Лікар з Луцька, пульмонолог з багаторічним стажем Олег Яковенко розповів про особливості COVID-19, щеплення, локдаун та чому смертність від запалення легень за півроку в 30 разів перевищила показники 2019-го.
Історію волинського медика, який сам захворів коронавірусом, поселився на роботі і продовжував лікувати хворих, розповідає «Deutsche Welle Українською».
Про початок пандемії
– Коли ми вперше почули слово COVID-19, коли мова виникла за пандемію, ну це автоматично було зрозуміло, що я як лікар пульмонолог буду цим займатися. Я пам’ятаю січень, березень, ми були як сліпі котята, відверто кажучи, тому що ми не знали цієї проблеми, не знали як підійти, як вести і лікувати пацієнта. Це станом на сьогодні ми маючи маленький досвід можемо бути впевненими у певних речах. Бо знаємо як правильно розставляти пріоритети, і як пацієнта лікувати і врятувати. Такого показника захворюваності і такого показника смертності ніколи не було. У мене був пік 49 хворих лежить. 10 хворих виписую, 10 хворих поступає і так через день. Місяць роботи і всі були виснажені. Найважчий день – це коли ти ховаєш пацієнта.
Пам’ятаю всіх своїх пацієнтів
– Я з дозволу родичів записую відео на телефон, для того, щоб рідні побачили або поспілкувалися з пацієнтами, це як у в’язниці. Я пам’ятаю, коли я зробив перший запис своєї пацієнтки, мати передавала вітання своїй доньці, а потім померла
Мати передавала вітання своїй донці, і побажання, щоб вона здорова була. І говорила, що вона одужує, що поправиться, але так сталося, що через декілька годин її просто посадили на апарат ШВЛ, вона, на жаль, померла, але донька і рідні встигли побачити свою маму. І почути останні слова. На той момент, коли я робив це відео та й інші відео, які я роблю, я завжди вагаюся чи потрібно, чи непотрібно. І в даній ситуації, коли донька мені через декілька місяців написала і просто подякувала, що згадала свою маму. Я на той момент зрозумів, що я зробив все правильно. Скажу чесно, я всіх своїх пацієнтів пам’ятаю. Вони у мене стоять перед очима, на жаль. Ну це складно, це боляче, але разом з тим життя продовжується і ти намагаєшся далі працювати і рятувати людей.
Рано чи пізно більшість людей перехворіє
– Рано чи пізно все рівно більшість людей перехворіє. Питання, хто перенесе в легкій формі, а хто буде мати важкий перебіг з якимись фатальними наслідками. Панацеї взагалі немає. Тобто щеплення – це шанс приборкати інфекцію, створити колективний імунітет і зменшити ризики. Небажані ризики в першу чергу фатальні. Карантин потрібний. Питання в тому, який він має бути, і наскільки він має бути суворий. Ліжок всім вистачить, а от питання чи вистачить всім кисню – це раз, і чи вистачить медичних рук, щоб допомогти всім пацієнтам.
– Відчуття нестачі повітря – це таке суб’єктивне відчуття, яке заводить в першу чергу пацієнта в паніку, яка призводить до ще гіршого погіршення загального стану пацієнта. Пацієнт починає частіше дихати, це ще більше його виснажує і виникає порочне коло. Коронавірус – це як тригер, це як масло у вогонь. Вражається не лише органи дихання, вражаються усі органи і системи.
Про свою хворобу
– Мені всі говорили, що я півроку ходжу і не захворів. що нібито я безсмертний, я знав, що рано чи пізно це станеться. Це сталося несподівано, враховуючи те, що моя родина була здорова, я захворів, і пішов на самоізоляцію і госпіталізацію до себе в стаціонар. Я буз пневмонією. Поселився на робочому місці і далі продовжував лікувати своїх пацієнтів. Добре це чи погано, хтось подумає, що дурень, але разом з тим я не жалкую. Принаймні хоч в тій ситуації був комусь корисний. Одна справа ти дивишся очима лікаря, інша справа, коли ти дивишся під кутом зору пацієнта. По-іншому це все сприймається. Це дало мені змогу побачити і вдосконалити роботу відділення. Такий собі маленький плюс.
– Завдяки коронавірусній інфекції ми побачили певні недоліки в системі охорони здоров’я, які треба виправляти. В контексті призначення тих самих антибактеріальних апаратів. Антибіотики при COVID-19 не допомагають. Антибіотики ми призначаємо лише в контексті виникнення вторинної бактеріальної інфекції на фоні коронавірусу. Якщо був би відпуск тих же самих антибіотиків за рецептурним бланком, мені здається було би зовсім все по-іншому.
Коронавірус – це виклик
– І коронавірус також став певним індикатором людських стосунків, от і все. Також з ким ти хочеш спілкуватися, а з ким краще триматися на відстані.
Дана ситуація з ковідом у всьому світі – це певний маркер який дає змогу перевірити чи готова система охорони здоров’я до глобальних викликів. Тобто це виклик. Сьогодні COVID-19 ми ж не знаємо, завтра може бути щось інше. Я одне можу сказати, на жаль, це надовго. Людина це така істота, яка звикає до всього, ну ми навчилися з цим жити ми повинні жити далі тільки правильно. Як? все банально і просто, треба бути обережним, і думати про ближнього. Якщо ти думаєш не лише за себе, а думаєш ще за когось, тоді менше проблем.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!