Лікар з Луцька, пульмонолог з багаторічним стажем Олег Яковенко розповів про особливості COVID-19, щеплення, локдаун та чому смертність від запалення легень за півроку в 30 разів перевищила показники 2019-го.
Історію волинського медика, який сам захворів коронавірусом, поселився на роботі і продовжував лікувати хворих, розповідає «Deutsche Welle Українською».
Про початок пандемії
– Коли ми вперше почули слово COVID-19, коли мова виникла за пандемію, ну це автоматично було зрозуміло, що я як лікар пульмонолог буду цим займатися. Я пам’ятаю січень, березень, ми були як сліпі котята, відверто кажучи, тому що ми не знали цієї проблеми, не знали як підійти, як вести і лікувати пацієнта. Це станом на сьогодні ми маючи маленький досвід можемо бути впевненими у певних речах. Бо знаємо як правильно розставляти пріоритети, і як пацієнта лікувати і врятувати. Такого показника захворюваності і такого показника смертності ніколи не було. У мене був пік 49 хворих лежить. 10 хворих виписую, 10 хворих поступає і так через день. Місяць роботи і всі були виснажені. Найважчий день – це коли ти ховаєш пацієнта.
Пам’ятаю всіх своїх пацієнтів
– Я з дозволу родичів записую відео на телефон, для того, щоб рідні побачили або поспілкувалися з пацієнтами, це як у в’язниці. Я пам’ятаю, коли я зробив перший запис своєї пацієнтки, мати передавала вітання своїй доньці, а потім померла
Мати передавала вітання своїй донці, і побажання, щоб вона здорова була. І говорила, що вона одужує, що поправиться, але так сталося, що через декілька годин її просто посадили на апарат ШВЛ, вона, на жаль, померла, але донька і рідні встигли побачити свою маму. І почути останні слова. На той момент, коли я робив це відео та й інші відео, які я роблю, я завжди вагаюся чи потрібно, чи непотрібно. І в даній ситуації, коли донька мені через декілька місяців написала і просто подякувала, що згадала свою маму. Я на той момент зрозумів, що я зробив все правильно. Скажу чесно, я всіх своїх пацієнтів пам’ятаю. Вони у мене стоять перед очима, на жаль. Ну це складно, це боляче, але разом з тим життя продовжується і ти намагаєшся далі працювати і рятувати людей.
Рано чи пізно більшість людей перехворіє
– Рано чи пізно все рівно більшість людей перехворіє. Питання, хто перенесе в легкій формі, а хто буде мати важкий перебіг з якимись фатальними наслідками. Панацеї взагалі немає. Тобто щеплення – це шанс приборкати інфекцію, створити колективний імунітет і зменшити ризики. Небажані ризики в першу чергу фатальні. Карантин потрібний. Питання в тому, який він має бути, і наскільки він має бути суворий. Ліжок всім вистачить, а от питання чи вистачить всім кисню – це раз, і чи вистачить медичних рук, щоб допомогти всім пацієнтам.
– Відчуття нестачі повітря – це таке суб’єктивне відчуття, яке заводить в першу чергу пацієнта в паніку, яка призводить до ще гіршого погіршення загального стану пацієнта. Пацієнт починає частіше дихати, це ще більше його виснажує і виникає порочне коло. Коронавірус – це як тригер, це як масло у вогонь. Вражається не лише органи дихання, вражаються усі органи і системи.
Про свою хворобу
– Мені всі говорили, що я півроку ходжу і не захворів. що нібито я безсмертний, я знав, що рано чи пізно це станеться. Це сталося несподівано, враховуючи те, що моя родина була здорова, я захворів, і пішов на самоізоляцію і госпіталізацію до себе в стаціонар. Я буз пневмонією. Поселився на робочому місці і далі продовжував лікувати своїх пацієнтів. Добре це чи погано, хтось подумає, що дурень, але разом з тим я не жалкую. Принаймні хоч в тій ситуації був комусь корисний. Одна справа ти дивишся очима лікаря, інша справа, коли ти дивишся під кутом зору пацієнта. По-іншому це все сприймається. Це дало мені змогу побачити і вдосконалити роботу відділення. Такий собі маленький плюс.
– Завдяки коронавірусній інфекції ми побачили певні недоліки в системі охорони здоров’я, які треба виправляти. В контексті призначення тих самих антибактеріальних апаратів. Антибіотики при COVID-19 не допомагають. Антибіотики ми призначаємо лише в контексті виникнення вторинної бактеріальної інфекції на фоні коронавірусу. Якщо був би відпуск тих же самих антибіотиків за рецептурним бланком, мені здається було би зовсім все по-іншому.
Коронавірус – це виклик
– І коронавірус також став певним індикатором людських стосунків, от і все. Також з ким ти хочеш спілкуватися, а з ким краще триматися на відстані.
Дана ситуація з ковідом у всьому світі – це певний маркер який дає змогу перевірити чи готова система охорони здоров’я до глобальних викликів. Тобто це виклик. Сьогодні COVID-19 ми ж не знаємо, завтра може бути щось інше. Я одне можу сказати, на жаль, це надовго. Людина це така істота, яка звикає до всього, ну ми навчилися з цим жити ми повинні жити далі тільки правильно. Як? все банально і просто, треба бути обережним, і думати про ближнього. Якщо ти думаєш не лише за себе, а думаєш ще за когось, тоді менше проблем.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини