Найбільша краса – дівоча коса. Вона поєднує три стихії: повітря, воду і землю. Нею приворожували хлопців, пишалися та складали пісні.
Традиційний український костюм – дівчата носили коси
На Гуцульщині, як тільки дівчинці виповнювалося 6 років, їй вперше заплітали косу. Примовляючи: “Як зв’язую все волосся на тобі, аби ся тримало з усіх 4 боків, так, аби ся в’язали до тебе з усіх боків парубки. Удівці, дідівські сини, той, котрий найстарший, парубки у краї. Котрий тебе узрить, аби ся за тобою умлівав, як риба за водою”.
До теми: Краса української жінки у серії етно-фотографій
Дівчата плекали свою косу, прикрашаючи її зіллям, різними пахучими травами. Коса завжди вважалася символом дівоцтва і незайманості.
Жінки досі прикрашають своє волосся польовими квітами, особливо до весілля.
До теми: Краса українок ХIX – XX століть на старовинних світлинах. ФОТО
В українських народних піснях часто зустрічається образ дівчини, яка ходить у тузі, розпустивши косу. Це був натяк на те, що дівчина втратила цноту, а отже її ніхто не візьме за дружину.
З косою могла ходити лише дівчина. Жінкам це суворо заборонялося. Обрізали косу під час весілля. Це був цілий ритуал.
Спочатку волосся молодій розплітав старший брат. Ця прадавня традиція тягнеться, як вважають етнографи, з дохристиянських часів, коли шлюби укладалися між представниками одного роду.
Коса і квітковий вінок були класичним поєднанням в зачісці молодих українських дівчат.
Відрубування коси перед весіллям означало відмову від усіх примх, які собі дозволяла дівчина у батька, і повне підпорядкування своєму чоловіку.
Часто, косу під вінець просто розплітали, і жінка вже ніколи не мала права її заплітати. Волосся ховали під очіпок, і так треба було ходити все життя. Ця християнська традиція йде від послання апостола Павла, де написано, що неодружена дівчина немає іншої влади над собою, окрім Бога. Після заміжжя ця влада переходить до її чоловіка. І її, тобто владу чоловіка, символізує хустка.
Існувала й така традиція: під час весілля дівчина тричі знімає з себе хустку і топче її ногами. Потому востаннє і назавжди хустку молодій одягає або чоловік, або свекруха. Для одруженої жінки вважалося великим гріхом вийти на вулицю без хустки. В народі казали, що гріх світить косою проти сонечка.
В українських традиціях оспівують дівочу вроду, але часто замовчують скільки сили волі мала мати українська жінка, щоб її шанували, поважали та захоплювалися нею. Певно, саме тому українських жінок вважають найкрасивішими і зовні, і душею. Ми терплячі, добрі, щирі, роботящі. Ми уміємо кохати як ніхто інший – від щирого серця, проходимо з коханим і вогонь, і воду.
Найбільша краса – жіноча душа.
Джерело: three-snails.com
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини