В Бразильських школах почнуть викладати українську мову

15 викладачів здали іспити на викладання української мови в школах штату Парана, де проживає багато українців.

Про це в Twitter повідомила дружина посла України в Бразилії Фабіана Троненко, передає Depo.ua.

Відтепер в бразильському штаті Парана, де проживає майже 500 тисяч етнічних українців, в школах викладатимуть українську мову.

“Гарна новина до Дня Української Мови – 15 українців в Бразилії успішно склали іспити і професійно викладатимуть українську в школах Парани”, – говориться у повідомленні.

Раніше в мережі виклали фото бразильської діаспори.

Фото датуються приблизно 30-ми роками минулого століття, тобто ще передвоєнним періодом. На одному фото зображені жінки в українських національних костюмах. Як свідчить надпис, це учасниці жіночої секції імені Лесі Українки при Українському центрі міста Куритиба, що в штаті Парана.

Серед українських поселень за межами України, українська громада у Бразилії займає особливе місце. Це одна з територіяльно найвіддаленіших від нас громад і одночасно одна з найближчих за своєю духовністью, ментальністю, звичаями, традиціями і за мовою.

Про цю громаду до недавнього часу ми знали дуже мало, та й зв’язки її з Україною були слабкі, а протягом богато десятиліть просто ніякі.

У Бразилії, чи не в єдині країні світу, де є українські поселення, побутує термін “Бразилійська Україна”. І ця назва наповнена повнокровним змістом як для українців, так і для різноетнічних груп населення Бразилії. Цей термін увійшов у наукову літературу і його цілком нормально сприймають офіційні кола бразилійського уряду.

Незважаючи на обставини, бразилійські українці, переважно україномовна громада, яка не тільки зберегла свою мову, мистецтво, традиції, свою віру, національну самобутність, а й, інтегруючись економічно і культурно у бразилійське життя, примножила і збагатила українську культуру, живе інтересами України, яка для більшості з них усе ще залишається дуже далекою, “казкою своєї бабусі”.

Більшість авторів про імміграційний рух у Бразилії є згідні в тому, що масова імміграція починається в 1895 р. з Східної Галичини, бо в тому році приїхало найбільше число українців до Парани, а з того мала частина поселилася в Санта Катарині і в Ріо Гранде до Сул.

Але архівні матеріали дають можливість ствердити, що перша організована група приїхала до Бразилії у 1891 р. з Золочівського повіту і поселилася в Парані.

Дослідники виділяють кілька хвиль української імміграції. Найчисленнішою була імміграція під час так званої “бразилійської гарячки”, яка тривала від 1895 до 1899 років. Вона була спровокована агентами італійських пароплавних компаній, які в погоні за легкою наживою представляли Бразилію як “правдивий рай на землі”.

У цей час до Бразилії приїхало понад 15 тисяч осіб переважно з Північно-Східної Галичини (з околиць Бібрки, Бродів, Заліщик, Жовкви, Золочева, Кам’янки-Струмилової, Перемишля, Сокаля, Тернополя).

Умови життя перших українських поселенців у Бразилії, як і сама дорога до цієї країни, були надзвичайно важкі.

Бразилійський уряд уже через два тижні відмовився від допомоги переселенцям.

Людей розселювали по земельних наділах так званих “шакрах” (1000 метрів завдовжки і 250 метрів завширшки) у дрімучих пралісах, не надаючи при цьому ніякої допомоги.

Без відповідних знарядь для праці, без даху над головою, без елементарних засобів для існування, при повній антисанитарії і відсутності медичної допомоги, в незвичних кліматичних умовах, які були причиною тропічних недуг, перші поселенці зазнали справді великих людських втрат.

Друга хвиля української еміграції до Бразилії припадає на 1907 – 1914 роки, і знову ж таки це були вихідці переважно із Східної Галичини. Мала вона заробітчанський характер.

В той час, бразилійський уряд розпочав будівництво залізниці між Сан Пауло й Ріо Гранде до Сул, для якої не вистарчало робочих рук. У цей час понад 15 тисях українців знову переселилося до Бразилії, до штату Парана, де у звязку з будівництвом залізниці були надійні заробітки.

Але заробітки при будівництві залізниці не були прості. Річ в тому, що залізниця повинна була пролягати через індіянські території племені ботокудів, які, захищаючи свої землі, безжально нищили українських поселенців, убивали не тільки окремих людей, а й цілі родини. У цих важких умовах не було захисту ні від бразилійського, ні від австрійського укяду, до яких зверталися з проханням про захист українські поселенці.

Нова хвиля української еміграції між двома світовими війнами не була чисельна, приблизно 9 тисяч осіб, які прибули не тільки з Галичини, а й з Волині і Полісся, менше з Буковини і Закарпаття.

Останньою хвилею була еміграція після Другої світової війни, що складалася переважно з переміщених осіб, серед яких був досить високий відсоток інтелігенції. Прибули вони до Бразилії здебільшого з Австрії і Німеччини (1947-1951 рр.), але залишились там не всі, частина переїхала згодом до США і Канади, пише історична правда.

Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇

☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr


А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!