Виходиш у вишиванці в місто, наче в музей під відкритим небом, і майже кожного можна розглядати, розповідає про традиції Роксоляна Шимчук.
ФОТО: ЕТНО-ГАЛЕРЕЯ РОКСОЛЯНИ ШИМЧУК
Різдвяні сорочки в Україні відрізнялися від великодніх. Різниця полягала у малюнку, а от різниця у кількості вишивки часто була причиною суто прагматичною. Про це Тvoemisto.tv розповіла в інтерв’ю власниця етно-галереї Роксоляна Шимчук.
«У мене в колекції є сорочки з одного села, де на великодніх, літніх сорочках більше вишита пазуха, ніж на різдвяних. Тоді не було опалення, кондиціонерів і погода сильно впливала. Це особливо можна простежити у деяких регіонах Західної України. Кліматичні умови впливали і на крій одягу, і на стилістику», – пояснює Роксоляна Шимчук.
До прикладу, під час Великодня на гаївках була більша імовірність, що дівчині стане душно і вона зніме кептар, тож на грудях у такої сорочки було більше вишивки. На Різдво була не менш святочна сорочка, але не було змісту вишивати більше на грудях, адже імовірність того, що людина зніме кептар, була мізерно малою – швидше, вона вдягне зверху кожух і піде колядувати.
Дещо різнився і орнамент на різдвяних і великодніх сорочках, розповідає колекціонерка.
«У моїй колекції можна побачити, що на типових вишивках одного села початку 20-го століття одна сорочка має більш зірковий орнамент, а друга, з того ж села, більш квітково-листяний. Квітковий орнамент міг бути вишитий на Великдень, на Зелені свята. Історії про те, на яку конкретно подію вишивалась сорочка, до нас не дійшло», – говорить Роксоляна Шимчук.
Вона додає, що раніше, у 19-му столітті, традиційна орнаментика домінувала по всій Україні, лише на початку 20-го століття вишивка відчутніше зазнала зовнішнього впливу.
«У 19-му столітті більше значення мало, чи це сорочка на свято, чи на піст. На піст, наприклад, вдягались сумніші сорочки, більш стримані, у деяких регіонах – вишиті чорним. А вже на свято вдягали пишніші, яскравіші сорочки», – каже Роксоляна Шимчук.
Вона зазначає, що на те, хто яку сорочку вдягав, впливали також вік і статус: молодиця і вдова носили різні сорочки, як і молоді та старші – після 40 років – жінки. Дітям часом робили веселіші сорочки, але часто дитячі були точною копією дорослих.
«Це така глобальна криниця української культури та етнографії. Мали значення крайки, намітки, інші предмети», – каже колекціонерка.
Колись, розповідає Роксоляна Шимчук, найбідніша дівчина мала у середньому 30 сорочок – на піст, до роботи – буденки, на вечорниці, до церкви в неділю, на Різдво, на Великдень, на Зелені свята – бо у тій же сорочці, що на Великдень, вже не піде.
«Будемо відверті, багато людей не ходять до церкви щонеділі, але на Великдень і на Різдво – обов’язково, зокрема на Галичині. І тоді виходиш у місто, наче в музей під відкритим небом, тому що люди носять музейні експонати – майже кожного можна розглядати. Тоді жінки величезну увагу приділяють прикрасам до сорочок. Часто навіть сорочка, яка в тебе вже не новинка, якщо її огранити прикрасою, заграє по-новому», – говорить колекціонерка.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!