12 українських архітектурних пам’яток на межі зникнення

Ці пaм’ятки пeрeжили кількa епoх, aлe вжe дужe скoрo вoни мoжуть зaлишитися лишe спoгaдoм нa листівкaх.

Унікaльнe істoричнe і культурнe нaдбання Укрaїни у вигляді мoнaстирів, пaлаців і oбoрoннoгo фoрту бeзсліднo йдe в нeбуття чeрeз відсутність фінaнсувaння тa рeстaврaційних рoбіт і eлeмeнтaрнoї увaги з бoку влaди.

Рaзoм з ними рoзчиняються в пoвітрі прeкрасні мoжливoсті для рoзвитку внутрішньoгo туризму.

Яку Укрaїну ми втрачаємo рaзoм з цими нeперeвершeними зрaзкaми aрхітeктури?

Caдиба Тeрeщенка

Цей маєтoк булo пoбудoвaнo в 1851 рoці власникoм сeлища Червoне – грaфoм Адoльфoм Грoхoльським. Пізніше кoмплeкс дoбудувaв і ушляхeтнив влaсник фабрики – Миколa Тeрещeнкo. У тoй час нинішню пам’ятку ввaжaли чи не найкращим приклaдoм нeoгoтичнoї aрхітeктури.

Після 1917 року комплекс використовувався як притулок, ПТУ і монастир.

Сьогодні ж будівля стоїть в руїнах: обидва ґанки завалилися і вже пішов процес руйнування пам’ятки природою. Незважаючи на те, що в уцілілих кімнатах продовжують жити черниці, садиба продовжує руйнуватися, адже реставрацією і зміцненням стін ніхто не займається.

Адреса: Житомирська область, село Червоне.

Червоноградський замок

Червоноград – це назва зниклого міста на території сучасної Тернопільської області. Немов привид, на зеленому пагорбі стоїть напівзруйнований замок XVII століття.

Під час Першої світової війни палац зазнав значних руйнувань і його більше не відбудовували. До наших днів збереглися лише дві пошкоджені вежі, а в квітня 2013 роки половина однієї з веж обрушилася.

Адреса: Тернопільская область, Нирків.

Cадиба Шарівка

Барон Леопольд Кеніг побудував Шарівський замок для своєї дружини. У маєтку вельможі було три великі зали і 26 кімнат, а також небувала на ті часи розкіш – підлога з підігрівом.

Стіни садиби були розписані сухозлітним золотом кращими майстрами з Європи.

Але коли до влади прийшли більшовики, замок віддали під туберкульозний диспансер, а всі дорогі речі розікрали.

Зараз будівля, в якій періодично проводяться екскурсії, знаходиться в аварійному стані: протікає покрівля і падає шпаклівка. На реконструкцію, за підрахунками фахівців, необхідно кілька мільйонів гривень, які обласний бюджет поки що не може виділити. Садиба так і продовжує руйнується.

Адреса: Харківська область, село Шарівка.

Тараканівський форт

У шести сотнях метрах від траси Київ-Чоп, між Рівним і Львовом розташоване унікальне військове спорудження – Тараканівський форт.

Його побудували в XIX столітті для захисту залізничної лінії Львів – Київ.

Тараканівський форт являв собою не просто фортецю, тут розташовувався ціле містечко на 800 чоловік зі своєю пекарнею, лазаретом, телеграфом і складськими приміщеннями. Коли будівництво закінчилося, виявилося, що форт перестав відповідати сучасним вимогам.

Зараз форт знаходиться в аварійному стані, і офіційно закритий, але шукачі пригод все одно частенько навідуються сюди.

Адреса: Рівненська область, с. Тараканiв.

Палац Сангушко

Раніше тут влаштовувалися бали, а тепер палацовий комплекс XVIII століття безлюдно стоїть в центрі Ізяслава, лише віддалено нагадуючи про колишню розкіш.

Не дивлячись на те, що маєток князів Сангушків занесено до Державного реєстру національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури), будівля безповоротно руйнується, а також систематично піддається нападам вандалів.

Адреса: Хмельницька область, місто Ізяслав.

Костел Святого Марка

Будівля в стилі бароко була побудована в 1688-1693 роках за проектом архітектора Войцеха Ленартовича. Костел носить назву Святого Марка в честь покровителя села Варяж.

