29-річний священик проміняв Париж на віддалене село Львівщини і відроджує його

Отець Іван Городицький став лідером громади і працює над культурним розвитком.

Молодий священик Іван Городицький з вишуканого Парижа попросив перевести його назад в Україну. І так опинився у Ладанцях на Перемишлянщині з населенням 400 мешканців. У селі він за пароха, і за диригента, і за старосту, і навіть за кравця. Отець Іван не скаржиться на побутові умови. Не скаржився і тоді, коли, потрапивши у Ладанці, не мав в чому службу відслужити у храмі — священичий одяг з’їли миші. 29-річний священик вирішив сам навести лад як в церкві, так і в селі, передає ZAXID NET.

«Коли я прийшов, перший рік довелося служити під час посту в багряному фелоні, а фактично він був найбільш з’їджений. Навіть сам хрест, який був розміщений на плечах священика, був понищений і до нічого не надавався», — пригадує отець Іван Городицький, парох храму у Ладанцях.

Оскільки отець Іван знається і на кравецькій справі, то, довго не думавши, взявся за шиття. Відтак пошив не одну священичу одіж. Зараз, каже, не аж так часто кравцює, але швейна машинка вже заощадила чимало сільського бюджету. Шиття ж отець любить ще з дитинства.

«Моя бабуся була швачкою, але вона не була дуже великим ентузіастом, щоб мене навчати. А я зашалівся з дитинства і свого часу мріяв про швейну машинку. У Клубі сімейного дозвілля я скористався нагодою, записав свою сестру, щоб виграти маленьку швейну машинку. І так вдома почав шити», — розповідає отець.

Отець Іван будь-якому мотлоху дає нове життя. Непридатні речі стають дизайнерськими.

«Коли я прийшов до хати, багато речей були непридатні. Найперше підлога була з грибком, але шкода було дошки викидати і не хотілося їх палити. Я попросив столярів перегемблювати їх і тепер всі полиці в туалеті зроблені з цих дошок. Зі старих рам від образів, які валялися на горищі, я зробив рамку для дзеркала для ванної кімнати», — додає отець.

Ставши парохом у Ладанцях, взявся вчити і хористів. Хоч і місцеві жительки, каже отець, співали незле, втім наголоси робили на свій лад.

«Ми молилися про святі оргáни, які хвалили Ісуса Христа, а вони співали óргани. І таке різне. Ну і апогеєм цього всього стало те, що люди недобре поєднували склади і молилися: «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духуй…і нині й повсякчас і на віки віків амінь», — пояснює парох.

Наука хористок не пішла намарне. Тепер ладанчанки — місцеві зірки. Гастролювали навіть за кордоном, співали на одній сцені із професійними хорами. Хоча ані отець, ані жінки не знають нотної грамоти.

«Одного разу, коли ми виступали в Словаччині, священик приходить до нас і каже: “Ви знаєте, мене цікавить, де ви всі вчилися? Це так надзвичайно, ще ті жести”… Я кажу, ви не повірите, я корови пас, поки мої однокурсники вчилися музичної грамоти. А ніхто з моїх хористок не вміє читати ноти. Як ви подивитеся в їхні папки, ви не побачите нот», — розповідає отець Іван.

«Якщо ми вчимо якийсь важкий репертуар, то зазвичай буває таке, що дехто записує на диктофон, на телефон. Ну і собі вдома прослуховуємо, щоб трішки до наступної репетиції пам’ятати», — розповіла хористка Олена.

«Отець Іван почав нас переучувати. Нам зразу було дуже важко. Воскресну утреню було нам дуже важко. Вона восьмигласна. Як отець нам то заспівав, ми зразу сказали, що ніколи того не заспіваємо. А він сказав, що заспіваємо. І заспівали», — додає хористка пані Анастасія.

Зміни відбулися і у місцевій школі. Там отець облаштував інтерактивний клас. У ньому проводить репетиції хору, інтерактивні уроки, перегляди фільмів, концерти, літургії.

«В нас є лише 24 дитини на цілу школу. І, відповідно, все зробити батьки не можуть. Але за допомогою великої ініціативи, бажання і головне вміння отця маємо такий клас гарний», — розповіла очільниця школи в Ладанцях Оксана Підківка.

Взявся отець відновлювати в селі і Народний дім. За кошти меценатів вже перекрили будівлю, поставили нові двері. Облаштовувати взялися і територію довкола. Тут невдовзі буде парк із різноманітними зонами для сімейного відпочинку.

«Можливо, стан Народного дому зараз не є найкращий, але ми очікуємо, що десь за рік зробимо вже фасад, встановимо нові вікна, зробимо або ж теплу підлогу, або батареї, збудуємо котельню. В ідеалі хотіли б оснастити його сонячною системою, оскільки в селі газу немає, електрика зараз дорожчає, а потрібно якось думати про благо наших людей», — розповідає отець про найближчі плани.

У Ладанцях вже побувала делегація нідерландців, а зі сцени Народного дому звучали твори Баха та Вівальді.

«Бо можна жити під стріхою, але читати гарні твори Шевченка, Франка, Лесі Українки і інших поетів, не зважаючи на те, в яких умовах ти живеш. Для багатьох людей насправді було дуже дивно, чого вони їдуть взагалі з Голландії дивитися сюди», — додає отець.

А ще отець бореться з алкоголізмом в селі та вчить сортувати сміття. Пані Катерина — старожилка Ладанців. Пам’ятає чи не кожного пароха села.

«Ми тепер маємо священика золотого, скажу, як воно є. Бо ми все були бідні, лиш тепер, як той священик прийшов, то ми трохи розвеселилися», — розповідає пані Катерина Дух.

Отець Іван, каже пані Катерина, власним прикладом змінює їхню свідомість.

«Як він прийшов, ой Боже, я не могла то витерпіти: він пішов там, де насмітили, взяв мішок і збирає ті пляшки. Я кажу, отче, та хто таке робить. Я так не можу, каже, не можу дивитись. Він збирав та й пішли люди за ним», — додає пані Катерина.

І так отець Іван вже третій рік робить довкола себе Європу. І не важливо, чи це Париж, а чи віддалене українське село.