Львівський археолог та українознавець Микола Бандрівський вразив заявою про святкові традиції в українських родинах Львова.
Науковець, зокрема, розповів про те, що галичани, всупереч усталеним уявленням, не одягали на Різдво, Щедрий Вечір та інші свята вишиванок- , повідомляє Про Львів.
Як приклад, Бандрівський наводить фото Грушевського, Крушельницької, на жодному з яких вони не одягнені у вишиванки.
“Про зникнення галантності і галицького шарму…
(або, чому нас, таки, привчили їсти лише виделкою, без столового ножа)
.
На цій світлині ви бачите випускний у 1895 році в одному з жіночих пансіонів. Саме про красу і вишуканість, яка, як видається, може відійти у минуле, й буде мій сьогоднішній допис.
.
Нещодавно запримітив одну цікаву особливість в українців з-за Збруча, які приїжджаючи на свята до Львова і прагнучи тут побачити “справжню українську культуру і традиції”, швидко розчаровуються, оскільки вертепи, вишиванки, дідухи, багаті застілля, колядки і щедрівки, тепер вже є повсюди і вони тими видовищами, вже переситилися. І, як тут пояснити братові-східнякові, що те, що йому тут, на кожному кроці, впарюють як “правдиву українську культуру”, насправді є лише її частиною.
.
Бо, у довоєнному Львові, як і в усій Галичині, українська культура мала два складники (зрештою, як і кожна національна культура в Європі):
.
перший складник української культури – міський;
.
другий складник української культури – рустикальний (від франц. “rustique”, що можна перекласти як “сільський” чи “простий”).
.
Можливо, хтось і здивується, але в українських родинах передвоєнного Львова (не лише інтелігенції), ніхто, ні у Надвечір”я Різдва Христового, ні на Щедрий Вечір та на інші свята, не одягав вишиванок і не заставляв столи глечиками та череп”яними полумисками з їдою.
.
Звичайно, усі дванадцять пісних страв були на святковому столі. Але, як усе те було сервіроване! З оказії свята діставалося з креденса і розкладалося столове срібло, різноманітні набори більших і менших тарелів, тарілок і тарілочок (порцеляна), салатниці, кришталеві вазочки на кутю, фужери, келихи і келішки, а для кожного члена родини – по кілька ложок і ложечок та ножів різного призначення…
.
Якщо вже сідалося до родинного святкового столу, то чоловіки були в елегантних костюмах з напрасованими на кант (стрілку) штанами і, як жартували, треба було “вважати, аби не порізатися”, а жінки – у вишуканих, нерідко, оксамитових сукнях, шовкових блузках, з коронками (мереживом) та ін.
.
Про те, що значило мати виховання в добропорядній українській родині передвоєнного часу, чи не найкраще свідчить життя світлої пам”яті Лариси Крушельницької, яку, багато хто з нас, знав особисто. Адже формування малої Лариси проходило у домі, де загальноприйнятим було, що дівчинка грає на фортепіано, а хлопчик вже марить себе у військових строях. Тоді обід подавали точно у наперед визначеній годині за вишукано сервірованим столом (за яким обов’язковою була присутність кожного з членів сім’ї), мали віденську освіту, декламували не лише своїх поетів, влаштовували домашні театри, а за вечірнім столом дозволяли собі різні «вільнодумства».
.
Знаючи усі ці нюанси, нас вже не повинно дивувати, чому на сьогоднішній день ми маємо сотні світлин із зображеннями, приміром, Михайла Грушевського чи Соломії Крушельницької (у тому числі, за святковим столом) і на жодній (!) з них, які зроблені в Галичині, ці світочі західноукраїнської інтелігенції, не є вбраними у вишиванки. Жодної знимки!
.
Те ж саме і по інших відомих постатях з галицьких міст і містечок. У чому справа? Річ у тім, що ця частина українського передвоєнного суспільства, яка мешкала у містах, ідентифікувала себе саме з міською, а не рустикальною, культурою. І, справа тут не в аристократичному походженні частини з тих представників (хоча, деякі з них цілком правомірно зараховували себе до нащадків гербової шляхти), а у тому, що кожен з них мав триматися давніх традицій свого роду чи, як би тепер сказали: своєї соціально-національної ніші.
.
Прийшовши до Львова, радянська влада зробила все для того, щоби перемішати обидва ці складники галицько-української культури: міський і рустикальний, долучивши у цей вінегрет ще й різношерстних переселенців з різних місць СРСР, які за своєю ментальністю, були звичайним радянським “перекотиполем”…
.
Відтоді, коли нас щось запитують, замість нашого галантного “прошу?”, з”явилося жорстке “що?”, а на місце рафінованим традиціям міської культури таки нашого народу, прийшли інші традиції, теж – наші, але з іншим, неміським, присмаком…”
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
