У 2013 році з Полтави у Швейцарію переїхала Людмила. Причиною стало знайомство в Інтернеті, котре переросло в одруження, а згодом і в переїзд до країни чоловіка.
Перші враження, розповіла Людмила, запам’ятає на все життя. Засніжені вершини Альп в той час, коли на подвір’ї липень, вражаюча природа та особлива атмосфера гірської місцевості. Далі – знайомство з людьми та мовою, які здивували лінгвістичними складнощами, пишуть на ресурсі zmist.pl.ua.
Насамперед, почнемо з мовного бар’єру. Поїздка чи переїзд до будь-якої країни передбачає знання мови. Хтось перш, ніж вирушати в мандрівк, тривалий час не полишає словники, а хтось попри хорошу базу знань все одно стикається з труднощами. Саме такий другий варіант трапився і з нашою героїнею. А все тому, що в Швейцарії чотири державні мови, одна з них німецька, але вона суттєво відрізняється від літературного варіанту. А ще – надзвичайна кількість діалектів, через які люди з різних куточків Швейцарії навіть не завжди зможуть зрозуміти один одного. Зауважимо, що Людмила до переїзду в Швейцарію володіла німецькою мовою на досить хорошому рівні, так як за освітою є вчителем іноземної мови.
У Швейцарії чотири державні мови, одна з них німецька, але вона суттєво відрізняється від літературного варіанту.
Щодо жителів Швейцарії, жінка відгукується позитивно, говорить, що вони справжні патріоти своєї країни.
“Люди тут привітні і виховані. Усюди де передбачається спілкування з людьми, хамство і грубість є табу! Навіть водії автобусів зустрічають тебе як давню знайому. Народ тут щирий і добрий, і не приховує як любить свою країну”, – розповідає жінка.
Також, героїня поділилась, що тут дуже популярно бути членами різноманітних об’єднань. У кожному селі є власна пожежна команда, яку фінансує саме ж населення за допомогою щорічного внеску. Усі вчасно вносять кошти і при цьому без сперечань, адже це закон і його потрібно дотримуватись. Окремим пунктом є чистота довкілля. Тут про це дбають, і жоден швейцарець не дозволить собі розкидати папірці чи пляшки на вулиці. А якщо десь на вулиці і знайдеться сміття — беззаперечно, це сліди туристів.
У кожному селі є власна пожежна команда, яку фінансує саме ж населення
Для сміття є спеціальні контейнери, кожен з яких передбачений для окремих речей: скла, пластику тощо. Щонайцікавіше, що правильно сортувати сміття дітей починають вчити ще з дитячого садка, і це вважається нормою. Дітям змалку пояснюють, що залишати сміття де заманеться — зовсім не варіант.
“До дітей тут ставляться як до дорослих. Діти допомагають батькам по господарству, рубають дрова, годують тварин та навіть керують трактором. У нас в Україні такого немає, малечу намагаються вберігати від перевантажень. А тут ні, вони працюють на рівні з дорослими і помітно, що їм це подобається”, – ділиться Людмила.
До дітей тут ставляться як до дорослих.
Щодо рівня освіти, то тут він однаковий і для міста, і для села. Цінують усі професії, і вважають, що “ганятися” за вищою освітою не потрібно. Також у Швейцарії відсутній поділ на багатих і бідних, більше того, ніхто не буде звертати увагу на те, що ти з села. Усі вважають один одного рівними.
Актуальною темою залишається і зарплата швейцарців. Подейкують, що цей народ не бідує. Людмила факт підтверджує, натомість розповідає, що високі зарплати передбачають і високі ціни. Скуповуватись дешево тут не вийде. Та, власне, люди і не економлять, продукти купують лише в швейцарських магазинах, хоч і за значно дорожчою ціною – тим самим роблять так, щоб гроші залишалися в країні. Але, попри достаток, культу одягу тут не впроваджують: головне, щоб було зручно та практично. Так само і з косметикою: місцеві жінки переважно не фарбуються.
Пройшла курси сироварів, де розповідали про тонкощі роботи з сиром.
Але високим зарплатам є виправдання. За хороші гроші людям доводиться чимало працювати. Жінка говорить, що український диплом тут недійсний, і, щоб отримати швейцарський, потрібно ще довго вчитися. Тому Людмила вирішила почати працювати з чоловіком на його сироварні. Але і для цієї справи довелось пройти курси сироварів і дізнатись більше про тонкощі роботи з сиром. Оцінює себе і свої навички позитивно, розповідає, що виходить це у неї непогано, про що навіть засвідчили самі швейцарці.
“Перекваліфікувалася з вчительки на сировара. Але мені нова справа подобається. Тому тепер я відшукую у сироварінні щось новеньке та цікаве для себе, адже потрібно розвиватися. Тим паче, конкуренція тут шалена. Сири — візитна картка Швейцарії. Так що, можна сказати, я в тренді!”, – розповіла Людмила.
Для сміття є спеціальні контейнери, кожен з яких передбачений для окремих речей: скла, пластику тощо.
За 5 років на новому місці Людмила вже звикла до людей та менталітету. До України приїжджає регулярно, так як всі друзі та родичі проживають тут. Але не приховує, за домівкою сумує, хоч в Швейцарії має хороше та цікаве життя. Зізнається, що не вистачає української спонтанності, коли телефонуєш друзям і через дві години вже будинок переповнений гостями. Тут неважливо, колега це, родич чи навіть рідний брат — всі зустрічі треба планувати, і часом навіть більше, ніж за декілька тижнів. А от дружбу у швейцарців, Людмила оцінює як скоріше щось офіційне, і не таке щире, як це може бути в українців. Але, попри всі нюанси, Людмилі в новій країні подобається, і звикнути до неї вже вдалось.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини