Гіпстер, езотерик і вегетаріанець: незвичний Сковорода у новій книзі

Цього вересня виходить нове зібрання творів філософа і поета XVIII ст. Григорія Сковороди.

У ній зібрано сучасні переклади важливих текстів автора, зроблені Марією Кашубою, Назаром Федораком і Галиною Сварник.

УП.Культура пропонує ознайомитися із передмовою до видання від письменника Андрія Любки, а також уривок із однієї з найвідоміших притч Сковороди.

Передмова

Уявімо собі фільм, в якому Григорій Сковорода раптом опиняється в наших часах – скажімо, просто посеред платформи на якійсь зі станцій київського метра. Наприклад, в один із таких днів, як і сьогодні, коли я пишу ці рядки: середина липня.

Отож, біля колони з холодного каменю, з якої б’є в очі яскрава реклама чіпсів, самотньо стоїть людина, чий “лук” нікого не дивує. Ніхто на нього не озирається, не фотографує, не чіпляється з питаннями. Адже стоїть собі чоловік зі стильною короткою стрижкою, у зручному й недешевому льняному одязі, через плече перекинута полотняна крафтова торба.

Кожен би подумав про такого: гіпстер! Із тих, що сортують сміття, п’ють кольорові смузі, мають тисячі підписників в інстаґрамі, заробляють фрілансом і за кожної нагоди вирушають у закордонні мандри.

Зізнаюся негайно: у школі вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й змусили завчити напам’ять його вірш про свободу; в університеті викладачі взагалі зробили його образ нудним і архаїчним; ба навіть привабливий портрет нашого філософа з 500-гривневої купюри не змусив мене стати шанувальником Григорія Савича.

Вперше щось на кшталт живої цікавості зблиснуло аж три роки тому, коли після пишної дегустації я прогулювався вуличками угорського Токаю. Побачивши на церкві меморіальну дошку Сковороді (тут він був півчим), я подумав: “А таки ж недурний був чоловік! Знав, де краще філософствувати. Після літри токайського кожен мимоволі починає мислити трактатами”.

Вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент (адже формальну освіту так і не закінчив, знову привіт сучасному тренду!), експериментатор у віршуванні, харизматичний викладач (нині б такого назвали коучем чи тренером), емоційний педагог, який міг учня назвати “свинською головою”, неформал, який так і не підлаштувався під “нормальне” рутинне життя, співак, що роками виспівував оперні арії при царському дворі, русофоб, давінчіанець, що спав чотири години на добу, пішохід, пастух і легенда, ‒ так могла б виглядати біографічна довідка про Сковороду в шкільній хрестоматії. Але, на жаль, не виглядає.

Книжка, яку, читачу, Ти тримаєш у руках, цікава не лише стильним дизайном, ілюстраціями і новими перекладами (чи краще – адаптаціями) текстів нашого філософа. Це передусім спроба показати Сковороду не класичним (тобто таким, про якого всі чули і ніхто не читає), а сучасним і приступним письменником, оригінальним мислителем, що з ним можна не погоджуватися, дискутувати і не всі тексти якого обов’язково мають подобатися.

Адже Сковорода передавав не так знання, як поширював саму звичку, а відтак і навичку думати. Езотерик і містик, він знав багато, але усвідомлював, що знає далеко не все; тож самотужки відкрите передавав далі – іншим членам уявного ордену, решті послідовників з ложі неспокійного духу ‒ аби вже наступники робили нові відкриття, відштовхуючись від приготованого ним ґрунту.

Григорій Сковорода так і не закінчив студентського навчання, але так само й не постригся в ченці, попри своє захоплення Біблією й її емблематичністю. Жив по-своєму, то й мислив по-своєму. Як підкреслює автор біографії філософа професор Ушкалов, той був аскетом, але без фанатизму: “…ідеал Христової бідності не заважав Сковороді любити вишукані вина, курити вірменський тютюн, пити вранці чай з лимоном, ласувати сиром пармезаном, мати кишеньковий лондонський годинник, дуже коштовну флейтузу зі слонової кістки”. Серцелюб, але не серцеїд: у всій творчості Григорія Савича налічено аж 1146 вживань слова “серце” у різних формах!

Сковорода міг би бути модним і любленим у сучасні часи також, і не лише у вигаданому нами фільмі: людина з західною освітою, “просунутий” дауншифтер, віруючий, але у свою власну філософську систему (до церкви не вчащав, у монастирі заходив, щоб там переночувати й підкріпитися), палкий реформатор (освіти, системи віршування, способу життя), мандрівник, лівак. Сучасніший за сучасного.

Але досить читати про нього, перегортайте сторінку і читайте Його!

Уривок з найвідомішої притчі Сковороди “Вдячний Еродій”

Дуже цікавою є історія появи перекладу. Львівський театр Леся Курбаса під керівництвом славного Володимира Кучинського вирішив взятись за спектакль по Сковороді, але виявилось, що якісні переклади відсутні, а тому вирішили самі взятись за роботу. За допомогою літературознавця Галини Сварник акторська трупа театру зробила те, що не вдавалось попередникам – дуже точний і дуже вдалий переклад, а також здійснила геніальну поставку притчі, яка не виходить з репертуару понад 20 років.

Е р о д і й . Народженого на добро — не трудно добру навчити, хоч навчити, хоч привчити, хоч призвичаїти. Що навчений, що призвичаєний, що привчений — одне і теж.

Від природи, як від матері, легесенько спіє наука сама собою. Вона є всеродна й істинна вчителька, і — єдина. Сокола швидко навчиш літати, та не черепаху. Орла вмить привчиш дивитися на сонце і за- бавлятися, та не сову. Оленя легко виведеш на Кавказькі гори, без труду призвичаїш пити з найчистіших нагірних потоків, та не верб- люда і не вепра. Коли все будує премудра і блаженна натура, то чи не єдина вона і зціляє, і навчає? Усяке діло спіє під її рукою. Не за- важай тільки їй, а якщо можеш, відвертай перешкоди і ніби дорогу їй очищай; воістину, сама вона чисто і вдало сотворить. Клубок сам собою поточиться з гори: прибери тільки камінь з його шляху. Не вчи його котитися, а тільки допоможи.

Яблуню не вчи родити яблука: вже сама природа її навчила. Огороди тільки її від свиней, обріж вовчці, очисти від гусені, відверни спрямовану на корінь її урину і таке інше.

Учитель і лікар — не лікар і вчитель, а тільки служитель природи, єдиної й істинної і лікувальниці, і навчительки. Коли хто хоче чо- мусь навчитися, до цього подобає йому родитися. Ніщо ж від лю- дини, від Бога уся можлива суть. Коли хто дерзає без Бога навчити або навчитися, хай пам’ятає прислів’я:

“Вовка в плуг, а він — у луг”.

Доки кільце висить у ніздрях свині, доти не риє. Вийми — знову почне землю поганити15. Це не виховання і не навчання, а лише приборкання, яке від людини походить, щоб управляти всіма без- законниками. Виховання ж іде від природи, яка вливає в серце сім’я благої волі, щоб помалу-малу, без перешкод підрісши, ми самовіль- но і з доброї волі робили все те, що святе і вгодне перед Богом і людьми. Яке ідолопоклонство: приписувати людським наукам і мо- вам людським, немовби вони сприяють і спричиняють виховання? Яка користь: ангельська мова без доброї думки? Який плід: тонка наука без серця благого? Хіба тільки знаряддя злоби, скаженству меч і, притчею сказати, “крила і роги свині”. Погляньмо, пані моя, на весь рід людський! У них науки, як на торжищах купівля, киплять і кидаються у різні боки. Вони хижі, як птахи, нестримані- ші за скотину, злостивіші за звірів, лукавіші од гадів, неспокійніші за риб, зрадливіші од моря, небезпечніші від африканських пісків. Чого ради? Того ради, що зле родяться. Природа блага є всьому на- чалом, і без неї нічим було б те, що благом зоветься.

Сковорода

Видавництво Terra Incognita

Джерело: life.pravda.com.ua

А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!