Об’єкт архітектурної спадщини України зараз знаходиться у вкрай занедбаному стані. Він погано захищений від природних опадів і буквально валиться на очах, хоча стіни будівлі костелу досі зберігають унікальні зразки церковного розпису.

Адреса: Львівська область, с. Варяж.

Замок Гербурта на Сліпій горі

Добромильський замок або замок Гербуртів знаходиться на Сліпий горі. Перші згадки про фортецю відносяться до 1450-х років.

Правда тоді споруда була ще дерев’яною. Велика частина замку зруйнована, а внутрішній двір заріс чагарником.

Повністю відновити комплекс не представляється можливим через відсутність фінансування, але навіть профілактичні роботи для збереження історичного об’єкта ведуться не часто. Це з часом неминуче призведе до повного знищення пам’ятки.

Адреса: Львівська область, місто Добромиль.

Бучацький замок

Замок був побудований у XIV ст., бо цим часом датують знайдені під мурами фрагменти готичних колон та капітелей.
Замок багато разів руйнувався і потім відбудовувався. Особливо часто проходив процес руйнації та відбудови в XVI ст. через часті татарські, рідше турецькі, молдавські напади.

Легенди свідчать про численні підземні ходи того часу, що вели від замку. У XVII ст. замок пережив багато штурмів, зокрема, кримських татар, турків, козаків, захищаючи жителів міста (в основному етнічних поляків, євреїв). 1672 р. Бучачвзяли в облогу татари та турки під керівництвом Магомета IV. Власника міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його дружина — Тереза або друга дружина — Урсула з Даниловичів. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, турки і татари, за легендою з наказу султана, зняли облогу.

Сучасні руїни — залишки збудованого в середині 16 ст., у 1580-ті роки — закінчена чергова перебудова фортеці.

На початок 17 століття Бучач був одним із найважливіших замків на Поділлі. Після переходу Бучача у власність (близько 1620 р.) Стефан Потоцький із дружиною Марією Могилянкою сприяли укріпленню замку.

В XIX ст. розібрано частину оборонних мурів, каміння продане як будівельний матеріал. Власниками замку до осені 1939 р. були дідичі міста — Потоцькі, останнім — граф Артур Потоцький.

На сьогодні з часів XIV—XV ст. в замку залишилися знайдені в розкопках готичні фрагменти архітектури, можливо, церковної. Решту збережених стін і башт датують XVI ст. Стіни (до 3,5 м товщиною) мають три яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї.

На території фортеці також був палац в стилі ренесансу, можливо, збудований на місці давнішої житлової споруди, залишки стін якої з’єднані зі збереженими двома ярусами східної вежі замку. До палацу вела в’їзна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.

Старосільський замок

Старосільський замок є пам’яткою оборонної архітектури XVI-XVII століть. Будувався він для захисту від татар південно-східних шляхів до Львова. Перше укріплення на території Старого Села у вигляді дерев’яного замку, як вважають дослідники, вже існувало в XV столітті. До кінця наступного століття на його місці князі Острозькі збудували більш міцний замок – з цегли і каменю. За старовинною традицією для міцності в розчин додавали молоко і яйця.

Можливо, саме в цьому секрет довговічності кріпосних стін і башт. У 1642 році князь Владислав Домінік Заславський-Острозький облаштував замок у Старому Селі в стилі східно-європейського пізнього ренесансу. У такому вигляді Старосільський замок простояв недовго – в 1648 році його захопили війська під проводом Богдана Хмельницького. Всі замкові укріплення були зруйновані. Владислав Домінік досить швидко відновив фортецю, і вже через рік на місці руїн виросла могутня цитадель. Старосільський замок мав настільки грізний і неприступний вигляд, що наступного разу – в 1654 році – козаки вже не наважилися штурмувати його. Пішли ні з чим і турки, які навідалися в ці краї в 1672 році.

Навіть незважаючи на те, що Старосільський замок знаходиться в напівзруйнованому стані, здалеку він як і раніше виглядає грізною твердинею. Замок займає чималу площу – два гектара, а за формою нагадує неправильний п’ятикутник.

Все, що вціліло від Старосільського замку – це масивні кріпосні стіни завширшки близько двох метрів і заввишки близько п’ятнадцяти метрів, які укріплені контрфорсами, і три вежі (у минулому їх було шість). Із зовнішнього боку стіни і вежі декоровані на одному рівні аркатурою – рядом глухих арок-заглиблень. Одна з башт прикрашена кам’яної короною.

Внутрішній двір замку пустує і заростає травою, перетворюючись на чудове пасовище для домашньої худобини. У минулі часи тут стояв палац, казарми для замкового гарнізону, господарські будівлі та церква.

Монастир Різдва Богородиці

Монастир Різдва Богородиці був заснований в XVI столітті на місці храму. Взявся за зведення монастиря місцевий багатій Петро Загуровский в подяку за зцілення від численних недуг.

Найбільш масштабні руйнування спіткали замок в 1940-х роках під час зіткнень воїнів УПА з німецькими нацистами. В наші дні тут неодноразово проводили реконструкції військових баталій на тлі святилища, перетвореного на руїни.

Адреса: Волинська область, село Новий Загорів.

Клеванський замок

Відомості про первісну фортецю датовані 1475 роком. Саме село в письмових джерелах вперше згадано під 1458 роком як власність князя Михайла Чорторийського. У 1495 році його син князь Федір Чорторийський, луцький староста, добудував замок, оточив його міцними кам’яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою річки Стубли.

Збережено опис замку за 1605 рік. Головну захисну роль відігравала західна вежа, зміцнена кам’яним бастіоном. Східна вежа слугувала цейхгаузом (арсеналом). Замок швидко втрачав оборонну функцію і в 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свій колегіум. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст.

Після першого поділу Речі Посполитої землі відійшли до Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії). За наказом імператора Йозефа ІІ у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. Після наступних поділів Речі Посполитої територія відійшла до Росії. На зламі 18—19 століть замок стояв пусткою.

Випадково збереглися дві напівзруйновані вежі, краще збереглася східна, віадук (побудований з цегли) над ровом, будівлі колишнього духовного училища 2- та 3-поверхові, спрощеної провінці

Пнівський замок

Замок зведений у тому місці, де карпатські хребти найдалі вклинюються в передгір’я, і стоїть поблизу Страгори. Страгору з її двома вершинами добре видно здалека і вона здавна служила орієнтиром. Через гору, а можливо, через її двоголову вершину, проходив давній торговий шлях (частина відомого транскарпатського), який далі, ймовірно, вздовж русел рік через гори тягнувся на Закарпаття й Угорщину. Замок таким чином надійно прикривав собою в цьому місці вхід у гори. Подорожні, мандрівники і купці, проїжджаючи в цьому напрямку і зворотно, замку просто так уже минути не могли — тут створили митницю.

Митниця приносила помітні прибутки магнатам і своїм вдалим розташуванням привертала увагу селян і ремісників до цього місця — вони осідали поруч. Селилися тут, поза замком, на дворі, замкові слуги, яким не знайшлося місця серед мурів. Так виникло поселення — теперішня Надвірна, яка згодом стала значним ремісничим центром.

Замок — велика, добре спланована і продумана фортифікаційна споруда, яка була найбільшою на всій території Прикарпаття. Замок будували з великих тесаних брил гірського сірого каменю; здебільшого на внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу. Мури зводились, перш за все, як оборонний об’єкт, а тому не дивно, що їх товщина сягала одного метра і більше. Зовнішні стіни ще масивніші і неприступніші — товщиною до 1,8 м. Твірних стін п’ять — замок у плані п’ятикутний і укріплений вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Веж п’ять, всі вони різні за висотою, формою і призначенням.

Але часті перебудови, зміна господарів та зміна державних кордонів і напрямків торгових шляхів, розвиток військової техніки вели до поступового занепаду замку — він втрачає значення, важливого військового пункту і помітної оборонної одиниці. Його все активніше перебудовують і пристосовують для інших цілей, але процес занепаду відвернути було вже неможливо. На початку XIX століття замок повністю пустіє і його навіть починають розбирати.

Не зважаючи на руйнування та час, замок дійшов до наших днів. Найкраще збереглась північна стіна, яка не втратила своєї цілісності і первозданної висоти, не проглядаються на ній і сліди пізніших мурувань. Збереглася навіть штукатурка.

Східна стіна дає найчіткішу уяву про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та оточуючої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня, а це наводить на думку, що в товщі землі всередині замку існувала невидима і прихована від зайвого ока підземна система приміщень. Арка в’їзних воріт уціліла. На фасаді в’їзної вежі збереглись ніші для моста та підйомних ланцюгів.

Джерело: rbc.ua

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини