«Бігала по лікарні з пальцем чоловіка» – історія чоловіка, якому у Львові пришили пальці

Якби не згаяли час у районній лікарні, могли би прижитися усі три пришиті пальці. А так – лише один

Минув тиждень, як Михайлові з Пустомитів циркулярка відрізала вдома пальці на руці. Як це сталося — вся родина досі не може відійти від шоку… «Взяли песика у волонтерки, і чоловік вирішив змайструвати йому будку, — схвильовано розповідає  Галина Букартик, дружина Михайла. — Сучок на дошці відкинув йому руку, і вмить обрізало на лівій руці три пальці. Два пальці ледь трималися, один, вказівний, впав у тирсу», – пише Високий замок.

Як почула крик і вибігла з-за хати, — згадує Галина Букартик. — Усе це сталося на очах у дітей. Маємо троє дітей, вони якраз бавились надво­рі. Дивлюся — все кров’ю залито, чоловік тримає руку…

Галині дихання перехопило від страху і паніки. У голові пульсувала одна думка: «Що робити?». Згадала, що треба лід. Покликала батька, який взявся перебин­товувати Михайлові руку. Сама взяла з морозилки охолоджувачі й приклала до руки чоловіка. Підняла з тирси палець — його теж у лід. Поїхали до Пустомитів­ської центральної районної лікарні, яка найближча.

— Заходимо у кабінет у поліклініці, — каже Галина, — а там хірург обідає. Я йому кажу, що чоловікові пальці відріза­ло, а він мені: «Йдіть у восьмий кабінет». Пішли туди, а там нікого немає. Хірург сказав чекати на медсестру.

Тоді ми побігли до відділення «швид­кої». Нас зустрів лікар і сказав, щоб ми… вийшли: «Вийдіть, ми знаємо свою ро­боту!». По суті, вигнав мене з кабіне­ту. Йшла якась жінка у білому халаті, і я до неї кажу: «Покладіть палець у холо­дильник». Чую, лікар кричить з кабіне­ту: «Та покладіть вже той палець у холо­дильник!». Чекаємо, ніхто на нас уваги не звертає. Усі дуже зайняті. Вже поча­ла кричати, щоб на нас звернули увагу, у відповідь: «Почекайте». Нарешті чоловіку цей лікар почав забинтовувати руку і ска­зав, щоб чекали хірурга, який на викли­ку і невідомо коли буде… Нерви здавали. Розуміли, що втрачаємо час.

— Чоловіка оформили у відділення, по­ставили крапельницю і сказали, як тільки звільниться операційна, бо там оперує інший хірург, то візьмуть його на опера­цію, — веде далі Галина. — Проте коли це буде — невідомо. Питаю, що з пальцями, а мені кажуть, що пальців вже не треба. «Як не треба?! — кричу. — Чого ж ви не кажете, що не будете пришивати? І тут до мене доходить, що треба щось робити, бо чо­ловік втратить пальці. Викликаю «швид­ку», ті не хочуть їхати, бо це, мовляв, лі­карня у Пустомитах має цим займатися. Благаю, кажу, що треба негайно везти чоловіка у лікарню швидкої допомоги до Львова, плачу… Погоджуються. Подруга по телефону порадила хірурга у Львові — Гната Герича. У Пустомитівській лікар­ні ніхто не порадив ні хірургів у Львові, які можуть пальці пришити, навіть пальці не взяли у контейнер з льодом, щоб зберег­ти… Сказали, що до Львова дві години їхати, і це вже не має ніякого сенсу, що вони все зроблять на місці, — тобто доам­путують те, що залишилося. А Михайло­ві 38 років, батько трьох дітей, яких треба виховувати й на ноги ставити. Йому по­трібні руки і пальці. У Пустомитівській лі­карні закінчилось все скандалом. Проси­ла медсестру дати грілку з льодом, щоб довезти до лікарні пальці, — не дала. На­віть на прохання, що ми купимо цю гріл­ку з льодом, відмовила. І ще обурювала­ся, як то ми їдемо до Львова, якщо вже оформилися у Пустомитівську лікарню, мовляв, що їй тепер робити з папера­ми… Лікар зі «швидкої» побачив, що ми викликали «швидку» і теж почав кричати на мене: «Що ви собі дозволяєте?! Це я мав викликати «швидку»… Всі кричали на мене, а я — на них… У тій лікарні я з паль­цем чоловіка бігала коридорами лікарні і шукала, хто може допомогти…

— Водій «швидкої» увімкнув сирену і до Львова ми доїхали за нереальний час — 20 хвилин. Миттєво знайшли хірурга Гна­та Герича, який відразу скерував: «В опе­раційну!». Пальці чоловікові пришили, але… Час, згаяний у Пустомитах, непро­фесійність медиків районного рівня зро­били своє: один палець, який ще тримав­ся на тканині руки, приживається, а два інші після операції не прижилися. Як нам сказав хірург Гнат Герич, очевидно, що втрачено час. Пальці треба було відразу покласти в лід, промити спеціальним роз­чином і негайно везти чоловіка у лікарню, щоб якнайшвидше оперувати, бо тканини на відрізаних пальцях відмирають.

Галина Букартик впевнена, що якби по­їхали відразу у лікарню швидкої допомо­ги, то все би було добре, але вони поїхали у районну лікарню, яка найближча. Звіс­но, там медики повинні були скерувати, викликати «швидку», правильно повести­ся з відрізаними пальцями, а не давати їх жінці в руки, щоб вона з ними бігала по лі­карні у розпачі… На жаль, прижився лише один з відрізаних пальців, — великий на лі­вій руці. Два інші ампутували.

— Хочу застерегти людей, бо таке може статися з кожним, ніхто не є за­страхований, — каже Галина. — Хочу подя­кувати медикам у Львові, які зробили все можливе. Водночас не розумію, чому ме­дичні працівники у Пустомитівській ра­йонній лікарні так з нами повелися. Адже був шанс врятувати чоловіку усі пальці…

А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини

Дякуємо!