У Києві визначено три медичні заклади, які “відповідають” за хворих на COVID-19. Один із них – лікарня №4, яку сьогодні ще називають “коронагоспіталем”. Ми поспілкувалися з медиком, який працює тут уже понад 30 років, а наразі – ще й “на передовій” боротьби з коронавірусом.
Іван Цапук розповів сайту 24 каналу, за яких умов медичні працівники виконують свої обов’язки, чи отримали вони обіцяну надбавку до заробітної плати та що зараз викликає найбільше хвилювання.
Про власну роботу
Знаєте, мені вже 60 років. Я не боявся і у часи Революції Гідності, коли дітей привозили з вогнепальними пораненнями. А зараз головна лікарка говорила, що я можу взяти на певний час відпустку чи перейти на якусь іншу посаду (через вік). Але ні, я – боєць і буду на першому плані від початку і до кінця.
Я уже пожив і багато чого бачив. Не кажу, що я такий сміливий чи дурний, що попруся прямо на коронавірус. Без більш-менш належного захисту роботу не розпочинаю ніколи.
Про засоби захисту
Спочатку усе йшло за рахунок благодійників, вони й зараз продовжують нам допомагати – хочуть, щоб ми були здорові, бо ми – “на передовій”. Наша головна лікарка робить все для того, щоб забезпечити госпіталь. Але, розумієте, не все від нас залежить.
Важко вияснити, що надала держава, а що – не надала. Надійшли медпрепарати. А всі костюми, які ми спершу отримували – вибачте, але вони не захисні, вони – малярні. І вони не захищали ні від COVID-19, ні від чого.
Зараз уже є біла форма українського виробництва – більш-менш щільна. Але хто її надав – держава чи волонтери – точно не скажу. Благодійники нам справді дуже допомагають: надсилали бахіли, маски, захисні шоломи. Вони ж і годують нас, лікарів: привозять піцу раз на добу, воду, обіди, фрукти – все, що можуть.
Нормальну форму раніше просили в реанімаціях. Костюм на фото (вище, – 24) – захист третього ступеню, не п’ятого. Це – не на всю зміну. Я собі не дозволю. Зважаючи на те, що у мене внуки вдома. Скільки хворих поступає – стільки я й буду переодягатися.
Якщо мені не вистачає одного костюма і я бачу, що він – недостатньо надійний, надягаю два. Це все ж збільшує захист.
Щодо дезінфекції, на початку це був жах. Не хочеться навіть згадувати. Робили все з підручних засобів: брали спирт, розводили і обробляли. Нормальні умови – лише останні кілька тижнів. І це – в Києві ми більш-менш виходимо на якісний рівень. Більшою мірою – завдяки старанням волонтерів. Не знаю, що робиться в регіонах.
Дуже прикро і через те, що коїться зараз у місті: коли йдеш і бачиш, що маски літають чи валяються навколо. Оце далі йде розповсюдження вірусу. Все має замочуватися: хоча б елементарно білизною у співвідношенні, на півгодини-годину, а потім – тільки на утилізацію. Це в лікарнях робиться: костюми, халати, маски обробляємо. А шоломи кварцуємо і надягаємо заново, кожен має свій індивідуальний, як і окуляри, які дехто і за свої гроші купував на перших порах.
Про зарплату
Ніяких обіцяних надбавок ми не отримали. І не знаємо, коли вони будуть. Все кажуть, що перерахують, а коли і скільки – хтозна. Більш того – навіть зарплату меншу отримали цього місяця, ніж за минулі. Хоча ми напряму працюємо з хворими, у госпіталь іде вже підтверджений COVID-19.
Вони (чиновники, – 24) багато обіцяли. Наприклад, що податки не будуть на час коронавірусу брати з лікарів. Це все – пустобріх’я. Як бралося, так і береться. Я давно їм нікому не вірю.
Про навантаження
Графік роботи у мене особисто не змінився. Але напруження зросло. От я, як відповідальний черговий по лікарні у приймальному відділенні, приймаю пацієнтів і, розумієте, вони всі налякані. Як і медики – ми так само боїмося заразитися.
Звісно, на інфекційне відділення навантаження – набагато більше, тому що весь час хворі прибувають. На медсестер, на лікарів, на всіх. Окрім того, що треба розвозити пацієнтів по відділеннях, так ще і дезінфекція, кварцування.
Щодо кількості “новоприбулих” – раз на раз не приходиться. От був період, коли масово поступали монахи з Лаври. У кого була легка форма – переводили на амбулаторне лікування. Але, в основному, вони всі лягали до лікарні – їм особливо нікуди йти.
Багато йде пневмоній різних – є середнього ступеня тяжкості, є важкі (вони перебувають у реанімації). От за останнє моє чергування було 8 пацієнтів у реанімації: 5 – на апаратах ШВЛ, ще троє – “стабільно важкі”. Але місць у лікарні вистачає.
Про зміни в лікарні
Київська міська клінічна лікарня №4 на час пандемії перепрофільована – лише для пацієнтів з COVID-19. У нас зараз є “чисті” зони, де ми можемо перепочити між прийомом пацієнтів – створили вже під коронавірус, навіть не чекаючи наказу департаменту охорони здоров’я. Ми ж робили це не один раз – коли масово йшов грип, наприклад. Також медиків, яким проблемно добиратися на роботу, забезпечують підвозкою.
Ще одне “слава Богу” – весь час ідуть заняття для лікарів, проводить міський департамент охорони здоров’я. Якщо не напряму, то онлайн ми це все дивимося.
Є молоді лікарі, які позвільнялися: воно просто того не варте – підставляти себе, знаючи, що робиться.
Про тести на COVID-19
У нас тести – це ганьба. Як вони робляться! Буває таке, що ми переробляємо їх: у хворого уже йде клінічне одужання, його виписувати час (тому що не потрібно людину тримати зайві дні у “коронагоспіталі”), а нам через 2-3 дні приходить результат, що COVID-19 був все таки позитивний.
Це – не провина лікарів. Просто у нас мало лабораторій, які можуть обробляти ці тести. Вони нормальні, але результат приходить через дві доби, а ми ж маємо оформити пацієнта. У Києві робиться не менше 500-700 тестів на день. Це – зовсім мало для столиці.
Про пацієнтів
Коли нові хворі поступають, вони перелякані. І кожному треба приділити хоч мінімум своєї уваги. Знаєте, можливо, навіть на першому етапі йде не так лікарська допомога, як психологічна. Вони раді, коли ти до них підходиш, розмовляєш. Люди бачать, що ти – спокійний і самі заспокоюються. Від цього легше стає.
Є пацієнти, які не вірять у правдивість діагнозу: ти їм показуєш знімок, де видно пневмонію, симптоми коронавірусу є. “Я нормально себе почуваю”, – запевняє. Вони, звісно, можуть написати заяву і піти. Але ми стараємося хоча б на добу покласти до госпіталю, щоб людина була під наглядом.
Знаєте, на першому етапі хворі поступали набагато “важчі”, ніж зараз. Це я вам скажу точно. Уже, схоже, відбувається мутація вірусу і зменшується його активність.
Умови для пацієнтів створені абсолютно нормальні, як правило – по одному-двоє у палаті перебувають, якщо на одному рівні захворювання іде.
Про те, що турбує найбільше
По-перше, якість костюмів. По-друге, наша зарплата: якщо я буду нормально харчуватися, то у мене буде здоров’я їхати допомагати. А найбільше – здоров’я моїх онуків.
Я дуже боюся додому принести вірус з лікарні. Перед тим, як покинути госпіталь, ми ретельно обробляємося, кварцуємо все, миємо руки.
Додому як приходжу – ще пів години не заходжу в будинок (живу в приватному секторі, мені простіше), переодягаюся буквально на вулиці і весь одяг одразу замочую.
Про карантин
Хочу подякувати Віталію Кличку, що він вчасно перекрив метро і зупинив рух. Це – дуже важливо. Не знаю, що було б у нас, якби цього не зробили. От кричать, що у Європі нічого не перекривали – то Європа і має те, що має. А у нас все ж розумно було зроблено.
Але я не можу зрозуміти, чому в інших країнах, наприклад, відкриваються перукарні, де все провітрюється і можна зберігати дистанцію, а у нас вони досі закриті?
З цим карантином дуже багато психічних загострень з’являється, депресивних станів. Навіть у дітей, що мене найбільше лякає. Тут весь час говориш із дітками, стараєшся їм приділити увагу. Але ж багато цього не роблять. Є люди, які зараз без роботи і їм нікому допомогти. Дитина хоче їсти і не розуміє, чому в мами немає грошей. У нас сусідка зараз у такій ситуації – намагаємося допомогти, чим можемо. Бо ми розуміємо, що вона має вийти.
Ще – як достукатися до людей, щоб дотримувалися карантину? Я не знаю. Вся справа в тому, що, через таке легковажне ставлення, піде повторна хвиля захворювання. Вона буде меншою, але все одно буде. Через них будуть страждати всі. І ми, лікарі, в тому числі.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини