Ви можете подумати, що чистити взуття – це легко. А от і ні. Адже кожне взуття особливе і до кожного треба знайти свій підхід у чищенні.
Принаймні, такої думки дотримується пан Олег – старий львівський майстер, який вже 20 років чистить взуття львів’ян. Він бачив так багато взуття за своє життя, що безпомилково може сказати, якого воно розміру і скільки років тому було куплено.
Ті, хто люблять прогулюватися площею Ринок, могли неодноразово побачити його «трон», куди він садить клієнтів, які хочуть мати ідеально чисте взуття. Пан Олег не працює у літній період, бо тоді містяни та туристи ходять практично босі. А от коли стає холодніше, тоді мешти, чоботи, кросівки з’являються на львівській бруківці. Взуття вимазується і виникає природне бажання його почистити. Звісно, багато хто звик туфлі потерти до задньої частини штанів – і спокій, або не звертати уваги на бруд. Однак чимало людей любить своє взуття більше, ніж друзів. Такі люди точно не обходять пана Олега. Також серед його клієнтів туристи, які бачать у цьому певну атракцію, бо дуже мало залишилося людей, які професійно вміють чистити взуття. Тому біля майстра багато людей з телефонами та фотокамерами, вони усміхаються та знімають процес, як брудне взуття стає чистим і майже новим.
Професор по чистці взуття
Фото: Юра Мартинович
Поки журналіст ІА «Діло» чекав своєї черги (до пана Олега завжди багато охочих), було чутно чоловіка з Чикаго, який розмовляв з ним польською мовою. Вони говорили про життя-буття і американський поляк запитав у нього, де пан навчився того ремесла? Пан Олег сказав просто: «Nauczył się w praktyce».
Саме так – практика і ще раз практика! Це основний меседж старого майстра. Хоча пан Олег не такий вже і старий. За його словами, він почав займатися цієї справою і полюбив її у 37 років… Відтоді минуло двадцять років, а він досі чистить взуття львів’янам і ще двадцять точно зможе робити свою справу.
«Всі вчилися в інституті, а я кажу: «що з того, якщо практики немає?» Всі академіки, але без практики, тому вміють хіба підмітати підлогу. Я ні на кого не вчився. Я на то ся навчив. Закінчив вже і інститут, і університет, і технікум, і училище за 20 років. За 20 років вже все закінчив. Став професором по чисті взуття. Як у старі часи писали дисертації? Думаєш, спершу писали дисертацію, а тоді була практика? Все навпаки – практика, а потім дисертація. Тепер я можу книжку написати про чистку взуття, а до книжки ще видати мемуари», – гордо каже пан Олег.
Ляшко на «троні»
Майстер згадав, що з відомих людей у нього на «троні» сидів навіть сам Олег Ляшко. Був колись такий кандидат у президенти. Його охоронець постійно підганяв майстра, щоб той швидше чистив дорогі мешти шефа, а ексдепутат з розумінням ставився до довгого процесу. До речі, процес таки довгий! Пан Олег любить свою роботу, тому кожній парі взуття, яка сідає до нього, приділяє добрих півгодини. За цей час можна і поговорити, і побачити, як ретельно робить свою роботу майстер.
«Я сам є знаменитий. У мене були люди з цілого світу. Вір мені, президенти з цілого світу не мають такої роботи з людьми, як я. Вони не можуть собі такої свободи дозволити. Вони королі клітки, а я король людей. Щодня слухаю новини та інформацію з Канади, Америки, Німеччини, Польщі, Бразилії, бо до мене з цілого світу люди приходять», – каже на то майстер.
Ви можете подумати, що у сім’ї пана Олега у всіх мешти завжди чисті і напастовані? Але дзуськи!
«Я жінці раз у рік чищу взуття. Чому? Бо вистачає. Як привикне, то знаєш, що потім буде? З голови не злізе! То не є домашнє, то загальне. Загальне не може бути постійним. Чистити взуття – то моя робота, яка приносить мені заробіток. Я більше нічого не роблю. До взуття різним займався, навіть закордоном працював, але вже багато років думаю лише про взуття», – говорить пан Олег.
Професія, яка вимирає
Фото: Юра Мартинович
Професія майстра є дуже рідкісною. У Львові таких більше і не зустрінеш. Та й у Європі не багато чистильників взуття. Колись давно, років сто тому, такі майстри сиділи всюди. Як каже пан Олег, що вся справа у культурі.
«Та культура вмирає. Купив взуття за 300 грн, походив три місяці, викинув і купив нові. Знаєш, чому була та культура? Я тобі скажу чому. Бо берегли. Люди мали всього дві-три пари взуття, але хорошого. Часто їх чистили, щоб не розвалилося. Я бачив виставку, на якій чоботи мали 150 років і тримаються купи! Колись то було, як постригтися чи поголитися, маю на увазі культура чистити взуття. А тепер споживацька культура і все одноразове стало… Тому і професія ця відмирає. Але мені щось трошки та й капає. Полюбив ту справу і знаю її дуже добре. З того живу і лише це роблю, більше нічого. Я знаю, як то зробити. Так, щоб тримало довго і носилося добре. Я знаю, а люди не знають. Люди купляють всякі дурниці, а не хочуть йти до майстрів, щоб правильно почистити свої мешти», – розумує майстер.
Він філософськи підсумовує так: «Взуття все було, все буде і завжди будуть його носити. Значить будуть чистити. Тому професія житиме».
Чистити взуття – це не ремонтувати його
Фото: Юра Мартинович
Пан Олег зізнається, що працювати на вулиці не просто. Для прикладу, муніципальна варта любить ганяти людей з одного місця на інше. Однак старий майстер вміє з ними домовлятися. Каже, що йому вже нічого не страшно. Чоловік підкреслює, що він лише чистить взуття і не ремонтує його, бо то дві абсолютно різні справи.
«Чистка взуття – то не є так во просто. Кожне взуття по різному чистиш. Одне треба мити, друге треба вичищати. Інколи приходить людина з розмальованими крем-фарбами на взутті. Треба знати, чим то зняти. Люди часом кажуть, що я роблю реставрацію. Але ремонтувати і чистити взуття – то зовсім різні речі! Інший формат, інша робота. Той, хто чистить, той не буде ремонтувати, а той, хто ремонтує – не буде чистити. Більше того, той, хто робить взуття – не буде ні чистити, ні ремонтувати його. Зовсім інша специфіка роботи. Тому чистка має бути на вулиці. Тут і повітря, воно і підсихає, і робиться те, що треба робити. А ремонт? Вибач. Для того, щоб ремонтувати, треба клей, електрику, станок, щоб торси зняти. Клей потребує тепла. І так далі», – наголошує чоловік.
Нюхайте нові мешти
До речі, пан Олег віддає перевагу зручності, тому ходить у кросівках, але найбільше любить замшеве взуття. Його порада при виборі взуття зводиться до одного – нюхайте його!
«Вибирати взуття – то не на фірму виробництва дивитися, його треба… нюхати! Чи пахнуть шкірою ті мешти і черевики? То не просто. Коли за Радянського союзу купляв взуття, воно, пам’ятаю, точно пахнуло шкірою. А зараз смердить не знаю чим», – жартує майстер.
Пан Олег каже, що свою роботу треба любити, і тоді вона найкраще виходить. Звісно, що якісна робота коштує дорого, тому за 20 грн ви взуття у нього не почистите. Треба мати у кишені мінімум 50 грн, але краще 100. Однак, якщо ви іноземець, тоді ваш гаманець має розщедритися на всі двісті гривень. Так що для своїх знижка.
Коли майстер закінчив всі маніпуляції, старі кросівки журналіста дійсно стали виглядати новішими. Принаймні до кінця дня.
За матеріалами Діло.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини