Йти на українсько-італійську стрічку “Ізі” чи не йти? Можливо, вам допоможе визначитись наступне
Важливий акцент номер один. В Італії вона вийшла у прокат два тижні тому і вже отримала свою порцію успіху.
Важливий акцент номер два. На кінофестивалі у Локарно (четвертий за престижністю форум у Європі) виконавець головної ролі Нікола Ночелла отримав нагороду незалежних швейцарських критиків.
Важлививй акцент номер три. Комедії на кшталт Dzidzio контрабас – то не ваш рівень. Вас обурюють касові збори цього фільму і ви впевнені, що в Україні не знімають тонких, розумних та смішних стрічок. Якщо так – вам точно треба негайно йти за квитком.
Ну, і якщо когось цікавить думка кінокритиків, то українські, схоже, полегшено видихнули, мовляв кіно хороше, придертись особливо немає до чого. Втім, переважно це заслуга саме італійського боку – режисера та сценариста Андреа Маньяні і актора Ніколи Ночелли.
Але нічого б у них не вийшло без нашого оператора Дмитра Недрі, який просто зайвий раз довів, що камерамени – найсильніший бік вітчизняного кінопроцесу.
До українських акторів у фільмі особисто у мене претензій немає взагалі. Остап Ступка, Вероніка Шостак, Орест Гарда та інші отримали маленькі ролі тимчасових співрозмовників головного героя, але зробили їх оригінальними та об’ємними. Що ж до продюсерів, то тут навпіл – двоє українських (Олег Щербина та Юлія Чернявська) і двоє італійських (Кіара Барбо та Массімо Ді Рокко).
Сюжет фільму наступний. Колишній автогонщик Ізідоро (Ізі) – в глибокій депресії. Пішов п’ятий десяток, а він живе з мамою, нічим не займається, сидить на ліжку у формі машини і їсть, їсть, їсть. Кажуть, що 15 років тому він кинув перегони, бо став надто товстим.
І ось, одного разу брат Ізі вирішує вкотре подати руку допомоги, цього разу – щоб точно подіяло. Він просить нашого героя відвезти труну з українським заробітчанином Тарасом у його рідне карпатське село Кам’янка. Тому доводиться перебороти себе, сісти за кермо катафалка та їхати до невідомої, незрозумілої, химерної країни.
Ясна річ, доїхати без пригод нікому не вдається. Катафалк у нього крадуть, а труну лишають, тому Ізі доводиться тягти її, залучивши фантазію. Дорогою йому трапляються абсолютно несподівані персонажі та фантасмагоричні ситуації, які змушують його все більше і більше змінюватися.
Україну італійський режисер Андреа Маньяні зобразив просто фантастичною. Щось схоже колись намалювалося у Сергія Параджанова в “Тінях забутих предків” – Україна там містична, поетична, часом жорстка, водночас непривітна та гостинна.
Андреа Маньяні ж помістив свого героя у якийсь гоголівський світ, щоправда без привидів, чортів та живих носів. Натомість на кожному кроці він потрапляє у дуже дивні обставини і, вочевидь, мало розуміє, як люди тут взагалі живуть.
Наш нещасний Ізі нагадує Акакія Акакійовича. Він викликає таке ж почуття неприємної жалості, бо не може дати собі раду, у кожній незрозумілій ситуації впадає в паніку і життя його не може бути щасливим в принципі.
Але, на відміну від героя «Шинелі», Ізі не лузер. Принаймні, він не був таким першочергово, коли йшов до звання найкрутішого гонщика світу. Одного разу у ньому просто щось зламалося і він не знає що з цим робити.
І тут мені здалося, що герой дуже схожий з країною, до якої приїхав. У неї теж депресія. Вона не знає що робити, не бачить причину своїх нещасть, а якби і бачила, то нічого не змогла б виправити.
Україна у фільмі “Ізі” – це якась мішанина самобутності та пострадянськості, яку режисер, здається, полюбив, але так і не розібрався до кінця що у ній до чого.
І найголовніше. Фільм, хоч і трагікомічний, але з надією в кінці. Більше того – з рецептом і схемою дій, хоч і дуже складною до виконання.
Джерело: espreso.tv
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!