Львівська режисерка Олеся Галканова-Лань поділилася у своєму дописі зворушливими спогадами про Майдан. Жінка згадала і про відчуття страху, коли їхала сама на Майдан, і про відчуття єдності та одностайності, коли вийшла з метро і побачила, що насправді вона не одна, а разом з десятками тисяч українців вимагає кращого майбутнього для України.
“Я хочу, щоб ми поділились своїми історіями! Пишіть свої історії! Покажемо, скільки нас!
Сьогодні день пам’яті, але для мене – це день життя. Спогади з Майдану … Їх багато… Скажу, коли прокинулась у Києві після побиття студентів, вийшла на Хрещатик, то відчула страх. Метро перекрили! Цьоці з самого ранку відмивали краплі крові на стінах! Всі списувались у Facebook…
А 1 грудня – почалось… Було страшно… Сама їду… Друзі кажуть; “То небезпечно…” Думаю: ” Ну от так всі сидітимуть, то діла не буде!” Зайшла в Метро… всі якісь чужі… Страшно…У вагоні люди були напружені та мовчазні. Всі дивились у підлогу, або просто вивчали на пам’ять рекламу. І жодних ознак чогось. Потяг доїхав до станції Льва Толстого. Двері відчинилися… І раптом… сила силенна людей. Всі озирнулась і зрозуміли, що вони не самі. Не страшно…Екскаватор не справлялися, а люди все прибували на перон. Хтось спереду раптом крикнув: “Слава Україні”! – “Героям Слава!”- пролетіло ехом і зникло десь у тунелях! А потім: “Включите все екскаватори, женщина! Смотрите, тут все хотять на верх!” Багато сміху! Коли три екскаватори попливли повільно на гору, то всі захоплення прокричали “Ура!” і залунав гімн…
Потім дійшли до університету імені Тараса Шевченка. Дивлюсь, а люду так 2000 максимум. Думаю, добре, що хоч так. Стою… Сумую… Купа чужих людей… Але десь з далека почав лунати гомін. Якісь хлопці біля мене, що сумували – ожили: “Там таке! Саня каже вийти ближче до дороги! Він там знімає!” – повертається до мене – “Пішли!”…
Такої кількості людей я не бачила! Такої єдності людей я не бачила давно! Мій Майдан викликав сльози захоплення за мою націю! Мій Майдан змінив багатьох! Я була щаслива, бо ми почали відбуватися!
Потім були інші дні, але цей я запам’ятаю назавжди!
Ваша Олеся Галканова-Лань”
Я хочу, щоб ми поділились своїми історіями! Пишіть свої історії! Покажемо, скільки нас!Сьогодні день пам'яті, але для…
Gepostet von Olesia Galkanova Simeon am Donnerstag, 20. Februar 2020
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини