Європейські різдвяні звичаї надзвичайно різноманітні. Та є традиція, яка об’єднує весь континент – співання різдвяних пісень. У багатьох народів навіть назви цих пісень схожі – коляди, коледи, коленди.
Традиція колядування зароджувалася ще задовго до того, як у Європу прийшло християнство, пише “Радіо Свобода“.
Європейські звичаї колядування беруть початок від римських величальних новорічних славнів. Це коріння набагато глибше, ніж християнські традиції Європи. Наприклад, у Стародавньому Римі в перші дні нового року сусіди та родичі, відвідуючи одне одного, обмінювалися подарунками й співали величальні пісні – календи.
Український етнограф Ф. Колесса пояснював походження назви колядок від назви початку року в римлян – Calendae januaria. Ця чужа назва, що сплелася зі старослов’янським святом зимового сонцестояння, вказує на вплив грецької та римської культур в ІV-ІХ ст., коли слов’янська колонізація досягла Причорномор’я і Дунаю, де зустрілася з греко-римським світом.
Мати Лесі Українки, дослідниця Олена Пчілка не погоджувалася з думкою Ф. Колесси, що українська “колядка” походить від римської назви нового року calendae januaria. І сприймала це не більше, ніж гіпотезу. Вона вважала, що слово “колядка” має слов’янське походження.
А от історик M. Грушевський звертав увагу на зв’язок української назви із новогрецьким “колянта”, болгарським “коленде” або “коляда”, як називався вечір перед Різдвом на Балканах, і вважав, що “се ім’я вигнало стару тубильчу назву “корочуна”, значення якої не зовсім ясне”.
Щодо “корочуна”. Або Коротуна. За однією з легенд, у день зимового сонцестояння Сонце з’їдав змій Коротун. Богиня Коляда в дніпровських водах народжувала нове сонце – маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який прагнув з’їсти нове Сонце, і, щойно сходила перша зоря, ходили від хати до хати, сповіщаючи людей про народження нового Сонця. Зображення сонця носили із собою (“різдвяна зірка”). Ця традиція збереглася й до сьогодні. Ці пісні й називалися колядами або колядками.
Згодом, із хрещенням Русі, змінився й обряд – нові релігійні колядки з біблійними образами ширилися в народі. Митрополит Василь Липківський чудово сказав у різдвяній проповіді “Значення колядок”:
“Як гарно в наших колядках сполучаються й останки цього ще поганського часу і величне світло віри Христової на нашому чисто народному, національному ґрунті! Колядки, це, безумовно, чисто народний твір, і по змісту, і по співах, але разом із розвитком народного життя на зміст колядок робились різні впливи, і найбільше, безумовно, з боку духовної науки”.
У Львівському національному музеї зберігається рукописний збірник пісень, датований 1661-1680 роками, де вміщена коляда “Король з Еміру до нас приходить”. Найдавнішою сучасною колядою є “Бог предвічний”, що відома ще з 1780 року. Колядують її у кожному домі не лише на Україні, а й у світі.
ЯЗИЧНИЦЬКІ СИМВОЛИ СТАЛИ ХРИСТИЯНСЬКИМИ
Упродовж сторіч християнізації Європи на поганські новорічні звичаї накладалися євангельські історії про народження Христа, тож давні календи, на думку дослідників, і стали християнськими колядами.
Досі у різдвяних величальних піснях європейських народів можна натрапити на сліди язичницьких культів. Скажімо, один із символів християнського Різдва – новорічна ялинка – колись була священним деревом народів Північної Європи. У сучасній Німеччині урочиста колядка про ялинку O Tannenbaum – одна з найпопулярніших.
Древні дохристиянські ритуали можна розпізнати й у сучасній святвечірній традиції Норвегії. Біля святкового столу норвезькі сім’ї беруться за руки й хороводом ідуть навколо ялинки, співаючи колядок.
Цікаво, що у норвежців зберігся древній звичай, дещо схожий на український – вшанування снопа збіжжя. На Різдво норвежці вивішують у садах снопики вівса. Колись це була жертва для грізного норманського бога Одина, а сьогодні – нагадування про солому, на якій народився Христос, а також пожива для зголоднілих пташок. В одній із норвезьких різдвяних пісень мовиться: “На соломі лежить і відпочиває Небо”.
ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ ЄВРОПУ
Схожі до українських різдвяні традиції можна побачити навіть у Португалії. Там при святвечірньому столі згадують про померлих родичів, для них залишають одне місце зі столовими приборами. Саме Португалія – батьківщина однієї з найпопулярніших у світі колядок Adeste Fideles (“Прибудьте всі вірні”).
Вона виникла у ХІІІ ст. і, за однією з гіпотез, текст різдвяного гімну написав король Португалії. Ця пісня була і залишається в репертуарі багатьох відомих виконавців, її, зокрема, співали Френк Сінатра, Елвіс Преслі, Лучано Паваротті, а сьогодні виконують Андреа Бочеллі, груп “Іль діво”, Енія.
Втім, чи не найбагатша колядкова традиція – у слов’ян, зокрема у поляків та українців. Чимало польських та українських колядок мають схожі слова та мелодію. Наприклад, одна з найпопулярніших польських колядок Dzisiaj w Betlejem (“Сьогодні у Вифлеємі”) нагадує українську “Во Вифлеємі нині новина”.
У багатьох країнах Європи сьогодні можна почути нарікання, мовляв, різдвяні й новорічні свята втрачають своє первісне значення і стали святом комерції. Та жодна комерція не спроможна затьмарити радості, що струменить з урочистих колядкових мелодій. А вони у ці дні лунають на цілому європейському континенті.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини