«Я жодного дня й жодної хвилини не вірив у добрі наміри Зеленського» – Чорновіл звинуватив президента у демонтажі України

Політолог Тарас Чорновіл переконаний – президент Зеленський займається спланованим демонтажем держави Україна.

Про це він написав у своєму Facebook, – повідомляє Про Львів.

Чорновіл також стверджує, що процес перемир’я між Україною та Росією зірвано.

“Я жодного дня й жодної хвилини не вірив у добрі наміри й правильність дій Зеленського. Більше того, здається, був першим, хто публічно заявляв, що усвідомленим завданням Зеленського може бути чітко спланований і щедро проплачений демонтаж України, як держави.

Але все ж, кожен раз, коли робилися якісь речі, які в інших руках могли привести до добрих наслідків, я без надії сподівався: а може все таки… Ні. Чудес не буває. Особливо, коли з одного боку столу переговорів (лінії фронту) заправляє чорний деспот Путін, а з іншого копошиться якась нікчемна зелена істота.

Перемир’я, на яке робив такі ставки Зеленський, уже реально зірване. Хоча, його в в повному, виписаному в Мінську обсягу ніколи й не було. Точніше, більшість пунктів і в майже повному об’ємі мусили виконувати українські бійці. З іншого боку просто на якийсь час стали дуже мало стріляти. Якийсь час не стріляти – не означає ні припинення війни, ні навіть формального перемир’я.

Російсько-терористичні війська скористалися осліпленням наших передових частин (повна заборона розвідки й навіть підняття в небо дронів), щоб жорстко зміцнити свої позиції та наростити потенційну вогневу міць. Їхні диверсійно-розвідувальні загони почувалися на нулі й у нашому тилу, як у себе вдома.

Зростання кількості загиблих, поранених і травмованих українських бійців на власній території (їх Генштаб тепер записує у небойові втрати – бачте, ніби з необережності) – це дуже поганий знак. Та сама історія і з першими жертвами “перемир’я”, коли, принаймні трьоє бійців списали, як померлих від хронічних хвороб.

За 5 років не було на першій лінії жодного такого випадку, а тут за один день аж троє! Усе ж зрозуміло. Тільки з однією особливістю – рідні не отримають компенсацій і допомоги…

Окрема тема, як Хомчак визнав над собою вищим командуванням, кого б ви подумали? – Пушиліна. Той наказав відвести наших бійців із передової позиції, де ті мали хороші умови для відстежування за діями ворога на важливому для нього напрямі. І Хомчак вивів наших бійців із тактично важливих окопів та наказав їх зруйнувати, бо хтось у Мінську якось проспав якусь чергову лінію на карті…

Але то все були речі, які мудрим і так зрозумілі, а до ідіотів усе одно не дійде. Зараз головне те, що розпочалося в неділю. А це вже не створення тактичних переваг для ворога руками нашої влади та вищого командування. Це велика й щедро замішана на крові політика. Я про це писав раніше: Путін грається Зеленським, як кіт упійманою мишею.

Це й не важко, бо мозку в Зеленського не більше, ніж у тієї ж миші. Істота, яка побачила “прагнення миру” в очах кривавого кремлівського диктатора, адекватно сприймати дійсність не спроможна та приречена бігти саме туди, куди кіт спрямував свою лапу із вишкіреними пазурами.

Зеленського в Москві чітко прорахували та сформували чітку модель його поведінки. Це якщо відкинути чисто агентурну версію про свідомий демонтаж країни, хоча й тоді Путін міг би виявити невдоволення темпами виконання.

Це так само, як Кремль підчепив Зеленського на гачок убивчої для України так званої “Формули Штайнмайєра” (насправді – Лаврова). Тоді йому підсунули тему повернення наших полонених і в’язнів із Рашистану й ОРДЛО.

І він саме цим виправдовував і публічно аргументував необхідність навіть найбільш зрадницьких кроків. Тоді Путін захопив нові політичні плацдарми та непогано на них закріпився. Однак, у практичному плані це йому майже нічого не дало.

Західні лідери так і не відмовилися від санкцій, у коло поважних політиків він не повернувся, тезу про відновлення біполярного світу та нового поділу на сфери впливу й надалі відкидають геть усі.

І в Україні навіть нікчемна істота Зеленський зрозумів, що Путін десь порівняно далеко, а протестувальники вже на Банковій намети розбили (під час Паризьких переговорів). Зеленський їх злякався більше, ніж Путіна.

І хоча за минулий рік внутрішня ситуація в країні стала все більше віддавати душком репресивних десятиліть, страх перед народом, який може після якогось політичного чи соціального вибрику влади різко випрямити спину, у свідомості нєдоросля таки здомінував.

А Путін чекав до кінця року завершення певних цілком конкретних справ. Чи обіцяних під час збоченої близькості “очі в очі” в Парижі, чи обговорених у ході тривалих переговорів у Омані… Просто зручний плацдарм “формули Штанмайєра” без тих реальних плодів, які вона мала б йому принести, Путіна вже не влаштовував.

Я колись (ще в серпні 1991-го) понад годину спілкувався з цим тоді носієм чємоданчика Собчака (“Валодєнька, а організуй ка нам кафєйку”) – уже тоді відчув цю звичку: захоплювати плацдарм у навіть буденній розмові й уже звідти продовжувати атаку. Зараз плацдармів і словесних атак стало замало.

Путін поставив вимогу до кінця року дати результати. А Зеленський побоявся. І тоді кіт трошки припідняв лапу та сховав пазурі, щоб миша на мить відчула себе майже в безпеці і ще й з перспективами стати повноправним партнером кота…

Путін спершу добре пошантажував Зеленського можливим зривом переговорного процесу та погрозами, що отепер буде справді дуже погано… А тоді дав добро спершу на “повне, всеохоплююче та безстрокове”, а далі на продовження переговорів Єрмака з Козаком (так, ніби ці обидва партнери й так не перебувають у постійному контакті та не ведуть спільну гру). Зеленський заплатив за це призначенням у керівництво української частини мінської ТКГ двох людей, яких назвали йому в Москві.

А Кравчук з Фокіним швидко почали озвучувати всі хотєлки Кремля. Здавалося б, путніський бронєпоїзд на всіх парах рвонув у сторону Києва. Аж ні. Щось треба проводити у Раді, а в Зєлі там уже нема навіть чітких 226 голосів. Тому й так розпинався про “мікробів у здоровому партійному тілі”. А десь він і сам знову злякався зробити ще один крок у бік, де зраду вже нічим не закомуфлюєш.

Путін трошки вичекав, дав миші набратися впевненості у своїй безпеці… Перемир’я у дуже ущербній формі, але цілком достатній для рівня усвідомлення зєпрідєнта, таки діяло – перестали гинути бійці, повідомлення про поранених і підірваних на новозакладених мінах списували на небойові втрати (він про це навіть і не чув та не відав). Розслаблений Зє захопився місцевими виборами. Йому дали змогу понависувати всіх, кого лише його душа забажала: коміків, оплачених лобістів, корабельних сосен, навіть медведчуківську пришелепкувату Мері Дупкінс у Києві.

Сам він колесив регіонами, де йому вміло підбирали масовку – чудові кадри “єдінєнія найвеличнішого з люблячим і вірнопідданим народом”. Скрізь, окрім свого “великого будівництва” (насправді – наскоро розмороженого будівництва Порошенка-Гройсмана), Зеленський хвалився миром, тим що не стріляють і не вбивають, обіцяв остаточний мир до кінця року. Путін також дечого прагнув до кінця року. І не лише обіцяної в Омані води в Крим…

І коли миша вже зовсім розслабилася, кіт знову випустив пазурі та показав зуби. Два почергові недільні прицільні обстріли з жертвами із нашого боку були достатньо чітким сигналом. Спершу адвокат російських окупантів Хомчак спробував заявити, що це прикре непорозуміння, на яке наші бійці не будуть реагувати й не дадуть провокаторам зірвати стійке перемир’я.

І відразу ж на іншій ділянці фронту для того, щоб уже ніхто нічого не міг пояснити, гахнули ще прицільніше. А тут іще й міністр закордонних справ без прямих вказівок від ясновельможного вольості собі почав допускати. Кулеба – кар’єрист і пристосуванець. І навіть, коли він (на відміну від своїх дій при Януковичі) робив позитивну роботу при Порошенкові, то тому, що знав – така генеральна лінія і за це точно похвалять.

Зараз він уже під пильним наглядом договорився навіть до часткового виконання “плану Козака”. Але Зеленський поїхав у регіони, Єрмак відстежував пересування й звукові хвилі першого тіла та відбивав атаки вже на власну персону. Й полишений на самого себе Кулеба почав заявляти те, що десь дійсно відповідає його глибоко захованому внутрішньому світогляду.

А він у нього правильний. Тільки десь дуже глибоко. Спершу висловив звинувачення проти РФії в справі Навального, ще щось. А тут на дві підряд планомірні атаки росіян зреагував жорсткою обвинувачувальною заявою, яку підхопили всі медіа.

Щось ховати вже пізно. Треба визнавати – перемир’я зірване. І зірване Путіним свідомо. А миша ж уже розслабилася в новому статусі. Зараз шкереберть летять передвиборні плани, нема певності, що завтра жертв не стане в рази більше, ніж рік-два-три назад. Головний козир утікає з рук. І знову стає страшно. А Путін чітко акцентує вже не на світоглядних чи стратегічних вимогах, а на дуже конкретному:

– Вибори на окупованих територіях негайно. Під російським контролем та збереженням його й після виборів. І з ігноруванням українського законодавства.

– Особливий статус невідкладно. І не якісь особливості місцевого самоврядування, а саме статус федеративного для початку, а далі конфедеративного утворення. Путін чітко визначився: якщо не вдасться федералізувати й розвалити всю Україну, використати Донбас (увесь, а не нині окуповану частину), як Республіку Српську в Боснії й Герцоговині. Їм нав’язали таку нежиттєздатну модель країни, що вона остаточно зупинилася в своєму розвитку. Нам проштовхують те саме.

– Самобичування української влади із визнанням “злочинів українських армійців і добровольців на Донбасі” та відбілювання РФ і згода на зняття санкцій.

– Згортання українізації, нарощування російських впливів у гуманітарній, кадровій, економічній політиці.

Це лише деякі з термінових вимог. Там і вода в Крим, і певні кадрові й судові рішення, і купа потрібних Кремлю законів… Насправді Путін навалив на тупу зелену голову стільки вимог і ультиматумів, що той впав у прострацію й замість включити механізм повного відторгнення став вимальовувати завідомо програшні схеми: що б із вимог виконати, щоб Путін задовольнився малим… А так уже не буде…

Колись, коли Зеленський лише починав свою риторику про “надо только перестать стрелять”, я накаркував, що саме йому судилося пробудити безмежні апетити Путіна, які добряче зумів пригасити Порошенко.

А далі він таким чином рано чи пізно приведе Україну не до миру (який при політиці Зеленського й амбіціях Путіна стає просто неможливим), а до значно більшої крові й жахливіших руйнувань. Тоді насміхалися. Зараз, на жаль, усе це стає дуже зримим, але реакції й далі жодної…”

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини