В 19 кілометрах від Гайсина, в межах невеликого села Тишківська Слобода, знаходиться знаменита обитель – Свято-Успенський діючий чоловічий монастир. Його слава лине не лише на Вінниччину, а й за межі України. З давніх часів його ще називають Гранівським.
Про це повідомляє Gazeta.ua
Доїхати до монастиря можна через село Тишківку, але доведеться добряче потрястись бруківкою. Хоча, є інший шлях – чотирьох кілометрова жерстяна дорога, яка розпочинається за селом на автошляху Гайсин – Умань.
– В нашу обитель приїздять з усіх куточків України і, згідно з переказами, її свого часу порівнювали з Печерським монастирем, який знаходиться в Києві, – розповідає ієромонах монастиря Лаврентій, в миру Денис Третяк, 35 років. Родом з Вапнярки, Томашпільського району на Вінниччині. Одягнений у чорну ризу. Запрошує присісти на широку лаву. – Існує декілька легенд заснування нашого монастиря. Одна з них переказує, що декілька сотень років тому в густому лісі поселився афонський чернець Онуфрій. Знемагаючи від спраги, він викопав джерело, яке дарувало всім зцілення. Пізніше криничку освятили на честь Святого Онуфрія. Інша легенда переказує, що місцевість в околицях Гранова населяли козаки. Вони звернулись до польського князя Чарторийського з проханням виділити місце для будівництва монастиря. Князь погодився – і таким чином було збудовано православний Грановський монастир.
Взагалі, перші споруди знаходились по іншу сторону рову. Їх зруйнували татари. Близько трьохсот років тому Гранівський монастир перейменували в Тишківський василіанський, але з часом він знову повернувся до православних. До 1917 року при монастирі діяла церковно-приходська школа та сирітський будинок.
Сучасний Свято-Успенський храм звели 1867 року в поширеному тоді єпархіальному стилі (неруський стиль, характерний для російської глибинки, – Газета). Цегляний куб із п’ятьма банями (головна, більша у центрі) та прибудована до нього чотирьох-ярусна дзвіниця із шатровим верхом. На початок XX століття в монастирі було три церкви: стара дерев’яна Преображення Господнього, де знаходилась чудотворна ікона преподобного Онуфрія; тепла церква на честь святого Онуфрія, побудована з братським корпусом в 1834-му році; а також головна кам’яна церква.
Сьогодні на території святого місця залишився кам’яний храм, а також двоповерхова будівля для трапез і проживання послушників. Вона осучаснена – встановлено нові вікна, утеплена. Нижче до рову протоптана стежка, яка веде до озера. На березі ченці побудували баню. На видному місці збудовано новий кам’яний храм – Миколаївську церкву.
– Маємо у власному господарстві вівців, курей, віслюка, – каже настоятель з 2007 року, ігумен Свято-Успенського діючого чоловічого монастиря, архімандрит Василь, 48 років. – Послушники доглядають за садом, монастирським полем і невеликим господарством. Намагаємось забезпечувати себе самостійно.
Ми завжди отримуємо допомогу від людей – хто реставрує на стінах храму малюнки та ікони, хто допомагає технікою для обробки монастирської землі.
Взагалі, нашому існуванню варто подякувати нинішньому директору Митківської школи Івану Захаровичу Подоляну, який став на захист святині. Завдяки його наполегливості на стіні храму з’явився пам’ятний знак – “Архітектурна пам’ятка УРСР Грановський монастир 1867 рік. Охороняється законом”.
