого на 10-му конкурсному відборі Держкіно 2017 року, який проект виграв у секції “Ігрові тематичні (Велич українського духу на прикладах легендарних героїв народного фольклору)”.
Епічність і красу кадру гарантує і оператор фільму Сергій Михальчук, підтверджуючи це справами минулого, зокрема своєю роботою в “Мамаї” і “Поводирі”.
Краса, власне, має бути в “Довбуші” візитівкою, настільки ретельно творці піклувалися за зовнішній вигляд героїв та їх костюми, декорації та спецефекти, поєднуючи сучасні дизайнерські розробки з автентичним одягом і побутовими речами.
Знімали так само в найбільш мальовничих місцях Карпат – в Буковці та на Синевірі, на Чорногорі та на Стігу, на Писаному камені та в багряному лісі…
Цікаво, що це вже третій проект про “Довбуша”.
“Будинок “Слово”
Режисер Тарас Томенко
Прокат: зима 2020-2021
Спочатку був однойменний документальний фільм, минулорічний лауреат “Золотої Дзиґи”.
Тепер буде художній фільм, створений тим самим режисером Тарасом Томенком, який написав сценарій з тою ж таки письменницею і поеткою Любою Якимчук, про той таки харківський будинок, де в 30-х роках ХХ сторіччя зібрали ледь не весь цвіт нації, а потім знищили, рахуючи Йогансена, Семенка, Підмогильного, Куліша, Курбаса і ще сотні письменників, поетів, режисерів, акторів, вчених…
Представників Розстріляного Відродження гратимуть сучасні актори – В’ячеслав Довженко, Юрій Одинокий, Ніна Набока, Борис Георгієвський, Ігор Гнезділов, Геннадій Попенко, Роман Ясиновський та інші.
Вони розкриють “Будинок “Слово” як коробочку, де у детективній і драматичній формі покажуть хто як жив, за ким і в який спосіб слідкували, чому письменник Хвильовий застрелився, як поетка Троянкер всіх збуджувала і навіщо Семенко переносив на інший рядок літеру “м” у слові “дим”.
Прокатне життя фільму розпочнеться вже після мандрів фестивалями.
“Із зав’язаними очима”
Режисер Тарас Дронь
Прокат: осінь 2020
Цей фільм цікаво поєднаний з “Атлантидою” Васяновича – тут так само мова йде про час в Україні, коли ми перемогли у війні. Тільки в центрі сюжету дівчина, чий хлопець не повернувся з фронту.
А дівчина не проста – боєць змішаних єдиноборств, тому, аби все переконливо виглядало, виконавиця ролі, Марина Кошкіна, півроку ходила до тренажерного залу і вчилась битися на рингу.
Драматизм у фільмі будується на її стосунках з минулим, з тренером, стосунках з мамою хлопця і з новим хлопцем, і потребі якось продовжувати жити далі…
Подібного кіно ще не знімали (якщо не згадувати страшно провального “Правила бою”). Тут і бої добре зняті, і драматичні ситуації моторно і детективно прописані, настільки, що можуть зацікавити масового глядача.
Цьому, можливо, допоможе ім’я режисера, який раніше разом з Дзідзьо робив його “… Перший раз”. Плюс Кошкіна (“Захар Беркут”, “Віддана”) і Олег Шульга (“Червоний”, “Позивний “Бандерас””)…
Фільм серединного шляху, словом.
Кому цього мало, моя порада – драматична комедія “Я працюю на цвинтарі” Олексія Тараненка і документальний фільм “Зарваниця” Романа Хімея і Яреми Малащука (деякі вже називають фільм геніальним).
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!