Страшна таємниця живота, бороди й носа в українських фразеологізмах

Сьогодні в нас детектив про сталі вислови: розслідуємо заплутані випадки, пов’язані з народною фразеологією. Мову дослідники справедливо вважають душею народу, а душею мови – її фразеологію, бо вона несе національно-культурні особливості мовної системи. Народна фразеологія цікава з цього погляду тому, що в ній захована вся багатогранність історичного буття народу, його життя, побут, звичаї, мораль, сила духу, біль і гнів, страждання й надія (О. Майборода).

Особливо це стосується ідіом (ідіома – “притаманний тільки певній мові стійкий зворот, що виражає єдине поняття”), оскільки ідіоматику дослідники вважають “святою святих” кожної національної мови; вона неповторним способом демонструє дух та своєрідність нації (З. Назарова).

Хочеться звернути увагу на те, що в нашій народній фразеології є вислови, в яких використано нібито ті самі складники, які насправді мають різне значення. Погляньмо на них.

“Миром”. Фразеологізми усім миром (“гуртом, спільно, разом”) та одним миром мазані(“дуже схожі між собою в чомусь, переважно негативному; про людей з однаковими вадами”) мають у своєму складі однакові одиниці “миром”. Проте це – лише абсолютний збіг форми слів “мир” і “миро”, що відбувся в орудному відмінку однини. Словом “мир” у давнину називали землю та усе, що на ній є. “Миро” ж означає використовувану в християнських церковних обрядах запашну олію. Зокрема, з її допомогою проводили обряд миропомазання, мета якого – наділити людину божественною благодаттю. Проходячи таїнство, християнин приймав дари Святого Духа (мудрість, розум, знання, мужність, побожність, страх Божий). У його ході змазували чоло, очі, вуха та інші частини тіла ароматичною олією – миром.

“Носом”. Слово “ніс” досить активно “живе” у багатьох фразеологізмах: бурмотіти під ніс, вернути носа, виткнути носа, водити за ніс, дуля під ніс, з-перед носа, задерти носа, кров з носа, похнюпити носа, утерти носа; крутити / покрутити носом (“виражати незадоволення чим-небудь, вередувати”), заорати (зарити) носом вульг. (“впасти обличчям донизу”) тощо. На перший погляд, у наведеному ряду повинні опинитися й жартівливі вислови лишати(залишати і т. ін.) / лишити (залишити і т. ін.) з носом (“обдурювати, перехитровувати кого-небудь”) та лишитися (залишитися) з носом (“зазнати невдачі, неприємності тощо”). Однак це не так: фразеологічний компонент “з носом” нічого спільного з “носом” (що на обличчі) не має. Про це свідчить історія виникнення цього вислову. Ф. Медведєв пов’язує його із фактами з життя нашого народу у давні часи, коли в системі державної влади існувала традиція хабарництва й підкупів (хоча нинішні “владолюбці” нічим не поступають в цьому тим, давнім, а значно переважають). Її яскраво характеризують старі народні прислів’я Не ходи до воєводи з носом, а ходи до нього з приносом, Ніхто не хоче з носом, а з приносом, де слова “носом” і “приносом” – іменники, утворені від дієслів “носити” й “приносити”. Таким чином, йдучи до воєводи, треба було обов’язково не тільки щось нести (“приношення”, “хабар” – “з носом”), а ще й мати якийсь додаток до нього (“з приносом”), оскільки тільки “носа” могло виявитися замало, і додому такий прохач повертався безрезультатно – “з носом”. Отже, він не досягав того, чого прагнув, не одержував того, по що йшов до чиновника, а, почувши відмову, “залишався з носом”. Порівняємо також і прислів’я З лихого торгу хоч би з носом (тобто “повертатися з тим, що на торг ніс” – непроданим товаром).

“Кола”. Слово “колА” (< “кіл”) є в таких фразеологізмах: ні кола, ні двора (“хто-небудь дуже бідний, не має господарства; хто-небудь самотній”); ні кола, ні хвоста (“ніякого господарства, ніякої худоби, нічого нема”) та [хоч] кола на голові теши (“уживається для підкреслення неможливості переконати вперту або нетямущу людину”). На перший погляд, в усіх випадках “кола” має однакове значення: кіл – товста загострена палиця, що використовувалася для господарських та інших потреб. Це значення яскраво представлене в останньому фразеологізмі, де навіть подано процес виготовлення кола: його, як відомо, тесали (“рубаючи впродовж дерева, знімати верхній шар деревини // рубаючи, обрубуючи і т . ін., виготовляти що-небудь із дерева”). Кіл (паля) використовувалися для страти: заст. саджати (посадити, садовити і т. ін.) на кіл – те саме, що саджати (посадити) на палю (“страчувати кого-небудь, насаджуючи на загострений кілок”); сісти (потрапити, піти і т. ін.) на палю; сконати (вмерти і т. ін.) на палі – “бути страченим на загостреному кілку”. Кіл у плоті виступає символом недалекої, обмеженої людини: дурний як кіл у плоті (“про нерозумну людину”). Звичайно кіл використовувався у загородах, огорожах. З цим фактом В. Жайворонок пов’язує походження вислову ні кола ні двора (порівняємо також і фразеологізм з (від) першого кілочка – “від самого початку будівництва, створення чого-небудь”). Однак, на думку Ф. Медведєва, давнє значення складника “кола” у далекому минулому (а в деяких російських говорах – і тепер) має зовсім інше значення: колись “колом” називали ділянку орної землі, що мала ширину два сажні (сАжень – “лінійна міра у давніх східних слов’ян, якою користувалися до запровадження метричної системи мір; починаючи з ХVІІІ ст., сажень дорівнював трьом аршинам (тобто 2, 134 м”). Тому “не мати кола” – означає “не мати зовсім орної землі”.

“Живіт”. У фразеологізмах класти / покласти живіт (“гинути, вмирати, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь”), живіт покласти (“загинути (здебільшого в бою)”), дарувати животом (“залишати кого-небудь живим”), з одного боку, та аж за живіт (животи) братися, узятися – “реготати”), за живіт тягло (“бути голодним, дуже хотіти їсти”), з іншого, слово “живіт” реалізується як зі своїм архаїчним значенням (“життя”), так і з сучасним – “частина тіла”. Починаючи з ХІV ст. слово “живіт” (“життя”) виступало складником багатьох сталих фраз (до живота – “до кінця життя”, в животі, за живота – “за життя”, по животі, після живота – “по смерті” (“після життя”). Давній вислів погадати на чий живіт означав те саме, що й сучасний важити на чиєсь життя (“піддавати чиє-небудь життя смертельній небезпеці; чинити замах на чиєсь життя”). Творець феєричної української “Енеїди” (кінець ХVІІІ ст.) вільно використовував слово “живіт” поряд із синонімічними “життя” і “жизнь”: “Його сивуха запалила і живота укоротила, І він, як муха в зиму, зслиз”. Порівняймо також фіксацію цього слова у першому томі Словаря Б. Грінченка, де вона має два варіанти перекладу: кожен російський еквівалент передає одне з омонімічних значень: “1) Животъ. 2) Жизнь”.

“Бороду”. Фразеологізми з цим словом (залежно від його значення) можна поділити на дві групи. До першої віднесемо ті, де складник “борода” виступає назвою волосяного покрову на нижній частині обличчя чоловіків: сива борода (“мудра, з великим життєвим досвідом людина”), до сивої (рідко сідої) бороди (“до глибокої старості”), сміятися / говорити в бороду (“тихо, нерозбірливо, незрозуміло”), мити сльозами бороду (“плакати”), задерти бороду (“померти”). До другої зарахуємо вислови, де “борода” є носієм обрядово-символічного значення: Бога за бороду впіймати (“досягти досконалості в чомусь, опанувати що-небудь (знання якоїсь галузі науки, професію і т. д.)”, вхопити (впіймати, спіймати, піймати, взяти) бога (щастя) за бороду (“досягти чогось особливого, незвичайного, вимріяного”). Спасовою (Божою) бородою (= бородою Волоса, Волосовою (Іллєвою, Ільковою) бородою) звичайно називали незжаті стебла, зв’язані женцями в пучок та залишені після жнив на кінці зжатої ниви (“спасові борідки”). У нашій культурі символіка цієї назви пов’язується з календарною обрядовістю: така “спасова борода” виступала ритуальним замінником Божої бороди (через це її й тримали “під іконами, Богами); це була жертва богові Спасу” (В. Жайворонок).

Виникнення фразеологізму Бога за бороду впіймати та вхопити (впіймати, спіймати, піймати, взяти) бога (щастя) за бороду закорінене в обжинкових обрядах, під час яких дівчата займались ворожінням. Ритуальною формулою передбачалось першою схопити божу бороду (“останню китицю колосків, яку залишали не зрізаною з ритуальною метою”). На думку А. Івченка, процес творення цього вислову відбувався так: “схопити божу бороду (бога за бороду) “першою вийти заміж” (називання ритуальної дії) → схопити Бога за бороду “досягти чогось особливого, незвичайного омріяного” (перетворення обрядової формули на фразеологізм).

Як видно, не все в ідіомах так просто й очевидно. І щоб з’ясувати первинну суть, треба справді провести розслідування. У результаті – краще розуміємо значення таких фразеологізмів, вільніше оперуємо ними і – як наслідок – досконаліше володіємо мовою.

Джерело: uain.press, В’ячеслав Васильченко

А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!