Сьогодні, 26 квітня згадують катастрофу, яка сталась на Чорнобильській АЕС.
Як усе починалось, розповів ліквідатор аварії з Чернігова військовий Анатолій Лігун, – пише Gazeta.ua.
“Першим в чорнобильську зону поїхав військовий підрозділ хімічних спеціалістів. Вони мали на місці вияснити обстановку: скільки людей послати на ліквідацію аварії, яка робота їх чекає, де ставити блок-пости. Найголовніше – вимірювали рівень радіації. Про ядерний вибух нам повідомили в Штабі 27 квітня. Паніки як такої не було. Та з Києва наказали зачиняти вікна, робити вологе прибирання і перед дверима стелити мокру ганчірку, щоб витирати взуття, коли заходимо з вулиці. Чиновники тихцем вивозили своїх дітей до Криму та Москви- ліквідатор про перші дні після Чорнобильської аварії”, – згадує полковник запасу Анатолій Лігун. Очолює обласну організацію Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Є заступником Всеукраїнської соціально-екологічної партії “Союз. Чорнобиль. Україна”.
Забили тривогу шведи. Пастухи корів виявили в молоці радіацію. На луках, де випасають худобу, зробили заміри. Радіаційний фон був завищений. З’ясували, що вітер дме з Радянського Союзу. Уряд Швеції за підтримки міжнародної спільноти примусив радянську владу під тиском зізнатися в аварії.
Загалом від аварії на ЧАЕС постраждало близько 3,5 мільйонів людей. З них майже півтора мільйони дітей. Наслідки масштабної аварії не мають аналогів у атомній енергетиці світу.
На інструктаж в Київ з Чернігова виїхало шестеро офіцерів на службовій машині. Запізнюватись не могли. Командувач військового округу не любив тих, хто запізнювався. Нам назначив зустріч на 14-ту годину. Він створив оперативну групу особливої зони Міноборони.
До праці приступили 2 червня. Наша задача була дезактивовувати будівлю сховища ядерного палива свинцем. Вважали, що свинець зменшував рівень радіації у кілька разів. Працювали по 6 годин. Ніяких захисних костюмів нам не видали. Замість них – одяг з бавовни. Його видавали щодня. Прали речі теж у польових умовах. Облаштовували пральні комбінати в таборах. Їх задіювали з початку аварії. Один робив в Прип’яті. Також щодня роздавали по одній марлевій масці, яку називали “лєпєстком”. Замість двох годин, насправді ходили в ній цілий день.
За два дні почав кашляти. Про нас забули, що треба було усім дати випити йодисті таблетки, які очищали дихальні шляхи і зменшували вплив радіації. Ліки видавали у медпункті, а потім про це турбувалась радіологічна служба. Вона контролювала рівень радіації і вплив її на людей. Таблетки слід випивати одразу як тільки приїхали в зону. До того ж дуже кололо серце і блював. Відчував надзвичайну втому під час роботи. Отримав велику дозу опромінення – одноразово 42 рентгена.
Потрібні були офіцери, які б не боялись відповідальності в екстремальних умовах і контро-лювали себе. Хлопці працювали із щітками, ганчірками, відрами, лопатами. Вони не бачили радіацію очима. Вона ж невидима. Тому часто скидали респіратори як і інші ліквідатори. А викиди з четвертого реактора виходили постійно. Тому дезактивацію в багатьох місцях до-водилось робити не раз в одному і тому ж місці. Наприклад, зменшили рівень радіації у два рази, а вона наступного дня вища ніж була або такою самою. Тому згодом прийняли будувати саркофаг.
Радіація не пахне, її не можна торкнутись. Це ворог, якого не видно, не відчутно на смак.
Цивільні, військові чи науковці не відчували радіацію. От знаходишся за два метра від речовини, а не знаєш про неї, поки датчик не покаже. Спокійно люди працювали без всякої паніки. Коли вже втрачали свідомість, аналіз крові був поганий, то одразу клали в госпіталі.
