Війна – це також мистецтво.
Особливо коли до оборони держави долучаються митці: гурт “Антитіла”, “Бумбокс”, “СКАЙ” та інші.
Вокаліст хіп-хоп гурту “ТНМК” Олег Михайлюта, відомий як Фагот, також став на захист України, передає Українська правда.
З початку великої війни Фагот приєднався до добровольчого батальйону “Реванш”, який стояв на обороні Київщини.
Зокрема, бійці батальйону звільняли села Мощун та Лук’янівку, а нині – воюють на південному та східному напрямку.
Вокаліст ТНМК виконував завдання у тилу, побував у рідному Харкові, а повернувшись, почав готуватися до благодійних концертів на підтримку України.
– Як почалася ваша війна, історія з 24 лютого? Як ви долучилися до “Реваншу”?
– Війна застала мене вдома. В ту ніч я дуже міцно спав – таке враження, що все проспав. Коли прокинувся, то зрозумів, що треба заспокоїтись і евакуювати близьких. Я не вірив, що війна могла статись. Якась велика любов всередині мене не вірила. І коли повномасштабне вторгнення відбулося, я зрозумів, що мені терміново треба зброя. Почав шукати її в Києві.
Ми з товаришем хотіли записатися в тероборону, їздили по декількох точках, де роздавали зброю. Але там були черги по 300-400 осіб. З одного боку, гордість бере, що у нас такі чолов’яги потужні, завзяті. А з іншого – я і в мирний час не дуже люблю в чергах стояти.
На третій день я почав шукати по друзях. І мені сказали: “Є люди, які дадуть тобі зброю”. Так я і потрапив у батальйон “Реванш”.
– А у вас там були знайомі чи “Реванш” був для вас новою історією?
– “Реванш” – це повністю нова історія. Знайшов батальйон через знайомих знайомих. Свій перший АКМ у батальйоні “Реванш” я й отримав. Розумів, що треба воювати, я готовий духом. Але я не фаховий військовий, у мене голові хаос: треба чогось вчитися, а навичок немає. Тому спочатку почав волонтерити, тому що батальйон треба було забезпечувати. Так і понеслось.
– Які ви обов’язки виконували? Були на передовій чи, власне, десь у забезпеченні працювали?
– На нуль мене так і не пустили. Командири батальйону мене бережуть. Тролять мене, що занадто дорогий, щоб мене пускати в якісь “передряги”. Але я починаю вчитися. Мені “бушмастер” такий красивий підігнали друзі з ветеранки – з ним треба навчитися працювати.
Потім пройшов курс “такмеда” у Дениса Суркова. Тепер я горло можу перерізати, але щоб людина вижила. Трубочку, катетер вставити, декомпресію легень зробити при пневмотораксі. Мені іноді важко собі уявити, що я на ділі це колись можу застосувати, але треба знати все, щоб у будь-який момент дати собі ради.
– Розкажіть трохи детальніше про свою службу. Як вас прийняли? Яка там атмосфера?
– Я раніше не знав, куди я потрапив. Потім уже почав знайомитися з хлопцями з батальйону ближче, слухати їхні розповіді. Усе залежить від людей. Я бачу в “Реванші” дуже ідейних людей, які ставлять себе на друге місце після ідеї, а я таких поважаю.
– А як би ви могли схарактеризувати цю ідею, яка панує там і яку поділяєте ви?
– Ця ідея – Україна. Точніше, “Добрий вечір, ми з України”, – отак тепер вона називається. Ми розуміємо, що нікуди звідси просто так не підемо. За свою ідею і прагнення робити те, що хочемо, а не те, що хтось нав’язує, ми будемо вбивати окупантів. Ти розумієш, що в тебе є ворог. Ворог хоче тебе знищити. І в тебе немає жодних сумнівів, що робити.
Люди в батальйоні усвідомлюють на 100%, що за Україну прийшов час жити та вбивати, а не вмирати.
– Про які випадки чи історії, які трапилися з вами, можна писати пісні?
– Тут кожного дня цікава історія. Це абсолютно інший світ: ще вчора ти був у “Гулівері” на презентації якогось мегаблокбастера, а за три дні ти в спортзалі з хлопцями ночуєш на карематах у “спальниках” і вони тобі розказують, як влаштований бронік.
У перші дні взагалі паніка була – у Києві всюди ввижалися ДРГ. А на третій день мого перебування у батальйоні наша “медичка” Катя знімала мені шви з ясен, бо на той час чи не всі стоматологічні кабінети евакуювалися. І Катя зняла мені шви просто у їдальні.
Було, що жив у душі. Тапчанчики скинули, карематики покидали і там влаштувались. У спортзалі жив – це все суцільна цікава історія. Але є втрати. Це осаджує. Найважче – це суцільна невизначеність. Ти не зовсім розумієш, що буде завтра. Це тебе підштовхує, веде, несе і водночас лякає.
– Деякі військові романтизують війну, інші вважають, що у ній немає нічого романтичного. Якою війна стала для вас? Чи дійсно у ній є щось романтичне та авантюрне?
– На війні є авантюрне і романтичне, але є купа рутинної роботи. Це все, як у житті, але ще ти усвідомлюєш, що в будь-який момент можеш померти, бо ніхто не знає, куди прилетить. Тому, напевно, деякі хлопці романтизують війну.
– А в самому “Реванші” який настрій панує більше? Чи більшість ваших побратимів була готова до війни?
– Звісно, у всіх настрій йде хвилями. Не буває так, що у всіх все “рівненько” – люди так влаштовані.
Але хлопці яскраві, потужні, самовідвержені. Вони між собою навіть сваряться, хто буде перший бігти на “нуль”.
– Чи можна сказати, що війна зробила Фагота націоналістом або якось утвердила політичні погляди?
– Якщо копати глибоко, націоналістом мене зробив тато, коли мені було 5 років. Це був 1979-1980 рік.
За столом у Харківській трикімнатній чеській хатинці зібралося близьке коло друзів, тато підняв келих і сказав: “За вільну Україну без комісарів”. Я це запам’ятав.
Тоді за ці слова саджали. Медведчук Стуса якраз у 80-ті роки відправив на Колиму. А що мені говорили в школі – тоді ж була “антісовєтчіна”. І тато був не остання людина за радянських часів. Викладав у Харківському авіаційному інституті – така технічна радянська інтелігенція. Викладач, технар, будував для космічної галузі. Але я пам’ятаю цей момент, коли тато чомусь сказав “За вільну Україну”.
Ще пам’ятаю, як я пішов за паспортом. Це Харків, мені 16 років. Я йду отримувати паспорт, і тато питає: “Що ти будеш писати в графі національність?” Тоді можна було обирати або по мамі, або по татові. Сумнівів не було. Я татові сказав: “українець”.
І з “Танком” (гурт “Танок На Майдані Конго” – ред.) російськомовних пісень ми ніколи не писали. Може навіть це можна назвати свідомим творчим націоналізмом.
– Ваші друзі з групи “ТНМК” також долучився до оборони на фронті? Хто з ваших знайомих, друзів-музикантів вам допомагає чи захищають Україну?
– Наш гітарист у ЗСУ. Басист у Нацгвардії, але зараз десь у підготовчому таборі на Заході, а гітарист на позиціях, як ми їх тролимо, у “Васильківському котлі”. Це лише жарти внутрішні – він реально в ЗСУ, контракт підписав. Навіть удвох із донькою – вона військовий кінолог.
Зараз такі часи, що всі допомагають всім, і це прекрасно. Я можу сказати про тих, кого я знаю: Тарас Тополя в Харкові на позиціях. Я Дизеля (гітариста Green Grey – ред.) зустрів на Північній Салтівці. Славік Пілунський, геніальний оператор, який зняв купу фільмів і 9 наших кліпів, теж стоїть під Харковом. Хливнюк служить у батальйоні “Софія”. Багато хто зрозумів, що до пісень треба ще щось додати.
– Як, за вашими спостереженнями, змінився культурний фронт?
– Талантів у нас тьма – завжди було і буде. Українська земля – плодовита на таланти. Мені здається, що це черговий старт тотальної українізації. В Україні все стало якісно звучати. І пишеться красиво, і музичні ідеї хороші.
Звісно, як завжди, буває тьма прохідного матеріалу – завжди так. Не буває так, щоб кожен зроблений трек ставав хітом. Але творчий потенціал є.
– А яка музика є у вашому батальйоні? Бо, наприклад, усі ми бачили відео “азовців” з Маріуполя під пісню Sadsvit, яке порвало інтернет. І тепер пісня “Касета” асоціюється з ними. Чи є у вас якісь музичні фішки?
– Ми з хлопцями з батальйону “Реванш” пісень разом не співаємо, але Sadsvit – це для мене теж яскраве відкриття. Дуже зайшло, дуже красиво. До речі, “калушівська” Стефанія теж зайшла. І пісня хороша, і на Євробаченні взяли галочку. Воно, по чесноку, працює. І посил такий красивий у пісні до мами – символічної мами. Ми ж розуміємо, що у нас Україна-ненька. Ми несемося у правильному напрямку, хоча, звісно, ніхто не очікував такої ціни, такої крові.
– Як ви ставитеся до зірок шоубізнесу, музикантів, які продовжують підтримувати Росію, особливо серед українців в Росії, або тих, які тільки після 24 лютого висловили позицію (наприклад, Сніжана Єгорова чи Лобода)?
– Я дуже здивувався, що Снєжа з’їхала з глузду. Мені вона завжди була імпресивною, але коли вона почала нести ху*ню про ху*ла, оце мене дуже здивувало. Як до них можна ставитися? Три місяці вже йде війна. І за три місяці у наш час вже можна усвідомити все і зрозуміти, що ти можеш зробити. Якщо з кожним днем вони усвідомлюють і нічого не роблять, щоб зупинити це все, значить, вони мовчки погоджуються.
Вся рашка, кожен з них погоджується. Якщо перший тиждень: “Ой, щось не те. Ой, нас обдурили. Нам не то розказали”. Три місяці. Три сука місяці. Уже достатньо для всього. Далі це – конкретна особиста відповідальність.
Є артист такий кацапський, “Большоє Говно” називається. Спочатку він говорить, що він гуру, і потім розповідає, що був багато разів у Криму і українців там не бачив. Це він говорив декілька років тому. А зараз він каже “культура ж не об этом”, “культура внє політікі”.
Це цинічно, лицемірно і мерзотно. Хіп-хоп – це ніби “трушна” музика з яйцями, музичка позицій. Це ж словом треба розказати. А натяк на людину з’явився виключно у Фейса. Вся та хіп-хоп братія смокче в три прихлопа.
Це реально країна-фейк, країна брехні, цинізму, лицемірства в геометричній прогресії. І от на цьому вони заробляють свої дивіденди. Більше вони нічого не вміють – тільки брехати.
– Ви, напевно, вже бачили людей, яких можна назвати героями. Що таке героїзм особисто для вас?
– Мені здається, герой – це той, хто має ідею і за нею йде. Це, до речі, “Азов” продемонстрував. Це варто уваги, варто преклоніння. Герой – це кожен, хто має ідею і йде за нею всупереч всьому. І не заради чогось, а навіть всупереч, бо вірить у неї.
– Чи були такі випадки, коли ви були на межі між життям і смертю?
– Мені здається, що ми всі зараз між життям і смертю. Кожної секунди. Ніхто не знає, куди прилетить і звідки. Ти можеш бути на нулі, або й ні. У мене зі студією був випадок. “Бабах!” – відкрив вікно, а там грибочок. Буквально за 500 метрів від мене. Я розумію, що на нулі я не був, але за 500 метрів від мене прилетіло. Ми всі так чи інакше під Богом ходимо.
Я на навчаннях, на полігоні в одному хорошому місті зустрів Діму Дігусара. У нього історія така, що він встиг відбігти від намету, і саме в намет прилетіло. Зі мною такого не відбувалося, але навіть у Харкові я бачив на відстані, як фосфорна бомба падає.
Мене не тягають на “нуль”. Я там не був, але бачив, що сталося з Мощуном і Лук’янівкою.
Здружився з двома Дімонами, хоч і не знав їх довго. Це наші два “двохсотих” у батальйоні – “Дементор” і “Кіріч”.
– Мені цікаво, яке зараз ваше рідне місто Харків. Розкажіть, за яких обставин ви там були? Як змінилося місто, його атмосфера?
– Харків пустий. Я ніколи не бачив його таким. Навіть у часи мого дитинства він все одно був насичений, дуже метушливий, там треба було бігти, нестися. Зараз узагалі пустота. Я з Салтівки сам, але не з Північного, а з 520-го. На Північному зараз просто пекло. Реально апокаліпсис.
Ми приїхали, бо хотілося подивитися, що сталося з моїм рідним районом. Там не було ніякого завдання – це просто окрема тема. У центрі, де я провів дуже багато часу, все заколочено, пусто. Палац Праці розвалений – але не вщент. Розтрощило вікна, всередині сміття навалено, але будівля все одно вціліла.
Усе можна відбудувати. Все травмоване, але Харків потужне місто. Його будували з душею, як для себе. Тому і живуть там люди для себе.
Є нюанси, звісно, було багато неукраїнських настроїв. Але ми говоримо про суть.
Харків – реально місто з яйцями. Я їх люблю. Я в них вірю. Я і в нас вірю, але в Харків особливо. Як говорять: “Себе можна вивезти з Харкова, а Харків з себе – не можна”.
– Які у нас шанси на перемогу, на вашу думку?
– Стовідсоткові.
– Прекрасно, а що перше зробите після перемоги? Які у вас плани?
– Після перемоги України я просто тихо дуже-дуже зрадію. А нові альбоми, концерти – це однозначно відбудеться. Без цього ніяк.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!