“Бабуся, рідна моя, дід був героєм… Я пишаюся ним. Я візьму собі його прізвище, щоб його пам’ятали і мої діти, і онуки”

0
1124

У ці дні вся Україна з журбою вшановує подвиг Героїв Небесної Сотні  – людей, які віддали своє життя під час Революції Гідності.

Користувачка соцмережі Facebook Лора Стоцька на своїй сторінці описала історію жителя Львівщини Володимира Топія, який самовіддано допомагав виносити поранених під час пожежі у Будинку профспілок і поліг у ніч на 19 лютого 2014 року.

Результат пошуку зображень за запитом "володимир топій"

“Володимир Топій, 58 років, водій, с. Вишня Городоцького району Львівської області. Поліг у ніч на 19 лютого 2014 року в Будинку профспілок, де допомагав виносити поранених і гасити пожежу.

«Останній раз мама розмовляла з ним 19 лютого о п’ятій ранку. Вже була інформація, що Будинок профспілок горить. Батько розповів, що вони віднесли поранених в безпечне місце, а самі обливають двері і паркет водою. Що все під контролем. Вогонь до них не добереться. Потім він сказав, що прийшли незнайомці і намагаються відкрити якісь двері, і він з другом піде розбиратися.

Останнє, що мати почула по телефону, – чоловічий голос, який сказав батькові: «Батя, пішли!» – згадує донька Героя Небесної Сотні Володимира Топія Оксана. Після цього зв’язок обірвався, і додзвонитися до Володимира рідні вже не могли. Через три дні в Будинку профспілок знайшли два обгорілих тіла з безліччю переломів.

21-го син Володимира Руслан поїхав до Києва шукати батька – розклеював на Майдані його фотографії, робив оголошення зі сцени Майдану, а потім пішов в прокуратуру і морг.

«Спочатку братові показали чуже тіло. У нас з’явилася маленька надія, що батько живий. На наступний день показали другого загиблого. Опізнати обгоріле тіло було неможливо, але брат сказав, що серце так стислося у грудях, що він зрозумів: це – батько», – каже Оксана. Дружина Володимира Леся до останнього моменту не вірила в це. Але експертиза ДНК позбавила її надії.

Володимир Топій народився на Львівщині. Закінчив Технічне училище зв’язку, служив у ракетних військах в Бресті. Велику частину життя працював водієм. На Майдані Володимир був з 24 грудня. Був у складі 12-ї сотні Самооборони. Допомагав пораненим, рубав дрова, ходив на чергування.

«Коли батько їхав на Майдан, він навіть не уявляв, який дух панує там, – згадує Оксана. – Мама кликала його на свята додому, а він відповідав: «Ти нічого не розумієш, тут так добре… Якщо ми розійдемося, всі пропадемо. А ми повинні вистояти. Я буду тут до останнього». Додому приїзжав лише раз. Обійшов сусідів, знайомих і пожурив їх за те, що не на Майдані. Мовляв, «і грядок НЕ садять, і до Києва не їдуть».

«Батько був кмітливим. Майстер на всі руки. А машини взагалі були справою всього його життя. Для друзів він був безвідмовним. Всі знали: вуйко Володя всім допоможе, – згадує Оксана. – Коли я була маленькою, батько намалював на білому папері герб України. І пояснив, що він означає».

Коли тіло Героя Небесної Сотні Володимира Топія привезли додому, його шістнадцятирічний онук сказав: «Бабуся, рідна моя, дід був героєм. Я пишаюся ним. Я візьму собі його прізвище, щоб його пам’ятали і мої діти, і онуки».

Алла Гунченко для Україна Неймовірна