Світлана Лисцева сьогодні живе та працює у Львові. Коли сталася Чорнобильська катастрофа, вона була ще малою. Її батько працював тоді дефектоскопістом на АЕС. Сім`я жила у Прип’яті. Спогади про аварію, переселення та реакцію інших на них, переселенців з Чорнобиля, Світлана зберегла на все життя. Ними вона поділилася у своєму Facebook.
“Мій Чорнобиль, моя Прип’ять, мій Львів…
26 квітня 1986 року о 1-23-44 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.
В цей час мої батьки з двома маленькими дітьми (тобто зі мною і молодшою сестрою) перебували неподалік від вибуху… До Прип’яті від АЕС 1 км…
Мій тато почав працювати на Чорнобильській АЕС ще під часу її будівництва. Знав на реакторі кожен шов, бо працював дефектоскопістом (рентгеноприборами перевіряв якість зварювальних швів і отримував при цьому чималу дозу опромінення…). У Прип’яті тато і познайомився з мамою…
Спогади 4ри річної дитини дуже скудні про ці події. Але точно пам’ятаю, великі машини, які заливали водою усі дороги і перетворили їх просто на ріки… І якась старша дівчинка з нашого двору переносила мене на руках через цю глибоку воду…
Ще через кілька днів ми були в гостях у маминої рідні. Ми весело бавились з сестричками і раптом потрібно було вийти з дому. Мій дитячий розум чомусь запам’ятав цю картину… безліч людей стояли на вулиці… Я спитала двоюрідну сестру-однолітку, як так сталось, що всі одночасно вийшли на вулицю? На що та поважно відповіла, що хтось дуже сильно постукав палкою, щоб усі вийшли)))) так нас евакуювали…
Далі в моїй пам’яті якісь уривки безперервних переїздів та невідомих місць…
Зі слів мами відбувалось наступне. Спочатку нас вивезли у Поліське (приблизно за 40 км від Прип’яті). Усім повідомили, що евакуація лише на 3 дні!!! Тут прип’ятчан розселили по місцевим сім’ям. Все було добре організовано. Звісно, через 3 дні додому ніхто не повернувся… Відвезли у Київ. Тут у банях нас всіх «відмивали», переодягали і перевіряли на радіацію…
Тата направили на роботу на АЕС в Енергодар. Ми з мамою якийсь час були у родичів на Полтавщині. Потім нас направили на оздоровлення на 2 місяці в санаторій в Бердянськ.
Поживши трошки в Енергодарі, мама зрозуміла, що залишатись там не хоче… Було складно… У мами були постійні головні болі (клімат не підходив), тато знову працював на АЕС, що дуже лякало… Але найгірше, каже, було морально… Іншим дітям на площадці забороняли з нами бавитись, в поліклініці нас шарахались і казали, що ми навезли їм хвороби… Але, як і всюди, знаходились добрі люди. Нас поселили на 1му поверсі. Мама закривала вікно якимось одіялом, замість штори… Каже, одного разу в це вікно постукала чужа жінка і принесла їм мішок різних речей… Це виявилась сусідка. Потім ця сусідка ще й ключі від власної квартири дала і мама ходила до них шити на швейній машинці, поки та була на роботі… Дуже б хотілось подякувати цій жіночці…
Коли батьки вирішили все ж таки не залишатись в Енергодарі, ми мали можливість переїхати у будь-яке місто СССР. Звичайно, батьки хотіли у Київ, тому що там опинилась уся мамина родина. Але для цього була обов’язкова умова – тато мав і надалі працювати на Чорнобильській АЕС… Відмовились. Для переїзду, звичайно, треба було звертатись у певні органи. Тут мама і вирішила переїжджати у Львів! Тому що у списках випадково побачила знайомі прізвища тих, хто переселився у Львів! Ще й таке велике гарне місто!
Так ми і опинились у Львові) Чорнобильців тут поселили у новобудови. Мій будинок до цих пір називаюсь чорнобильським)) Ніхто на це ніколи не ображався)) бо він і справді був заселений чорнобильцями)
З розповіді мами, від самого початку чорнобильців у Львові прийняли дуже добре. Забезпечували одягом, харчами і навіть меблями.
Львів став нашою другою домівкою) Вдячна цьому місту за все… Що так тепло прийняв нас… Що дарував усе життя найкращих вчителів, де б я не навчалась! За моїх близьких друзів і просто хороших знайомих! Звичайно, за мою кохану сім’ю – чоловіка і діток! За можливість реалізуватись! За моє щасливе життя! Вдячна батькам, які у зовсім молоді роки з двома маленькими дітьми на руках, зуміли прийняти стільки правильних рішень!!!
У Львові я завжди почувала себе, як вдома…
Хоча до цих пір при знайомстві мені інколи кажуть «Ви, мабуть, не місцева…?» Це завжди в мене викликає посмішку))Видає мене не «львівська» мова)) Частинка маленької батьківщини таки залишилась в мені назавжди…”
Мій Чорнобиль, моя Прип’ять, мій Львів…26 квітня 1986 року о 1-23-44 за київським часом сталася найбільша техногенна…
Gepostet von Лисцева Світлана am Sonntag, 26. April 2020
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Дорогі друзі! Ми продовжуємо працювати лише завдяки тому, що ви нас читаєте та підтримуєте. Якщо ви вважаєте вартим уваги те, що ми робимо, будь ласка, станьте нашим щомісячним спонсором, або зробіть одноразовий донат за посиланням👇☑️ patreon.com/lvivukr || або || ☕️ buymeacoffee.com/lvivukr
А також додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини
Дякуємо!
