22 липня 2012 року пішов із життя український актор театру і кіно Богдан Ступка.
Тривожний дзвінок пролунав у той день, коли на зйомках фільму “Одного разу в Ростові” Богдан Ступка раптово знепритомнів. В актора діагностували онкологічне захворювання. Він боровся із недугою довгих два роки, але перемогти її не зміг.
Джерело: Gazeta.ua.
Попри те, що багато членів родини були театралами – батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин брат був там солістом, тітка була у Львівській опері головним концертмейстером, – сам Богдан в дитинстві не мріяв бути актором. Хлопчиком він планував бути лікарем, однак відмовився від цієї ідеї, коли побачив травмовану спину двоюрідного брата – вона була закривавленою і ця рана налякала маленького Ступку.
“Сильвестр Ступка мав дуже гарний голос, і рідний брат матері, оперний співак Павло Крупник влаштував його у хор Львівського театру опери та балету”, – згадує двоюрідна сестра Богдана, Надія Дика. – “Деякий час уся сім’я жила у Львові в квартирі Павла Крупника, а потім змінила не одне помешкання. “Заробітки були незначні, доводилось їм тяжко. Але Богдан ніколи не нарікав, що батьки чогось йому не додали, хоча одягався бідніше, аніж львівські діти. Напевно, тоді в нього з’явилась оця акуратність і бережливість – в юності Бодьо любив елегантно одягатись і костюм свій дуже доглядав, сорочка була білосніжна, аж блищала”.
Підлітком Богдан спробував вступити на хімічний факультет у Львівську політехніку, проте стати хіміком йому теж не судилось – він провалив іспити.
“Я міг стати хіміком, звіздарем”, – розповідав Ступка. – “Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома. Не вийшло”.
Ступка закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі імені Марії Заньковецької, де пропрацював до 1978 року.
Перша роль в кіно викликала певні труднощі в актора. За словами Ступки, йому було дуже складно переключитись із театрального актора у кіноперсонажа. Це сталось під час зйомок фільму “Білий птах з чорною ознакою”, де Ступка грав одну із головних ролей.
“Я говорив дуже голосно, як в театрі, і мені постійно режисер повторював: “Не кричи так, говори тихіше”, – розповідав актор.
Труднощі виникали і з емоціями. В театрі Богдан Ступка звик показувати емоції гіперболізовано, в той же час перед камерами треба було грати більш стримано і природно.
“Ми ділили на двох гримувальну кімнату № 7, — згадує народний артист України Богдан Козак. – Тоді я тільки починав навчання, а Богдан був випускником театральної студії. Стрункий, завжди підтягнутий, надзвичайно елегантно зодягнений. Пригадую, любив носити метелик до сорочки — він не був побутовим актором. Богдан належав до західної школи експресивних акторів, чия енергетика заповнює собою зал. За рахунок цієї енергетики, а ще точності мови, ритмічності рухів він одразу виділявся на сцені. Він по-своєму розумів думку автора, створював власну ритмізацію слова. Коли зараз чую деякі фільми, найчастіше документальні, які він дублював, — одразу впізнаю цю “ступківську” побудову фрази”.
В 60-ті роки кращих друзів актора Романа Лемеху і Богдана Ступку у Львові називали місцевими Аленом Делоном і Жаном Габеном (слава Габена “звалилася” саме на юного Ступку). Друзі полюбляли посидіти в місцевих кав’ярнях, улюблена розташовувалася біля готелю “Інтурист”.
“Знаєте чому ми сюди ходили? Тому що за карбованець можна було взяти і каву з коньячком, і хорошу канапку, – розповідає Володимир Кіт, музикант джазового ансамблю “Медикус”, до складу якого входив і Ступка (підпрацьовував конферансьє). – І компанія хороша збиралася: художники, поети, музиканти, артисти”
“Але Богдан не був “шнапс-патріотом”, ніколи не бачили його п’яним, хоча “козу водити” любив з багатьма, згодом відомими, людьми. Після чарки кидався всіх цілувати і щось дарувати…”, – згадує Роман Лемеха.
“Я – людина без слабкостей, – казав Ступка. – “Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть”.
Богдан Ступка був дуже популярним у жіночої статі. Але це не змусило його забути про своє справжнє кохання – дружину Ларису, з якою познайомився в Оперному театрі, де в хорі співав батько Богдана, а вона була балериною.
“Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу, і завжди хочу спати”, – казав актор.
Попри безкінечну зайнятість актор вважав, що в житті немає нічого важливішого за родину. І коли сім’я поповнювалася онуками, він жартував – клан Ступок розростається. З клану Ступок на сцені залишається син Остап, онук Дмитро, можливо актором буде і найменший – теж Богдан Ступка.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини