13 січня – Щедрий Вечір та свято Маланки

5673

Добрий вечір (Маланка, Маланія, Василів вечір) — вечір 31 грудня (13 січня) .

За тиждень після коляди, напередодні Нового року за старим стилем – Щедрий Вечір. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий вечір або свято преподобної Меланії Римлянки.

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні має назву Старого Нового року.

Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні свята та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки.

У народній традиції обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки.

В ряді західних регіонів України, зокрема, в Галичині Щедрим (Другим Святим вечором) називають вечір 5 січня (18 січня) напередодні Водохреща (в решті України цей вечір знано як Голодна кутя)

У надвечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка…

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.

У давні часи Маланки, Василя (14 січня) та Водохреща (19 січня) пов’язувались із новорічним циклом так званого Сонячного кола. Найважливішим з них було дайбозьке свято Щедрого Бога, яке пізніше почало називатись Маланки, або Щедрий вечір, і яким завершувалися Святі вечори, передає «Укрінформ».

Існувала величезна кількість обрядів і звичаїв на Меланки. На Гуцульщині перед вечерею влаштовували «свято печі». Напередодні її білили, прикрашали, «бо цілий рік вона робить службу, а на Василя іде у танок і віддається», а щоб їй «не тяжко було танцювати» – з неї все знімали, не спали на ній, а лише засипали овес «на коровай». Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, «щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді». А хлопці, котрі нещодавно сваталися, але отримали гарбуза, вдруге засилали сватів.

Ввечері на Меланки дівчата-підлітки бігали щедрувати. До оселі не заходили, робили це переважно під вікнами. Найвідомішим театралізованим обрядом була «Маланка» – дійові особи перевтілювалися в Меланку, діда, бабу, цигана, циганку, лікаря, сільського старосту, жандарма, смерть тощо, обличчя приховували за масками й у супроводі музик ходили від хати до хати з новорічними побажаннями. А ще цей день вважався одним із найсприятливіших для ворожіння.

Джерело: видання Risu.