Прикарпатець Михайло Вінтонюк вже приблизно п’ять років займається кушнірством у селі Корнич, що на Коломийщині. Чоловік шиє та реставрує старовинні кептарі.
Цій справі прикарпатця навчила донька майстрів-кушнірів Софії та Михайла Гнатюків — Марія Антонюк. У неї Михайло вчився приблизно пів року, а потім почав створювати власні кептарі, пише “Суспільне”.
“Почав це робити не задумуючись, випадково. Я віддавна старовинні речі скупляв якісь собі: сардаки, байбараки, кожухи для своєї колекції. Захотілося вшити кептар для себе, щоб мати що до церкви на Великдень одягнути. Тепер в мене нема цієї проблеми”, — розповідає Михайло Вінтонюк.
Свій перший кептар чоловік створив за три місяці. Це — копія кептаря майстра Михайла Гнатюка. Від нього у Михайла Вінтонюка є й кілька інструментів. Зараз над одним таким кептарем кушнір працює півтора місяця. Усі своє вироби виготовляє з овечої шкіри та натуральних матеріалів.
“Це натуральна овеча шкіра. Використовую тільки овечу. Нашиті орнаменти також зі шкіри. Каракуль — це з ягнятка, — розповідає майстер. — Овечу шкіру викроюю, зшиваю і потім оздоблюю цим орнаментом. Це все пришивається, тут немає ніякого клею. Все оце вручну пришивається голкою і ниткою. Це повністю все — ручна робота. Так як шили колись, так шию і тепер”.
Кожен кептар має різне оздоблення. Деякий час Михайло вивчав усі орнаменти і те, що вони можуть означати.
“Щось воно мало б символізувати. Єдине, що я дізнався, — кажуть, що це є ріжки барана, який одягає, годує. Ця силянка навкруги означає оране поле, яке годує людину. Це все пришивається, тут немає ніякого клею”, — розповідає Михайло Вінтонюк.
Кушнір повертає до життя старі і зношені кептарі. Спочатку їх треба добре відчистити спеціальним інструментом, а потім відбилити. Потім Михайло підшиває шкіру та прикрашає річ.
“Є такі, які не підлягають реставрації — зі старої баби дівку не зробиш. Хоча за деякі можна поборотися. Знаєте, очі бояться, а руки роблять, — говорить чоловік. — Є такі кептарі, коли я використовую пінцет, а є такі, що треба брати пласкогубці і голку, і тоді зашивати та прошивати. Є такі моменти, коли я сам доходив до того, як робити, щоб реставрація проходила швидше і краще. Були моменти, що псував кептарі, і я заходив у тупик”.
Зараз на відновлення одного кептаря Михайло Вінтонюк витрачає приблизно сім-вісім днів. Найстаріший кептар, який довелося відреставрувати чоловіку, — 140-річний, який знімали у фільмі “Тіні забутих предків”. У фільмі у ньому знімалася мама Івана Палійчука. У занедбаному стані цей кептар майстру привезли з приватної колекції.
Згодом Михайло Вінтонюк планує влаштувати виставку своїх робіт. Зараз у майстра є десять готових кептарів.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!