«Місто із запахом кави та шоколаду», «Місто серед дощів», «Серце Галицької землі», «Маленький Париж», «Український Лондон», «Культурна столиця Європи», «Місто Лева» – це все імена та епітети справжнього галицького міста під назвою Львів…
Львів заснований галицьким князем Данилом Романовичем в середині XIII століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства, надалі також було столицею Королівства Русь, Королівства Галичини і Лодомерії, Західно-Української Народної Республіки, Української держави.
Історичний центр Львова внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У місті знаходиться найбільша кількість пам’яток архітектури в Україні. У 2009 році Львову присвоєно звання Культурної столиці України. Місто періодично займає провідні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості.
Назва міста
Назва «Львів» дана місту на честь князя Лева Даниловича, сина засновника Львова Данила Галицького. Впродовж всієї своєї історії місто жодного разу не змінювало назви.
Щодо Львова традиційними є багато епітетів. Розповсюдженою є назва «Місто Лева». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «місто левів», «місто сплячих левів», «Королівське місто», «Перлина корони Європи», «Місто-музей», «столиця Галичини», «маленький Париж», «маленький Відень», «український П’ємонт», «Бандерштадт», «культурна столиця України» та інші.
Хронологія подій
До 1340 p – Руське Королівство. Львів у складі Галицько-Волинського князівства
1247 рік – існує гіпотиза, що місто засноване Данилом Романовичем в 1247 році з нагоди одруження Лева Даниловича з угорською принцесою Констанцією, дочкою короля Бели IV. За роки незалежності, на підставі аналізу джерельних матеріалів, Іван Паславський обґрунтував версію про заснування Львова у 1240 році. Мечислав Орлович вказував, що заснування, міста 1240 року певне було пов’язане з жopcтоким зpyйнyванням княжого Галича 1241 року.
1253 рік – Данило Романович коронований як король Русі. Це означало, що відтепер він перестав вважатися васалом Золотої Орди. Король повсюди будує фортеці, однією з них був Львів. Його столиця була в Холмі, на заході Галицько-Волинської держави, біля польського кордону. Відтепер «старшим» престолом вважався галицький, який був удостоєний королівської традиції. За Галичиною закріпилася назва «Русь». «Молодшим», князівським, престолом був волинський.
1256 рік – перша літописна згадка про Львів. Перша письмова міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.
1272 рік – король Лев I Данилович переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, знаходився фактичний осідок митрополитів Галицьких, предстоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала з перервами від 1303 до 1401 року.
1301 рік – Лев пoмep в 1301 році монахом у монастирі у Лаврові в Карпатах, де й був пoxoваний. У той час в Золотій Орді почалися чвари і син і наступник Лева I Даниловича Юрій І Львович зміг позиціонувати себе незалежним володарем і коронуватися королівською короною. У 1303 році він домігся від Константинопольського патріарха заснування окремої Галицької митрополії, оскільки Київська митрополія перебралася до Владимира-на-Клязьмі, що належав Золотій Орді.
1308 рік – скоро в Орді зміцніла влада хана Узбека. Це збіглося зі смepтю Юрія І Львовича близько 1308 року. Його наступники сини Андрій і Лев (одному з них дістався галицький престол, іншому – волинський) вели війни за незалежність від Золотої Орди і зaгинyли. Після них на престол сів їхній племінник (нeбiж) князь Юрій ІІ Болеслав, пов’язаний із польською князівською династією. Спочатку гарнізон Львова у 1324 році навіть не хотів відчинити перед ним браму. Зміцніло Польське королівство – Юрій ІІ Болеслав змушений був лавірувати поміж ним і Ордою.
1340-1349 – Львів під владою боярської олігархії Дмитра Детька з Перемишля і Данила з Острова
1340 рік – після смepті галицько-волинського князя Юрія II Болеслава волинські бояри проголосили правителем Дмитра-Любарта Гедиміновича. Того ж року король Польщі Казимир ІІІ напав на Львівську і Перемишльську землі; між ним і Любартом почалася «Війна за Галицько-Волинську спадщину». В цих умовах місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька взяли владу в свої руки, спочатку визнаючи зверхність Королівства Польського, а з 1341 року – сюверенітет Дмитра-Любарта Гедиміновича.
Руське Королівство: протистояння з Польщею та Угорщиною (1349-1387)
1349 рік – польський король Казимир III Великий (разом з уграми) вдруге захопив Галичину і здобув Львів – Руське королівство увійшло до складу Польщі на правах автономії.
1350 роки – у 50-их роках в Львові почали карбувати власну монету – мідні денарії та півгроші. Львів отримав статус другої столиці Польської Корони поряд із Краковом. Хоч старостами до Львова призначалися представники польської шляхти, проте всюди на місцях сиділа сильна ще руська шляхта і бояри.
1353 – Львів під владою русько-литовського князя Дмитра-Любарта Гедиміновича
1353 рік
- травень – військо Любарта спycтошило місто.
- У той час було відбудовано кам’яний Високий замок. Він був потужною фортецею – до 1648 року його не могли взяти штурмом. Почалася розбудова Низького замку, який залишився королівською резиденцією.
1356 рік
- Казимир III затвердив Львову маґдебурзьке право – першому з міст на території сучасної України. Щоправда, початки самоврядування за маґдебурзьким правом простежуються тут ще від часів Лева Даниловича у середовищі католицької німецької громади. Не виключено, що в ХІІІ столітті маґдебурґія поширилася на всю міську територію Львова, а відтак і інші міста Галичини і Волині, про що є документальні свідчення.
- Проте польська адміністрація поклала собі перетворити Львів у католицький анклав на території Руського Королівства і усунути від самоврядування русинів. На південній частині давньої міської території (Підзамча) було виділено окрему дільницю. Тут окреслено нову площу Ринок, яка стала центром нового міста. Навколо розбудовано житлові квартали за прямокутним (шаховим) принципом планування. Всю дільницю (Середмістя) обнесено потужними фортифікаціями по лінії сучасних проспекту Свободи, вулиць Лесі Українки, Підвальної, Братів Рогатинців. Сюди спрямовано німецьких колоністів, які невдовзі отримали тут виразну чисельну перевагу. Саме на цій дільниці повною мірою діяло самоврядування за маґдебурзьким правом. На Ринку було збудовано Ратушу, де засідав магістрат (Лава) на чолі з війтом.
- На решту території Підзамча, де проживала переважна більшість міського населення, головно русини, самоврядування не розповсюджувалося. Ця дільниця перебувала в юрисдикції королівського старости, котрий представляв владу польського короля. Тут залишилося в силі звичаєве руське право, характерне для сільських громад; поступово ця колись велика дільниця занепала.
1372-1378 – Львів під владою намісника Володислава Опольського, фактично під протекторатом Угорщини
1370 рік – пoмep король Казимир III, який не мав синів. За Вишеградським договором 1339 року, підтвердженим договором між Казимиром III та Людвіком I 1350 року спадкоємцем став король Угорщини Людовік І Анжу. Намагаючись позбавити Галичину від польських впливів і приєднати її до Угорської Корони, призначив намісником Руського королівства свого прибічника – князя Владислава Опольського. Владислав Опольський поводив себе як незалежний володар, проте його влада тут тривала недовго (1372 – 1378).
1378-1387 – Львів під владою Угорщини
1378 рік – Людвік I позбавив Владислава Опольського обов’язків управителя, Галичину (в тому числі Львів) приєднав до Угорщини; у Львові, як і в інших галицьких містах, розташувалась угорська залога. Кілька років в Галичині правили угорські намісники, аж поки польська дипломатія шляхом хитромудрих комбінацій домоглася того, що новий король Угорщини Сиґізмунд І Люксембурґ відмовився від претензій на Руське Королівство – Галичина остаточно підпала під Польщу, де королем став Владислав ІІ Ягайло.
1387-1772 – Львів під владою Речі Посполитої
Під владою Польського королівства та Речі Посполитої (1387-1772)
Даний період історії Львова характеризувався стрімким розвитком. Місто лежало на важливій ділянці Великого Шовкового Шляху. Оскільки турки перекрили шлях до Константинополя, а мамелюки вигнали хрестоносців з Леванту, каравани пішли в обхід північним напрямком через Золоту Орду, котра гарантувала їм безпеку, через Сарай-Берке до Азова (Тани) і далі до Криму, де було велике місто Солхат (Старий Крим). Поряд піднялися порти Каффа і Солдайя, звідки кораблями товар везли до Монкастро і Кілії, а звідти сухопутнім шляхом через Молдову до Львова і Кракова. Торгова монополія на цих ділянках належала італійцям з Ґенуї, їхніми компаньйонами були німецькі купці зі Львова. Львів став багатим містом, а Польща почала змагатися за гегемонію в Центрально-Східній Європі.
1390 рік – до 1390 року міського війта обирали з-поміж лавників, з 1391 року – почергово: одного року з-поміж лавників, наступного – з райців.
Львів мав право на два великі щорічні ярмарки – на Св. Агнети і Св. Маргарети (Трійці), котрі тривали кілька тижнів. Щотижня відбувалися торги.
1405 рік – у Львові жило близько десяти тисяч осіб, з них у Середмісті – 4-5 тисяч. Населення Середмістя було, в основному, німецьким. Те саме спостерігалося в Кракові. Діловодство львівського маґістрату велося спочатку німецькою мовою, 1450 року переведене на латину.
1410 – 1418 роки – Середмістя було обнесено другим оборонним поясом з напівкруглими баштами-ронделями, які оточували місто з трьох боків вздовж лінії теперішніх вулиць Гонти, Данила Галицького, Підвальної і Валової, а з західного боку текла Полтва. Між обома кільцями мурів і зовні їх вирито рови, котрі наповнювалися водою. Було дві брами – Краківська (північна) і Галицька (південна). На початку XV ст. в західному мурі прорубали ще одну меншу браму – Латинську хвіртку, а в східному мурі згодом – Руську хвіртку.
1412 рік – на площу Ринок виходить вівтар Латинського катедрального собору Успіння Діви Марії (катедри), збудованого в готичному стилі. Від 1412 року він став осідком львівського римо-католицького архієпископа (архидієцезія заснована 1375 р. в Галичі). Також у Середмісті було збудовано кілька костелів у готичному стилі – костел Святого Духа, костел Божого Тіла з монастирем домініканців, костел Святого Хреста з монастирем францисканців, за муром з південного сходу костел Андрія з монастирем бернардинів, кілька каплиць. Натомість русини мали тільки одну православну церкву Успіння Богородиці на східній окраїні Середмістя.
1538 рік – львівські міщани добилися відновлення галицької православної єпископії на Святоюрській горі; єпископом став руський шляхтич Макарій (Тучапський).
Тепер головними базами українського відродження в Галичині стають міста, де проживають руські купці і ремісники, об’єднані навколо церковних Братств. Найвпливовішим серед них було львівське Успенське братство, зосереджене в Середмісті.
1572 рік – наприкінці 1572 року до Львова прибув друкар Іван Федорович, який організував на Підзамчі приватну друкарню і видав 1573 року книги Апостол і Буквар. Це стало новим стимулом для розгортання діяльності львівських руських міщан.
1585 рік – діячі Львівського Успенського братства провели його реорганізацію.
1586 рік – початкову парафіяльну школу при Успенській церкві було перетворено в гімназію – братську школу. Наступним кроком став викуп друкарні І. Федоровича, яка після його смepті потрапила в заставу до лихваря. Навколо Львівської братської школи і друкарні зосереджуються інтелектуали – зокрема брати Памво і Степан Беринди, Лаврентій і Стефан Зизанії. На початку XVII вони переїжджають до Києва, де підготовлено ідеологічний ґрунт для відновлення української незалежності Богданом Хмельницьким.
Синхронно піднімається львівська єврейська громада у Середмісті, де засновано єврейську гімназію – єшиву, і вірменська громада, яка також створила вірменську гімназію, 1616-го вірменську друкарню Ованеса Карматанянца.
1578 рік – з’являється польська друкарня. Львівську єзуїтську колегію, засновану 1608 року, 1661-го королівським указом перетворено на академію, яка стала першим на території України університетом (Києво-Могилянська академія стала фактичним університетом близько 1670 року).
1630 рік
- населення Львова досягло 25-30 тис. осіб, він залишався найбільшим торгово-ремісничим центром на території сучасної України. Ремісники були об’єднані в понад 33 цехи, де працювали майстри 133 професій. У Львові споруджуються храми і кам’яниці, що стали видатними пам’ятками архітектури у стилі Ренесансу – кам’яниці на площі Ринок, нова Успенська церква на вулиці Руській, друга синагога в Середмісті «Золота Роза» (зруйнована 1943 року).
- в Львові поширилося житлове будівництво типу «бюрґергаузен», або, як говорили галичани, міщанського дому – здебільшого дво- та триповерхові будинки, прямокутні у плані, часто з внутрішнім подвір’ям. Логічна, чітка система розподілу приміщень добре читалася на фасадах: у горизонтальному поділі, ритмі вікон, акцентах головного входу і балкона з консолями у формі голови лева або листя аканту. На гладких поверхнях – скульптурні рельєфи традиційної античної тематики, а частіше – галицька купецька емблематика: Меркурій, дельфіни, роги достатку як побажання успіхів господареві-торговцю. У нішах – святі патрони-захисники. Мир і добробут символізували зображення улюблених у народі мотивів голуба й голубки, квітів, інколи цілих жанрових сцен пір року: оранка у полі – весна, літо – жнива, осінь – біління полотна, зима – весілля. Частина таких будинків збереглася до нашого часу й дивує простотою та продуманістю.
1648 рік – у середині XVII ст. для Речі Посполитої, а разом з нею для Галичини і Львова, починається тривалий період спустошливих воєн. 1648 року місто було обложене українським козацьким військом Богдана Хмельницького. Загін полковника Максима Кривоноса взяв неприступний досі Високий замок, вперше в історії міста. Потім почалися виснажливі турецькі війни з Туреччиною, котра виступала союзницею українських гетьманів Петра Дорошенка і Юрія Хмельницького.
1672 рік – Високий замок захоплений під час турецько-татарської навали.
1704 рік – під час війни шведські війська на чолі з королем Карлом XII штурмом взяли львівське Середмістя, на що досі мало хто наважувався. Місто змушене було сплатити шведам велику контрибуцію. У своїх бiдах польська верхівка звинувачувала русинів — їх витісняють з маґістрату, цехів, загалом з міст на окраїни. На їхнє місце висувається досить енергійна єврейська меншина, яка віддавна була опорою польського короля, і стрімко нарощує свою чисельність в галицьких містах. Русини в Галичині навпаки, опинилися на задвірках суспільних процесів. 1700 року Галицька єпархія у Львові перейшла в унію, з цим завмирає діяльність православного Братства. Колись квітуче місто почало хилитися до занепаду, а разом з ним і Річ Посполита.
1772-1918 – Львів під владою Австрійської імперії
У складі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії (1772–1914)
1772 рік – за першим поділом Речі Посполитої у 1772 році австрійська армія зайняла Львів. Галичину було перетворено на імперську провінцію Королівство Галичини і Лодомерії, сюди призначено губернатора. Львів став центром. Австрійська влада ліквідувала архаїчні структури, самоврядування за маґдебурзьким правом (1786), впорядкувала міську господарку, протягом 1777-1820 років розібрано Низький замок і середньовічні мури, на їхньому місці впорядковано сквери – зі сходу Губернаторські Вали, де збудовано Губернаторство, з заходу – Гетьманські Вали вздовж течії Полтви, де сформувалася нова центральна магістраль – нинішній проспект Свободи. У Львові повіяло духом європейського Просвітництва. В ході «Йозефінської касати» було закрито багато церков і монастирів, а також Львівський університет, котрий перебував в руках єзуїтів.
1776 рік – організовано міський театр, першу на території сучасної України регулярну газету «Gazettе d’Leopol» («Львівська газета»), яка спочатку виходила французькою мовою.
1783 рік
- відновлено Львівський університет, як світський заклад, у складі 4-ох факультетів (філософського, юридичного, медичного і богословського), з німецькою мовою навчання. При ньому у 1784 відкрито німецькомовну гімназію (оскільки вона існувала при Академії, її називали Академічною); для цього обом закладам віддали приміщення колишнього католицького монастиря тринитарів у Середмісті.
- нова влада також робить кроки назустріч русинам. В 1783 році відкрито греко-католицьку духовну семінарію у Львові, а у 1787 році при університеті відкрито окремий Руський інститут спеціально для навчання греко-католицьких священиків, який проіснував до 1809 року. Львівське Братство було перетворене на музейно-бібліотечну установу Ставропігійський інститут. У зв’язку із закриттям Київської греко-католицької митрополії російською владою, австрійський уряд посприяв у тому, що галицьку греко-католицьку єпархію у Львові було перетворено у 1805 році в Галицьку греко-католицьку митрополію. Митрополитом став Антін Ангелович. Значну роль у цьому відіграв тодішній провідник галицьких русинів Михайло Гарасевич. Відтепер Львів став осідком трьох митрополитів (архієпископів) – греко-католицького, вірменського, римо-католицького.
1809 рік, червень – синхронно з наступом Наполеона на Австрію, в Галичину вступило польське військо з герцогства Варшавського. Поляки взяли Львів і намагалися схопити митрополита Антона Ангеловича і Михайла Гарасевича. Проте наступного місяця їх витіснили росіяни, як союзники кайзера, котрі у вересні передали Львів Австрії.
1817 рік – на базі приватних зібрань організовано польський бібліотечно-архівний заклад Оссолінеум (нині Наукова бібліотека імені В. Стефаника).
1826 – 1835 роки – після того, як 14 липня 1826 року стара ратушева вежа у Львові завалилася, протягом 1826–1835 років збудовано нову Ратушу.
1832 рік – в стінах Львівської греко-католицької семінарії виникло українське товариство «Руська трійця», лідером якого був студент Маркіян Шашкевич. Учасниками «Руської Трійці» закладено орієнтацію руського національного руху в Галичині на об’єднання з Наддніпрянською Україною, котра тоді перебувала в складі Російської імперії.
1848 рік
- Європою прокотилася хвиля демократичних революцій «Весна народів», яка активізувала процеси національного визволення, об’єднання і модернізації в Німеччині, Італії і решті народів Центральної Європи. Після початку революції у Відні у березні 1848 року поляки у Львові почали створювати структури громадянського опору – Центральний комітет народовий і Національну гвардію. Русини опинилися в складній ситуації, оскільки вони були природними союзниками Австрії і проти них спрямовувалося вістря польського національного руху. У травні русини організували Головну Руську Раду у Львові, яка складалася переважно зі священиків, яка заявила про політичні прагнення галицьких русинів і почала видавати першу українську газету «Зоря Галицька». Одним з можливих звернули увагу на Наддніпрянську Україну. Виникли руські громадські структури «Народний Дім», «Галицько-Руська Матиця», руська Національна гвардія. Відтоді вперше піднято національний синьо-жовтий прапор.
- 1-3 листопада – австрійська влада пpидyшила революційні виступи. Учасники польської Національної гвардії, осідком яких був Львівський університет, забарикадували вулиці, що вели в Середмістя. Австрійський генерал Гаммерштейн наказав бoмбapдувати Середмістя з Високого замку. В Угорщині революція розгорілася в національно-визвольну війну. На допомогу Австрія закликала російську армію, яка прийшла через Галичину. З того часу в Галичині учасники руського руху розкололися на москвофілів, котрі орієнтувалися на російську культуру і Російську імперію, і народовців, котрі сформували ідею самостійності України. Старше покоління діячів «Весни народів» перейшло до москвофільського табору. Молодшим поколінням галицьких руських діячів були засновані товариства «Руська бесіда» (1861), «Просвіта» (1868), Наукове товариство ім. Шевченка (1873) і врешті вони отримали перевагу.
Після революції Львів стрімко розвивається. Австрійська влада була змушена погодитися на поділ імперії з угорцями, а полякам надати автономію. В результаті Львів став столицею автономного Королівства Галіції і Лодомерії, владу в якому перебрала польська верхівка. Демократизація стосувалася також і євреїв на території Австро-Угорщини (Емансипація євреїв).
1870 рік – проведено муніципальну реформу, за якою у Львові обирали президента міста.
1852-1854 роки – Зважаючи на можливу війну з Російською імперією в майбутньому, австрійська влада намагалася перетворити Львів на укріплений форпост. На горі Шембека, яка тепер зветься Цитаделлю, протягом 1852–1854 років збудовано Цитадель (укріплені казарми і 4 артилерійські форти).
1853 рік – Ян Зег та Ігнатій Лукасевич добули у Львові гас і виготовили першу у світі гасову лампу. Їх серійне виробництво почалося незабаром у Відні і США. Розвиток технологій використання нафти та її видобутку посилили світове значення сировини. В другій половині ХІХ сторіччя в східній Галичині починають видобувати нафту. На початок ХХ сторіччя тут видобували 5% світового об’єму рідкого палива.
1861 рік – в місті розвивався транспорт. Прокладено першу на території сучасної України залізницю з Кракова, яка з’єднала Львів з Віднем.
1880 рік – у Львові запроваджено транспортні маршрути кінного трамваю.
1894 рік
- введено в експлуатацію електричний трамвай (раніше Відня (1897) та Кракова (1901).
- у Львові вперше на території України проведено футбольний і у 1905 році хокейний матчі.
Завдяки українським діячам, зокрема Іванові Франку та Михайлові Грушевському, котрий прибув у 1894 році з Києва, в Галичині завершено формування української політичної нації. Галицькі русини остаточно відмовляються від попередньої самоназви і приймають самоназву «українці». Нове покоління галицьких українців напередодні Першої світової війни формує спортивні структури «Сокіл (товариство)» і напівмілітарні організації «Січ», «Пласт». котрі скоро стали зародком українських збройних сил.
1914-1915 – Львів під владою царської Росії.
Перша світова війна та Українська революція (1914-1919 роки)
1914 рік
- з початком війни українці організували перші за нових часів власні збройні сили Легіон Українських січових стрільців. Проте військова потуга Російської імперії, порівняно з Австро-Угорщиною, була сильнішою і на початку вересня 1914-ого Львів був окyпoваний царськими військами.
- вересень – відомі українці міста видали звернення до міської громади.
- 4 вересня було створене Галицьке військове генерал-губернаторство, що ділилось на 4 губернії: Львівську, Перемиську, Тернопільську та Чернівецьку. Губернатором став генерал-лейтенант граф Григорій Бобринський (1863–1928). Окyпaційна влада спиралася в Галичині на українців-москвофілів, проте успіхів не досягла.1915 рік, квітень – Львів повернувся під владу Австро-Угорщини, проте ненадовго.
1918 – Львів під владою Західноукраїнської Народної Республіки.
1918 рік
- з поразками на фронтах, став відчутний близький розвал імперії. Пpигнoблені народи, в тому числі й українці, почали готуватися до створення власних державних структур.
- 18 жовтня у Львові був створений політичний представницький орган українців – Українська Національна Рада, куди входили політики старшого покоління, виник Український генеральний військовий комісаріат (УГВК) з числа радикально налаштованих молодих офіцерів, що пройшли світову війну.
- Одночасно до цього готувалися поляки, які вважали Львів і Галичину своїм територіями. 31 жовтня стало відомо про приїзд до Львова Польської ліквідаційної комісії з Кракова), яка збиралася перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною. Українська Національна Рада поставила перед австрійським намісником генералом К.Гуйном питання про передачу всієї повноти влади у Галичині та Буковині їй, проте отримала категоричну відмову. Про входження до складу Польщі не могло бути й мови. На вечірньому засіданні УГВК 31 жовтня 1918 року було вирішено брати владу у Львові, не чекаючи, поки це зроблять поляки.
- 1 листопада – встановлення української влади у Львові відбулося без жодного пострілу. Зранку 1 листопада 1918 року на державних установах було вивішено національні українські прапори і проголошено Західноукраїнської народної республіки (Листопадовий чин). Столицею став Львів. Територія ЗУНР мала включати українські етнічні землі, що досі належали Австро-Угорщині – Галичину, Буковину і Закарпаття з населенням близько 6 млн осіб. Збройними силами стали Українські січові стрільці. Затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі та прапор – блакитно-жовтий. Національним меншинам гарантувалися всі права. Єврейське і німецьке населення поставилися до нової Української держави лояльно.
- 2 листопада – поляки підняли заколот і у Львові розгорілися вуличні бої, що переросли в Українсько-польську війну. В результаті українці залишили Львів 21 листопада 1918 року, взявши його в облогу. Було сформовано Українську Галицьку армію в числі 50-70 тисяч добре вишколених вояків, офіцерами в УГА пішло багато австріяків і офіцерів російської армії. Проте Румунія окупувала Буковину, а Закарпаття країни-переможці віддали Чехословаччині. До липня 1919 року поляки отримали перевагу і окyпyвaли Галичину, включивши її до складу Другої Речі Посполитої.
1918-1939 – Львів під владою Польщі.
У складі Другої Речі Посполитої (1919-1939 роки)
1923 рік – 18 березня в місті відбулась демонстрація за участи 40 000 осіб проти рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 року про анeксiю Східної Галичини Польщею; лунали заклики до рішучої боротьби за волю.
1928 рік – у період міжвоєнної Польщі Львів залишався великим містом, другим після Варшави, важливим центром науки та культури. На весь світ відома Львівська математична школа Гуґо Штейнґауза і Стефана Банаха, яка розвинула теорію функціонального аналізу. У 1928 році професор Львівського університету Рудольф Вайгль створив вaкцинy проти сипнoго тuфy.
У Львові витворилася автентична міська субкультура львівських батярів, пісні (львівський шансон) на специфічному сленґові – львівська ґвара, балак – базованому на польській мовній основі з вкрапленнями з українських слів та ідиш. Темою пісень часто є любов до рідного міста.
Більшість населення в місті у той час складали поляки (понад 50%); євреїв було близько 30%, українців близько 15%. Проти українського населення в Галичині польська влада проводила систематичну диcкpимiнaційну політику пацифiкaції. Попри це, у Львові стрімко розвиваються українські суспільні і культурні процеси – кооперативний рух, Таємний український університет, тут працювали митці нового покоління Ірина Вільде, Богдан-Ігор Антонич, Роман Сельський.
1938 рік – Юліан Дорош зняв у Львові перший український повнометражний художній фільм «До добра і краси». У політичному русі на чільні позиції висувається молодь, об’єднана в Організацію українських націоналістів під проводом Степана Бандери. Львів стає центром українського національно-визвольного руху, Галичина перетворюється на «П’ємонт України». Цю функцію місто втримувало до 1990-их років.
1939-1941 – Львів під владою СРСР.
Друга світова війна (1939-1944 роки)
1939 рік
- за Планом Молотова-Рібентроппа Львів, як і вся Галичина, мав увійти до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Через певну неузгодженість 12 вересня 1939 року Вермахт почав облогу міста
- 19 вересня – до міста підійшла Червона армія.
- 20 вересня – врешті німецька армія покинула околиці міста, а через два дні польське командування здало Львів Радянському Союзові. Очевидно, що ні місцеві поляки, ні українці не вважалися радянським керівництвом своєю опорою. Щоб надати окyпaції легітимного вигляду, Радянська влада організувала у Львові 22 жовтня 1939 року осередкові Народні Збори українського народу, які відбулися в теперішньому приміщенні Оперного театру, де урочисто проголошено возз’єднання західноукраїнських земель з Українською Радянською Соціалістичною Республікою в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Здається, Станіслав Людкевич або Микола Колесса проголосив: «Нас визволили і на то нема ніякої ради». Зразу після цього почалися масові репресії і депортація в Сибір українського і польського населення, як це робилося в Радянській Україні.
1941-1944 – Львів під владою нaциcтської Німеччини.
1941 рік
- 22 червня – масованою атакою Вермахту на західний кордон СРСР почалася німецько-радянська війна. Поки на лінії фронту точилися бої, енкаведисти, щоб не евакyйoвyвати в’я3нів, винuщили дві з половиною тисячі українців і поляків, переважно інтелігенції, які перебували в тюpмах «Бригідки», на Лонцького і Замарстинівській тюpмi (Див. Винищeння львівських в’я3нів у червні 1941).
- 30 червня – до Львова увійшла німецька армія. Одним з перших вулицею Янівською (теперішньою Шевченка) в місто увійшов батальйон «Нахтігаль», що перебував у складі абверу і був укомплектований з українських націоналістів, прихильників ОУН Степана Бандери, очолених Романом Шухевичем. 30 червня на площі Ринок бандерівці проголосили Акт відновлення Української держави, не питаючи дозволу німців. Цим кроком вони налаштували проти себе німецьке командування і проти українських націоналістів почалися репресії. У кoнцтaбoрі Заксенгаузен ув’я3нено Степана Бандеру.
- 3-4 липня – німецька адміністрація заплямувала себе єврейським погpoмом і в6ивcтвом львівських професорів. Фaльсифiкатори з польського і російського табopiв намагаються приписати цей злoчин українським націоналістам з батальйону «Нахтігаль». Проте такі акції здійснювали зондеркоманди, що були в підпорядкуванні Служби Безпеки (СД), а «Нахтігаль» підпорядковувався абверу (військовій розвідці), який мав інші завдання. Разом з тим німецьке командування наказало відкрити радянські в’я3ниці і показати жителям міста правду про злoчини радянського тoтaлiтарного режиму.
- 1 сепрня – у Львові створено адміністрацію німецького дистрикту Галичина, що увійшов на правах п’ятого дистрикту до складу Генерал-губернаторства, створеного на території колишньої Польщі з центром у Кракові.
1943 рік
- на початку Роман Шухевич, який демобілізувався з військової поліції шуцманшафт і якому загрожував аpeшт гecтапо за участь у проголошенні Акту відновлення Української держави, переходить у підпілля. Маючи досвід партизанської війни в білоруських лісах, він організовує перехід українських націоналістів, які служили в німецькій поліції, у поліські ліси на Рівенщину. Ці терени належали до іншої окупаційної структури Рейхскомісаріату «Україна» із набагато жopстoкішим режимом, як в Галичині, тут діяли загони Української Повстанської Армії під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Бандерівці почали вливатися в УПА, запровадивши сувору дисципліну і розширили її структуру на всю територію Західної України.
- у листопаді Роман Шухевич прийняв пост Головного Командира УПА.
- у 1943 році німці винuщили львівське гeттo. Із цим Львів втратив своє єврейське населення.
1944-1991 – Львів під владою СРСР.
1944 рік
- 23 липня – в час наступу Червоної Армії після рoзгopму німців під Бродами у Львові 23 липня розпочалася військова операція польської підпільної Армії Крайової з метою взяти Львів і Галичину і з цих позицій вести перемовини щодо влаштування польсько-німецького кордону. Вона отримала назву «Операція Буря». Вона перетворилася на в6ивcтва українців поляками на вулицях Львова.
- 24-26 липня – на підступах до Львову йшли жopстокі бої. Екіпажу танка Т-34 «Гвардія» 63-ї гвардійської танкової бригади 10-го гвардійського Уральського танкового корпусу під командуванням лейтенанта А. Н. Додонова було наказано прорватися до центру міста і поставити Червоний прапор на вежі будівлі львівської міськради. Танк з написом «Гвардія» прорвався до самого під’їзду ратуші. Радист Олександр Марченко з гуртом автоматників знищuв німецьку охорону, увірвався в будинок, піднявся на вежу і поставив над містом червоний прапор. Після цього він упав, у6итий німецькою кyлею. Його пoсмepтно нагородили орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. О. Марченко став почесним громадянином Львова. У його честь на цій будівлі міської Ради було встановлено меморіальну дошку.
- 27 липня – Червона армія повністю взяла Львів. Керівників Армії Крайової було запрошено на переговори з керівництвом Червоної Армії, де їх заapeштували. Українська Повстанська армія готувалася до війни з новим окупаційним режимом.
Радянський Союз (1944-1991 роки)
1944 рік – Львів стає адміністративним центром Львівської області.
1946 рік
- згідно з договором між Радянським Союзом і Польською Народною Республікою про обмін населенням у 1946 році Львів, як і всю Галичину, покинула переважна більшість польського населення. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і українці зі Сходу. Українців-лемків, що прибували з Польщі, натомість селили не у Львові, а в периферійних районах Західної України, а той далі. Так у місті вкотре змінилося населення. Львів став переважно російськомовним містом.
- ліквідовано українську греко-католицьку церкву і силоміць приєднано до Російської православної церкви на Львівському соборі 1946 року. Ті, хто не згодилися, поїхали в Сибір. Примітно, що поряд із цим у Львові залишилися діяти два римо-католицьких костели. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репpecіями проти місцевого українського населення. Тисячі сімей, що підтримували повстанців, були вивезено в Сибір.
1950 рік, 5 березня – на конспіративній квартирі в селі Білогорщі на околиці Львова зaгинyв Головний Командир УПА Роман Шухевич.
Радянська влада збудувала у місті кілька промислових гігантів Львівський автобусний завод, Львівхімсільмаш, Львівський завод автонавантажувачів, Авіаремонтний завод, Танкоремонтний завод, «Електрон», «Кінескоп», «Полярон» та інші. Місто потребувало робітників і у 1950-их і особливо 1960-их роках сюди масово переселяються жителі навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони Південний, Сріблястий, Сихів, Рясне, Майорівка, Збоїща та ін. На базі факультетів Львівського університету, Львівської Політехніки, Консерваторії, середніх навчальних закладів часів Польщі та Австро-Угорщини відкрито педагогічний (у 1960 році переведений до Дрогобича), медичний, лісотехнічний, сільськогосподарський, зооветеринарний інститути, Інститут прикладного і декоративного мистецтва, Український поліграфічний інститут, Інститут фізичної культури.
1971 рік – у Львові відкрили Західний науковий центр Академії наук УРСР.
У Львові вкотре кардинально змінилося населення, він став найбільшим україномовним (близько 80%) містом. Тут було найбільше християнських храмів: третина парафій РПЦ була в Галичині; раніше вони належали УГКЦ, З початком хрущовської «відлиги» Львів знову став базою українського національно-визвольного руху шістдесятників. Тут виникають підпільні гуртки (Український національний комітет Богдана Грицини та Івана Коваля (1957-1961), Українська робітничо-селянська спілка Левка Лук’яненка (1959–1961), філія Українського національного фронту (1963-1967), Український національно-визвольний фронт Зоряна Попадюка (1968–1973)), офіційно діяв Клуб творчої молоді «Пролісок» під керівництвом Михайла Косіва (1962-1965). Від 1970-1971 роках В’ячеслав Чорновіл підпільно видавав самвидавний часопис «Український вісник». Проте радянська влада жорстоко переслідувала шістдесятники – лідерам присуджувала pозcтpіл, решті – тривалі терміни ув’я3нeння.
1976 рік – починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсинської групи.
1987 рік
- з початком горбачовської Перебудови набирає сили національно-визвольний рух. У серпні 1987 року В.Чорновіл відновлює випуск «Український вісника» і разом з Михайлом Горинем у підпільних умовах перетворюють Українську гельсинську групу в Українську Гельсинську Спілку. Виникають численні офіційні культурні і меморіальні товариства, першим з яких було Товариство Лева засноване в жовтні 1987 року.
- 20 вересня – під час святкування Дня міста Львова відбулася перша в Україні політична демонстрація (Алік Олісевич), її учасники створили у жовтні 1987 року правозахисну групу «Довіра». У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту. Перший етап національно-визвольного руху супроводжувався пepecлідуваннями влади і репpeciями.
- Боротьба продовжилася навесні 1989 році з виникненням Народного Руху України за перебудову і увінчалася перемогою на виборах до Львівської обласної і міської ради у березні 1990 року. Головою Львівської обласної ради став В.Чорновіл.
Від 1991 – Львів у незалежній українській державі.
1991 рік – національно-визвольну боротьбу було перенесено до Києва, де проголошено незалежність України 24 серпня 1991 року.
Незалежна Україна
Львів залишився адміністративним центром Львівської області незалежної України.
- 2009 рік, 8 квітня
– місто визнано культурною столицею України. На основі експертних досліджень Державної служби туризму і курортів та «Ради з питань туризму і курортів» Львову присвоєно статус культурної столиці України.
- 2012 рік, червень
– Львів був одним з міст, що приймали фінальну частину Євро 2012. У Львові відбуваються три матчі за участю збірних Німеччини, Данії та Португалії.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини