“Жінка-зброя” з народження: цікаві подробиці життя Ліни Костенко

19 березня свій день народження відзначає визначна українська поетеса-шістдесятниця та письменниця Ліна Костенко. Цьогоріч їй виповнюється 94 роки.

Чим цікава біографія однієї з найвідоміших жінок сучасної України та які таємниці приховує її життя, розповідає Life 24.

Письменниця, що могла нею не бути

Ліна Костенко народилася в невеличкому місті Ржищів, що на Київщині, у родині вчителів. За першою освітою вона педагогиня, а другу вищу здобувала у Московському літературному інституті Ґорького.

У дитинстві письменниця мріяла бути льотчицею. Якось вона навіть вирішила стрибнути з парашутом. Для цього тоді ще маленька Ліна взяла стару мамину парасольку, обідрала чорну тканину, адже парашут повинен бути білим, яким бачила його в небі, натягнула на каркас простирадло. Тоді вона забралася на горище і, відкинувши драбину, стрибнула. Звичайно, дівчинка сильно забилася, але мріяти після того не перестала.

Також онучка письменниці Ярослава-Франческа Барб’єрі якось розповідала, що бабуся могла обрати не літературу, а філософію. За її словами, Костенко з підліткового віку була закохана у цю дисципліну, вже тоді читала Руссо, Дідро, Вольтера, Канта. Та на філософський факультет університету Шевченка вступ для неї був закритий через “неблагонадійність” родини.

“Жінка-зброя” з народження

Батько поетеси, педагог і поліглот Василь Костенко самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети. Однак у 1936 році його як “ворога народу” засудили на 10 років концтаборів.

Існує історія, що, коли до нього прийшли з обшуком енкаведисти й сказали: “Показуй, де ти ховаєш зброю”, Костенко усміхнувся і кивнув на колиску: “Отам”. Там спала маленька Ліна.

Якщо ця легенда правдива, то батько Ліни Костенко точно не помилився. У радянські часи письменниця брала активну участь у дисидентському русі. Вона була частиною руху шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість.

Так, у 1965 році поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ. Вона також написала відкритого листа в газету “Літературна Україна” на захист В’ячеслава Чорновола в 1968 році.

Після цього ім’я поетеси більше не згадували в пресі. Згодом за підтримку українських дисидентів твори Ліни Костенко заборонили друкувати. Довгих 16 років поетеса була змушена писати “в шухляду”. Наприклад, відомий сьогодні роман у віршах “Маруся Чурай” був написаний саме в цей період.

Літераторка, яка не боїться воєн

Коли у 2022-му році почалося повномасштабне вторгнення, Костенко перебувала в Києві й, за її ж словами, працювала навіть тоді, коли під містом точилися бої.

Перший місяць я стежила за кожним кроком і нюансом цієї війни. А потім узяла себе в руки й почала писати, писати, і все. А інші люди кожен у своїй професії робить своє,
– розповідала в одному зі своїх нечисленних нових інтерв’ю поетеса.

Загалом така позиція письменниці не дивує. Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про “балетну школу” замінованого поля та “дитинство, вбите на війні”.

Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. І ці бомби о четвертій годині ранку – мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби, страшніші, і, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб’є, то уб’є, – ділилась літераторка.

Голос Чорнобилю

Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. Вона одна з небагатьох українських письменників, хто регулярно відправлявся туди та висвітлював цю трагедію у своїх віршах. За її словами, там вона рятувала свою душу.

Про Чорнобильську катастрофу вона говорила й у своїх нечастих публічних виступах на початку 2000-х, які одразу ставали резонансними. А коли її запросили на телевізійну програму, вона своєю чергою покликала групу в Овруцький район і більшу частину програми розповідала про Зону.

Покликана лише писати

Коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко тодішній президент Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася іти на церемонію нагородження.

А згодом, за президентства Віктора Ющенка, відмовилася і від звання “Герой України”.

Політичної біжутерії не ношу,
– саме так Ліна Костенко відповіла на намір нагородити її відзнакою.

Українка, що могла мати Нобеля

У 1967 році кандидатуру поетеси висували на отримання Нобелівської премії. У списку з 70 авторів також були прізвища Павла Тичини та Івана Драча. Їхні імена знайшли в документах, які у 2017 році оприлюднила Шведська академія наук, адже вся документація Нобелівського комітету тримається в секреті протягом 50 років.

Також у 2022 році комітет Верховної Ради повідомляв, що хоче висунути кандидатуру Ліни Костенко на Нобелівську премію з літератури у 2022 році.

Онука Ярослава-Франческа Барб’єрі припускає, що той факт, що її бабуся досі не має міжнародного відзначення, – це наслідок відсутності державної промоції, перекладів і власне стилю життя самої Костенко, яка надає перевагу усамітненню.

Найбільш цитована авторка

У соцмережах Ліни Костенко немає. Однак в інстаграмі та фейсбуці популярними є кілька сторінок, підписані ім’ям поетеси, а також багато прихильників знаходять цитати авторки.

Найбільш відомими з них є такі:

• Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати.

• І все на світі треба пережити, бо кожен фініш – це по суті старт.

• І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…

• Страшні слова, коли вони мовчать.

• Єдине, що від нас іще залежить, – принаймні вік прожити як належить.

• Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

• І що цікаво – серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.

• Марудна справа – жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію.

• Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!

• Будні роблять людей буденними.

• А як пильніше глянуть навкруги – все хтось комусь на світі вороги.

• Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла.

А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!