У центрі площі, перед самим пам’ятником першодрукареві Федорову на Підвальній продається все. Красиво і символічно було б сказати, що на місці колишньої друкарні продаються книги, але насправді тут можна знайти і касети і м’які іграшки, вінілові платівки, годинники, солдатські медалі чи посуд. Все раритетне, користоване і обов’язково з якоюсь історією.
Антикварний посуд і книги
Федоров своєю велетенською рукою вказує прямо на товар Степана. Там антикварний посуд: мідні виделки, ложки, металеві чайники, дзеркала в пафосних рамках. Його товар виглядає як декорації з серіалу «Абатство Даунтон».
— Я все замовляю з-за кордону. У нас, ві Львові, такого антикваріату вже не залишилося… Якщо шукаєте щось рідкісне, то це вам треба піти питати там, де книги!
На годиннику 12 дня, переживаю, що людей так мало і майже немає прилавків з товарами. Про що ж мені тут писати? Степан ділиться таємними знаннями, як все працює на барахолці:
— То це ви зарано прийшли, а не запізно! До вечора всі підтягнуться. А взагалі, краще приходити, коли хороша погода, а не дощ падає, як зараз, — заспокоює мене Степан і відправляє до жіночки, що торгує книгами на пошуки рідкісних товарів.
А коли ж тоді приходити, якщо у Львові дощить майже завжди? Риторично питаю сама собі під ніс. Навіть, зараз, у січні, коли ті туристи, які пережили новий рік у Львові, сонно сновигають між товарами.
— А это все моя домашняя библиотека. У меня есть очень давнее издание Чехова. 1947 год! Представляете? – гордо підіймає книжку продавчиня. Одразу починає гортати її, підставляючи сторінки під об’єктив фотоапата і тут же скромно додає:— Да, она стоит 50 гривен, но это же цена за два издания…
Думаю ця пані давно не була в книжкових магазинах, де за 50 гривень не те що старе видання знайти важко, але хоча б щось якісне і цікаве. А тут, класика, та ще й ціле зібрання.
— В ней только картины чего стоят! Настоящее произведение исскуства! – хвалиться вона. Відчуває, що на руку попадає краплина дощу, стурбовано підіймає голову догори і біжить рятувати свій товар. Бережно, як мама, вкриває книжки ковдрою з клейонки.
Фуражки і бутерброди
Поряд з її прилавком самотньо сидить бородатий дідусь на рибальському стільчику. На підлозі перед ним розстелена зелена солдатська тканина, а на ній різнокьорові фуражки:
— А що це у вас тут? – питаю.
— Вот эта, 300 грн – тихенько каже він. Думаю, що дідусь недочуває і перепитую ще раз.
— Питаю: д-е б-е-р-е-т-е т-а-к-і ш-а-п-к-и? – протягую кожен звук, щоб він розібрав всі слова.
— Есть по 150, а эти по 200… А эта, немецкая… — кволо вказує рукою дід.
Можливо, він не розуміє українською – переходжу на російську:
— Где вы берёте такие фуражки? – знову повторюю я і впадаю в шок від його відповіді:
— Как тебе не стыдно! Такая молодая, а пристает к старику! А мне вообще-то 90 лет! Как у тебя вообще язык поворачивается такое у меня спрашивать? Бессовесная какая…
Я вибачаюся, якщо його чимось образила і йду до його сусіда, який раніше колекціонував фотоапарати, а тепер розпродає всю свою колекцію. В нього всі апарати працюють, у них стоять нові плівки. Там є радянська і сучасніша техніка, з 2000-х. Ціна фотоапаратів від 40 до 150 грн. Розпитую його про те, хто купує товар і де його знайти. Коли йду, чую, як його підкликає 90-річний дід і говорить пошепки: ты воообще слышал какая нахалка? Еще спрашивает, где я беру эти шапки! Колекціонер фотоапаратів пожимає плечима і винувато дивиться мені вслід.
Підходжу до чоловіка, який продає глиняні фігурки. Він жує бутерброд і я відчуваю запах дешевої ковбаси, якою він дихає прямо мені в обличчя. Час обіду. Людей мало. Збираюся йти, щоб повернутися пізніше, коли буде більше народу і розпитати про рідкісні товари. Більшість продавців скромно відповідають, що у них немає нічого особливого і відправляють до когось іншого.
Тареля і вініл
Бачу дідуся, який продає все, що приніс з дому: і м’які іграшки і значки, радянські кіндери і тарілки. Величезні, неймовірної краси глиняні тарелі. Я розумію, що закохуюся в цю зелену різнокольорову величезну посудину. Звісно ж, я прийшла сюди працювати, але встояти не можу. Він продає їх по 50 грн. А в магазинах такі коштують мінімум 300, а то й тисячу.
— Це ви самі їх ліпили?
— Ні, у мене був друг гончар, та він вже помер.
Не можу встояти і купую гігантську тарілку собі. Тепер до мене доходить, що фотографувати з цим баластом в руках не вийшло б у жодного професіонала, не те, що у мене. Руки мерзнуть, а покласти тарілку ніде. Але не можу пройти повз вінілові платівки.
— А можна я тут поставлю тарілку і пофотографую ваш товар?
— Ви хочете свою тарілку пофотографувати на фоні моїх платівок?
Поки намагаюся пояснити, що мені треба від життя, продавця і взагалі, що я забула на барахолці підходить покупець в червоній куртці та продавець показує йому свою колекцію. Каже, що найпопулярніше, що у нього було – АС/DC та Beatles «Abbey Road», але таке моментально розкуповують. Складніше знайти виконавців з діаспори, як Квітку Цісик, бо вони видавалися маленькими тиражами й лише за кордоном. Ціна не висока, від 50 до 200 грн.
— Дєвушка, тут написано 200, але я вам продам за 100! — обіцяє Юра
— У мене ціни найнижчі! – приваблює він потенційних покупців і повертається до мене, пояснює: Я сам колекціоную касети, ну, знаєте такі, що в магнітофон, плівочні касети – робить знижку на мій вік і напевно думає, що у мене в дитинстві такого добра не було, — але свої я тут не продаю. У когось більше рок, у когось джаз, а у мене намішано всього по трошки.
Юра бачить, що покупець в червоній куртці зривається і вже розглядає прилавок конкурента. Каже, що якщо ціни там будуть високі, нехай повертається до нього і будуть щось вирішувати. Кричить йому в слід: — Ти ж розумієш, тут турків багато ходить. То я на цінниках пишу двісті, а можу продати і за 70. Бо турки ж люблять торгуватися. Він же ціну зіб’є так, що доведеться безкоштовно віддавати… – отака клієнтоорієнтованість.
Забираю тарілку, яка ледь поміщається в руках і думаю, що на ринку біля Федорова треба поставити великий знак: Обережно, можливі необдумані покупки! Про такі речі треба попереджувати. Адже тут так багато всілякої краси, повз яку важко пройти. І вчіться на чужих помилках – беріть з собою велику сумку!
Джерело: lviv.com
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!
