“Як ти получився”: боєць дізнався, що у нього є син, лише через 2,5 роки – коли повернувся з полону

Після повернення з полону боєць познайомився із сином, про народження якого не знав.

Два з половиною роки провів у полоні, а коли повернувся додому, то дізнався, що в нього є син – історія морського піхотинця Андрія Тураса, який на початку повномасштабного вторгнення боронив Маріуполь і там потрапив у полон. Чоловік пройшов тортури російських катівень, а у вересні повернувся на рідну землю.

Тож, яке воно, життя після полону, і чи вдається звикнути до нової ролі батька, йдеться у сюжеті ТСН.

Андрій увесь час, що минув після повернення з полону, а це два з половиною місяці, проходить реабілітацію.

“Психологічно трішки краще ніж було, я зараз займаюся з психологом. Щодо фізичного стану, то в мене знайшли 3 переломи правої ноги, зміщені нирки, постійні головні болі. Ці всі удари по голові знаєте дає своє”, – розповідає морпіх.

Офіцер 36 бригади морської піхоти у полоні був два з половиною роки. Зізнається, наразі досі не може звикнути до того, що може вільно пересуватися, досхочу дивитися на небо, вдихати українського повітря і проводити час з найріднішими.

“Там же постійно потрібно було в зігнутому положенні пересуватися. І навіть звичка ще залишилася так ходити. Щодня або через день або раз в три дні протягом цього всього періоду: виводять, б’ють вибивають шокери, молотки і кувалди, цвяхи, що ще не назвав, тапіки. Я по трошки пристосовуюся, але насправді важко”, – каже Андрій Турас.

Перш за все Андрій згадує про сина. Про те, що він став батьком він дізнався лише під час обміну 14 вересня, коли Леону було вже майже 2 роки. Знімальна група ТСН стала свідками їхньої першої зустрічі – тоді малюк безупину бігав довкола, а Андрій розгублено на нього дивився і боявся підійти, бо чекав на обстеження лікарів.

Після повернення з полону боєць знайомиться із сином, про народження якого не знав. “Леончику, як ти получився, скажи мені”, – каже батько.

А вперше пригорнути і взяти на руки рідну дитину зміг уже згодом, коли переконався, що після полону не має інфекції.

“Це було так ніжно і радісно і смішно, бо він не міг нормально взяти Леона на руки, бо йому не було зручно, але він швидко з ним знайшов конект і дивовижно що Леон одразу пішов на руки до нього, бо він не йде на руки до чужих людей. Наче не було цього періоду у 2 з половиною роки, наче просто він десь на вихідні поїхав”, – розповідає дружина Андрія, старша бойова медикиня 36 ОМБРП Олена Турас.

Про те, що вони чекають на дитину, дружина Олена писала листи, які губилися у російській буцегарні. Вона сама – бойова медикиня, служила в одній бригаді разом з Андрієм у Маріуполі. Так само потрапила у полон, але її відпустили під час першого обміну. Про вагітність, каже, дізналась тільки вдома.

“Коли мені лікар сказав, що в мене вже 12 тиждень вагітності на момент обміну, мені стало дуже шкода своєї дитини, що вона разом зі мною переживала всі ці умови – недоїдання і всі ці знущанн. Я дуже хотіла чоловіку сказати цю новину, він дуже хотів дітей і дуже було прикро що він цього не знає”, – розповідає Олена Турас.

“Я про сина мріяв ще до початку повномасштабної війни. Ми це з Оленкою вже обмірковували. Ми хотіли купити собі будинок щоб народити дитинку і привести її в своє, а через війну ми залишились без нічого, залишились тільки з мріями. Ну перша мрія здійснилася”, – додає Андрій.

Наразі вони мешкають у батьків Андрія на Чернігівщині. Рідна домівка Олени на Херсонщині, наразі під окупацією. Свекри підтримували її і під час вагітності і у першій рік після народження Леона. Разом чекали на Андрій і разом раділи його поверненню.

Тепер в цьому домі не вщухає дитячий сміх. А малий Леон сам того не усвідомлюючи, став справжім дивом і допоміг дорослим пережити нелегкі часи. У лікарні Андрію має провести ще не один тиждень. Іноді його відпускають додому, і родина Турасів збирається разом і кожен раз і загадують лише одне бажання – щоб закінчилась війна.

А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!