Трапляється, двом незнайомим людям у ситуації вимушеного контакту доводиться звернутися один до одного. І тут милозвучна українська мова дає просто таки епічний збій системи. Люди перетворюються на дєвушек, маладих чєлавєків, жіночок, просто “ееее, ну” і решту варіацій ви й самі знаєте, боронь-бо – мо, й самі вживаєте.
Пам’ятаю, як у моменти свого соціального дозрівання почала звертатися до незнайомих жінок “дівчатка” (до незнайомих чоловіків я тоді взагалі не зверталася ніяк))). І в такій не завше придатній множині відчувалася вже не аби яка перемога. Я ж кажу до них рідною! Хоча ніде в цивілізованому світі статева приналежність людини не виступає офіційною формою звертання.
Зараз, знайомлячись за день із десятками нових людей, мені складно запам’ятати їхні імена і по батькові. Гарна традиція, яка страшенно тішить іноземних гостей, – згадувати ім’я батька щоразу, коли знайомишся. Є в цьому щось сакрально-патріархальне. Але, погодьтеся, для запам’ятовування задача не легка. До того ж, є екземпляри, які, звертаючись, примудряються використовувати лише по-батькові, без імені, і тоді взагалі виходить якась шиночно-похмільна фамільярність: “Василівно, ви доробили звіт?” Я, наївна власниця вишуканого по-батькові, вірила, що через його складність мені такі звертання не світять. Та ні ж, маю кілька знайомих, які не лише кажуть, а й пишуть – “Леонардівно, надішліть відповідь”. Чому, маючи офіційні форми звертання “пан”, “пані” та для сміливих іще й “панна”, ми так старанно їх уникаємо?
«Яка я тобі пані?» – огризнеться жіночка в тролейбусі, коли звернешся до неї так. «Пані в тролейбусі не їздять», – продовжить так, начебто я, а не недолуга економічна політика останніх десятиліть посадили її у цей вид громадського транспорту. І отут відкривається головна проблема – офіційні звертання теж слід піддати декомунізації. Бо добра частина українців вважають, що “пан” – то такий собі титул ворожого буржуазного суспільства. Пан тобі не товариш. А це ж не так, бо ще з давньоруських часів словом “пан” позначали й простих вільних селян і міщан. Існують і інші аргументи спротиву – пан, то по-польськи. Але ж ні, “пане-господарю, радуйся” – пам’ятаєте? Виходить, ключовим тут є не так небажання звертатися “пан” чи “пані”, як внутрішній спротив поколінь бути “панами”. І йдеться тут не про гроші чи статус, а про повагу до себе та інших як вільних людей, тоді в тролейбусі чи на базарі можна теж бути пані.
Джерело: day.kyiv.ua
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!