Рік потому Ірина пройшлася дорогою, якою зазвичай не ходила.
В липні минулого року під час ракетного удару у Вінниці у своєму дитячому візочку загинула крихітна Ліза. Фото з місця трагедії, яке облетіло увесь світ. 4-річна дівчинка опинилася в епіцентрі ракетного обстрілу росіян разом з мамою Іриною. Жінці вдалося порятуватися. Ірина погодилася на перше інтерв’ю після трагедії для ТСН.
У Вінниці і за 10 місяців після трагедії про ті моторошні події досі нагадують розкидані уламки, а ще дитячі іграшки. Їх містяни продовжують нести на місце трагедії, де загинули троє дітей, серед яких і чотирирічна Ліза.
Мама дитини Ірина погоджується на перше інтерв’ю після її повернення з-закордону. “ 6 березня у Лізи було день народження – 5 років. Думала приїду з Австрії на 2 тижні, побуду і поїду назад, але я сюди приїхала, сказала що все, я більше не хочу до Австрії”, – каже жінка.
Там було 7 місяців реабілітації, десятки хірургічних втручань, аби переробити нашвидкоруч зшиті шрами, процедури на пошкоджених органах та повторні операції, щоб дістати залишки уламків ракет. “В руці я думала один уламок, а виявилось їх 4”, – розповідає жінка.
Тепер Ірина знову у Вінниці, рідному місті, в яке з Лізою тікала від війни у столиці. Продовжує лікування і поки живе у мами, у тій же кімнаті, тут все нагадує про сонячну дитину. “Ми йшли до логопеда, це був звичайний день. Ми ходили туди 4 рази на тиждень. Ніхто не знав, що так буде…”, – із сумом пригадує 14 липня 22-ого Ірина.
Тоді росія скинула на Вінницю чотири ракети. Дві з них влучили у середмістя, вбили 28 людей, понад дві сотні поранених.
Рік потому Ірина пройшлася дорогою, якою зазвичай не ходила. “Я пам’ятаю, що був сильний вибух і ми не впали з Лізою. Я підіймаю голову, все було в чорному. Стояли машини, але людей взагалі не було. Підбігаю до Лізи, я ще не зрозуміла що сталось, вона лежить у візочку”, – пригадує Іра.
Фото закривавленого візочка за кілька хвилин облітає Інтернет і стає ще одним символом росіян. В цей час на площі у Вінниці, в хаосі поранені рятують тих, кому потрібна була допомога. “Чоловік за голову тримався, сидів. І я кричу йому, що допоможіть витягнути дитину з візочка, я не можу, бо рука не слухається, я тільки потім зрозуміла, що вона перебита і вся в крові. Він підбігає до візочка і каже, що вибачте, я нічим не можу допомогти. Я дивлюся потім на Лізу і розумію, що бачу, що Ліза вже все”, – пригадує мама.
Ірина сама тяжко поранена. “Підбігли люди і почали допомагати, тому що з цього боку кров фонтаном лилася, мені залетів уламок. Почали затуляти ранку, щоб зупинити кровотечу. Пам’ятаю хтось сказав: “Це жахливо, накрийте дитину хтось, бо на це неможливо дивитися”, – додає зі спогадів мама дівчинки.
Про це, у стані шоку, вона згадає лише за кілька днів. Тоді ж до лікарні Ірину везуть поліцейські. Медики з її тіла дістають два десятки уламків ракет. Найбільше із ноги, руки та внутрішніх органів. Від жінки всіляко приховували, що доньки вже немає, на похороні дитини її не було. “Я ходила, молила головного лікаря відпустити її. Він каже, що ви втратили внучку, ви хочете втратити і доньку? Вона між життям і смертю лежить”, – розповідає бабуся Лізи.
Дівчинка попрощалася із мамою сама – уві сні. “В білій сукні і німб був над головою і вона каже, мама я знала що так станеться. Що я сама обрала таке коротке життя, але батьки, яких я дуже любила. В неї була прекрасна українська вимова. Я так мріяла, щоб вона говорила. І я кажу: “Ліза, ти розмовляєш”. А вона каже, що мама ти так про це мріяла. Я тільки уві сні почула її голос”, – каже Ірина.
Майже рік після трагедії Ірина тепер постійно навідує дитячі інтернати. Разом з тим намагається знайти роботу, робити ремонт, вести Інстаграм: загалом робити все, аби навчитися жити знову. “Зараз остаточно, на 100 процентів хочу залишатися в Україні і жити у Вінниці. Тут Ліза, я не бачу для себе сенсу переїздити до Києва, там я одна, а тут з нею …”, – твердить Ірина.
