“До війни я був прихильником Жванецького: чому моя думка змінилась” – волонтер Віталій Дайнега

“Росія спробує привласнити культурний спадок Михайла Жванецького собі. Це природна частина інформаційної війни. Від цього Москви в його творах не стане більше, ніж Одеси. Ми вже це проходили з Гоголем.”

Про це пише український волонтер, засновник фонду “Повернись живим” Віталій Дайнега

“До війни я був прихильником Жванецького і його безпрецедентного генія.

Сьогодні Портников гарно підмітив, що його гумор був частиною культури, в якій правду можна було говорити лише натяками. Ця культура зіграла свою роль у розпаді “совка”, адже була чи не єдиною формою протесту здатною існувати довго.

Громадянська позиція Жванецького та “чуйка”, що підвела

На початку війни Жванецький, не підтримав вторгнення Росії, на відміну від багатьох російських колег. Він не їздив через Росію до Криму. Але цим і обмежився.

“Жванецький ніколи не був бунтарем. Він обережно ходив по краю, користуючись своїм гумором і талантом. За них йому багато чого сходило з рук в Росії, СРСР та Україні.”

На початку війни я зміг потрапити на його концерт. Там він повторив свій жарт 2010 року про Україну та Грузію, які наче молодята хочуть жити окремо від рідні (Росії). Частина залу не засміялась. Бо це більше не здавалось смішним. Це був мій останній похід на концерт Михайла Жванецького.

Він дуже тонко відчував свого слухача. Але тут його “чуйка” підвела. Іще сильніше вона підвела його, коли він прийняв у 2019 орден з рук Путіна, нехай і за заслуги у сфері культури. Думаю, що як у носія тоталітарної травми у Жванецького лишалося багато внутрішнього, погано прихованого, захоплення культом диктатора. Бо бунтарі діляться на дві категорії: тих, хто прагне свободи собі та іншим і тих, хто хоче покращення свій комфорт та позиції в ієрархії.

Як великий сатирик став частиною інформаційної війни

З поваги до таланту свого колишнього кумира, я не чіпляв цих тем публічно. А іноді, по старій пам’яті, цитував його окремі жарти. Тепер Михайла Михайловича не стало і можна підбити певний підсумок.

Зараз, цілком очікувано, його смерть будуть використовувати для спроб “склеювання братніх народів на тлі спільної втрати”, а тих, хто згадуватиме його громадянську позицію, будуть виставляти максимально екзальтованою “войовничою меншістю”.

“А Росія спробує привласнити на цьому фоні його культурний спадок собі. І це нормально. Це природна частина інформаційної війни. Від цього Москви в його творах не стане більше, ніж Одеси, скільки б не було спроб змістити цей акцент. Ми вже це проходили з Гоголем.”

Жванецький більше вже не прийме нагород і не пожартує за межею. Його буде важче використати для будівництва спільного культурного простору з агресором чи для сіяння ворожнечі. Він просто лишиться видатним українським письменником та Народним Артистом і гумористом, з невиразною громадянською позицією.

Жванецький казав, що не хотів би дожити до віку, коли не зможе себе обслуговувати. І у нього плюс-мінус вийшло.

Шкода, що він дожив до віку, коли одним вчинком зміг втратити частину визнання, здобутого десятиріччями роботи перед цим. Але це уже частина біографії, до якої не всі дочитають у довідниках, на відміну від його безсмертних творів.

“Це не зробить його спадок, ні менш геніальним, ні менш українським.”

Мирного сну, генію. Дякую за усмішки!”

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.