“За колядування в радянські часи можна було відсидіти 15 діб” – спогади Дзвінки Калинець (фото)

У ці святкові різдвяні дні, коли на кожному кроці звучать коляди та ходять вертепи, важко собі уявити часи, коли це все було заборонено. Проте одного Різдва молодь таки вийшла на вулиці Львова з колядами, вертепами та шопками.

Українці колядували вдома, за зачиненими дверима. Діти вчилися колядок від батьків. А вийти на вулицю з вертепом – вважалося проявом громадянської позиції. Бо за це в одні часи можна було загриміти до Сибіру. А у ще недавні – відсидіти 15 діб за грубе порушення громадського порядку, передає Вголос.

За словами громадської діячки Дзвінки Мамчур-Калинець, вона та її товариші добре усвідомлювали, чим вони ризикували. Але ніхто не зупинить української коляди, час якої настав.

Дзвінка Калинець згадує, як у січні 1987 року до неї завітав Василь Качмар із друзями. Але це були не просто гості. До хати прийшли Чорт, Ангел, козаки та Звіздар. Тобто – вертеп.

«Ми колядували класичні українські колядки – «Бог Предвічний», «Нова радість». Мої друзі робили елементу вертепу: Чорт, Ангел, козаки. Мені так хотілося з ними піти, але я не могла залишити малу дитину. В мене тоді так загорілися очі, що мама побачила і каже: «На другий рік робіть вертеп»», – згадує вона.

У грудні того ж, 1987-го, року новостворене «Товариство Лева» вперше організувало свято Миколая. Сценарії написала Ірина Калинець, і кілька груп розійшлися по домівках вітати дітей та ставити вистави про Святого Миколая.

Наступного року Львовом уже ходили перші вертепи від «Товариства Лева». Щоправда, ходили вони напівтаємно, переодягаючись у квартирі. Аби до хати завітав вертеп, треба було зголоситися до певної особи та дати їй свою адресу. Чорти та Ангели приходили у звичайному вбранні, костюми вбирали у передпокої і вже тоді заходили до кімнати. За колядниками пильно стежили спецслужби. Тому хлопці й дівчата намагалися не виказувати себе, а звізду зазвичай ховали.

Були й кумедні випадки. Однієї різдвяної ночі, коли вже було дуже-дуже пізно, вирішили, що ніхто їх не чатуватиме, тож не зняли вертепних костюмів, а так собі йшли. Поруч зупинилося вантажне авто.

«Це був водій, який розвозив ковбасу. Він запропонував підвезти нас, куди нам треба, аби ми пішки не йшли. І в тій вантажівці так пахло ковбасою! А дорогою в розмові він попросив зайти до нього додому колядувати. А ще він дав нам ковбаси за коляду», – каже вона.

До наступного Різдва молоді люди оновлювали сценарії, щоразу додавали нові колядки. Коляду «Сумний Святий вечір» знали від батьків, але її тоді ще дуже рідко виконували, хіба в хатах. Однак того року вертепи вже відкрито ходили вулицями Львова. Один із вертепів «Товариства Лева» вирішив її заколядувати на теперішній площі Петрушевича. Перехожі зупинялися, слухали й плакали.

Згодом вирішили зробити парад вертепів. Це вже дуже злякало партійних функціонерів. І членів «Товариства Лева» почали викликати в КГБ та в обком партії й комсомолу. Дуже вже боялися тоталітарні функціонери коляд та колядників. Молодь, яка тепер щороку бере участь у Ході звіздарів, навіть уявити собі не може, як понад тридцять років тому важко було домогтися дозволу на таку ходу.

«Ми планували йти від центру до Парку культури по теперішній вулиці Вітовського. Довго тривали суперечки. Нам нарешті дозволили. Але з умовою: щоби у вертепі не було Ангелів. Чорти – прошу дуже, а Ангели – ні. На щастя, ніхто не відважився запроторити Ангелів до в’язниці. Біля входу у парк поставили сцену. Озвучення не було. Але все одно тоді там виступило багато вертепів. Фактично, 1988 рік можна вважати початком параду вертепів і звіздарів», – говорить Дзвінка Калинець.

З року в рік персонажі вертепу змінювалися, сценарії готували щоразу політично різкіші. Наприклад, замість трьох царів були українські князі Ярослав Мудрий, Володимир Великий та Данило Галицький. З’являлися Січові Стрільці та воїни УПА, після 1987 року, коли «Товариство Лева» спробували розігнати, у вертепі з’явився ще один персонаж – солдат ОМОНу, який погрожував розправитися з пастушками. Замість царя Ірода міг бути Сталін чи Брежнєв.

Взимку 1991 року львівський вертеп завітав до Умані. Місцеві активісти відмовляли львів’ян від виступів у центрі міста. Тому спочатку вони пішли у лікарні.

«Ми колядували різні коляди, а особливо людям припала до душі «Спи, Ісусе, спи». А люди виходили з палат і дуже плакали, коли почули колядки», – зізнається вона.

Зрештою вертеп дійшов до центру Умані. Там їх вже чекала міліція з «воронками». Богдана Чорномаза, рухівця, відомого уманського активіста, який опікувався нашим вертепом, посадили на 15 діб. Всім решта теж погрожували за синьо-жовтий прапор, але вони страшенно сварилися з міліцією. Казали, що зараз зателефонують до депутатів Верховної Ради (Ірини Калинець чи В’ячеслава Чорновола). І тоді місцева влада просто посадила їх на транспорт і повернула до Львова. До проголошення Незалежності України залишалося пів року.

Додавайте "Про Львів" у ваші джерела Google Новини