Львівське метро, закинуті кінотеатри, масонські храми: як небанально показати іноземцям місто Лева

Львівське метро, закинуті кінотеатри, масонські храми: як небанально показати іноземцям місто Лева
Львівське метро, закинуті кінотеатри, масонські храми: як небанально показати іноземцям місто Лева

Львів, безперечно, місто давнє та культове, в якому “є на що подивитися”. Однак навіть з цим виникають труднощі, адже місцева влада вирішила крок за кроком зробити з міста такий собі Діснейленд. 

І з часом, усі поверхові “фішки” приїдаються і не здаються такими вже аж цікавими. А за цим нальотом капіталістичного туризму ховаються справді унікальні та автентичні речі, помітити які доволі легко, варто лиш уважніше придивитися.

Оглянути місто з висоти пташиного лету

Львів загалом розташований в низовині, в такій собі воронці, в яку сповзаються туман та вологість. Саме тому місто може нагадувати своїм кліматом “туманний Альбіон” чи Санкт-Петербург, міста, розташовані географічно “вище” і “холодніше”.

Однак така топографія не заважає розглядати місто, його межі, нутрощі та околиці зсередини. Одна з найближчих точок, якщо гості прибули на Головний залізничний вокзал – костел Ольги та Єлизавети. Кілька років назад найвищу вежу неоготичної церкви відкрили для відвідувачів.

Друга точка – Львівська ратуша, найвища ратуша в Україні – 65 метрів у довжину, яка кілька разів горіла, і завше відбудовувалася, ідеально розташована в самому серці міста, щоб з неї оглядати “центр-центр” міста.


Фото: http://faqindecor.com/
Неможливо також і згадати про Високий Замок і Лиску гору, однак повний перелік найкращих для огляду місць читайте у нашому матеріалі за посиланням.

Показати пам’ятник Степану Бандері

Щоб далеко не ходити, можна одразу відвести іноземців до пам’ятника культовій особистості українського опору окупантам різних країн та імперій, який звели через дорогу, на площі Кропивницького.

Позаду пам’ятника височіє 30-метрова тріумфальна арка на чотирьох “колонах”: кожна символізує один із періодів, з яким Україна асоціює себе сьогодні – Княжа доба, Козацька доба, УНР – ЗУНР та сучасність.

Фото https://zruchno.travel

Позаду арки – закинутий кінотеатр “Дзвін”, також прекрасне місце, щоб показати двозначність Львова: його помпезність, “лакшері”, зосередженість на зовнішній картинці, а також – точкову занедбаність не менш культових для історії міста місць, з якими ніхто нічого не робить і точно не знає, що робити.

Площа стала одним з місць, біля якої збирається саме та молодь, від якої явно були б не в захваті “класичні бабусі”. Примітно, що такими ж місцями стали й наступні позиції з нашого списку.

Показати “Простір синагог” та “літачок” біля Музею ідей

Проєкт “Простір Синагог” почався ще 2008 року, однак на загал ідею презентували аж у 2016-му. Ідея в тому, щоб відновити залишки пам’яті. Під час Другої світової війни у Львові зруйнували дві синагоги, які розташовувалися поруч – Велика міська та синагога “Золота Роза” (Турей Заграв), а також Будинок навчання БейтГамідраш.

Понад 70 років на тому місці не було нічого, крім занедбання та вічних “Ремонтів. І лише кілька років назад влада міста спільно з партнерами вирішили облаштувати тут громадський простір та простір пам’яті.

Однак місце дуже сподобалося молоді, яка часто збирається саме тут для своїх “тусовок” та посиденьок. Особливо класно вести сюди іноземців ввечері у вихідні, аби вони на власні очі змогли зрозуміти, що саме мається на увазі.

Подібним місцем також є розташований неподалік простір біля “Музею ідей”, як у народі ще називаються “Літачком”. Там також часто збираються компанії, для втихомирення яких раніш доволі часто викликали поліцію.

Кінотеатр “Львів” у львівському Стрийському парку

Якщо ви пропустили якийсь недавній фільм у кінотеатрі – не слід ховати бажання переглянути його на великому екрані. Адже саме для таких випадків існує кінотеатр “Львів”, у якому всі прем’єри йдуть із запізненням на півроку-рік.

Деякі фільми взагалі йдуть у будь-якому відриві від прем’єрної реальності – майже завжди напівпорожній зал, фільми з минулого, чим не рай, щоб вирватися з часу і перенестися у якесь випадкове минуле? Після цього можна пройтись і самим Стрийським парком, настільки горбатим, наче Львів, але в мініатюрі.

Відвідати львівське метро

З львівським метро взагалі складно все було. Ця ідея бродила в головах радянських конструкторів дуже довго і досить давно, однак інженери якось остаточно заявили, що це неможливо. Надто багато підземних сполучень під містом, якщо почати рити тунелі метрополітену – місто провалиться саме в себе.

Але кілька років назад невідомими ентузіастами буквально за кілька ночей під землею розрісся неймовірної краси метрополітен, вхід в який, однак, приховано. Биті львів’яни спросоння і з заплющеними очима можуть знайти наземний вхід на будь-яку станцію: від Рясного до Сихова.

Та й метро насправді не одне, а їх є декілька паралельних один одного, і справжній львів’янин ніколи не знає, в яке з них потрапить наступного разу, однак в кожному почувається, як вдома.


Фото: з вільних джерел

Фото: з вільних джерел

Тому перевірити іноземця на рівень “львівськості” можна, попросивши його знайти бодай кілька входів. Ось перша підказка.

Проїхатися львівським трамваєм у годину пік

Те ще випробовування, хоча після метро – вечірня прогулянка. Взагалі, Львів і транспорт – теми вічні і нероздільні, саме львівська система, до речі, є найбільшою серед вузькоколійних трамвайних систем України. І хоча свого найбільшого розквіту досягла напередодні Другої світової, планується, що саме трамвай стане пріоритетним транспортом міста у майбутньому.

Сісти у трамвай – це лотерея. Ви можете з вітерцем проїхатися центром міста, милуючись львів’янами з відчиненого вікна, а можете сісти на маршрут трамвая “2” у той час, коли студенти Франкового університету їдуть на пару з “фіз-ри” чи додому в гуртожитки, і зрозуміти, чому цей період дня вартий особливого виокремлення,- ви в будь-якому разі отримаєте незабутні враження.

Погуляти “Знесінням”

“Знесіння” – це невеликий лісок в самому центрі Львова. По суті, це величезна паркова зона від Високого Замку – і до Шевченкового гаю. Гуляючи “Знесінням”, можна піднятись на Лису гору, познайомитися з мешканцями оселі тварин, посидіти біля озера (головне – в жодному разі не купатися в ньому, це небезпечно для здоров’я), знайти закинутий цвинтар, кілька церков, стежку, яка відтворює ходу Ісуса з хрестом, заблукати, знайтися, знову заблукати, спуститися на легкий обід в атмосферну “4-ту студію” – ніби повернутися у 90-ті.

<

І це з того, що лежить на поверхні, досліджувати “Знесіння” – це ніби створювати там те, чого ніхто інший ще не бачив.

Загубитися

Серйозно. Сядьте на випадкову маршрутку, вийдіть на кінцевій, і спробуйте повернутись в центр. Або просто йдіть туди, де ще ніколи не були, і йдіть так, доки не сягнете краю міста, чи доки інтуїція не потягне кудись лівіше, правіше, а тепер назад.

Загубитися повністю не вдасться, але прогулянки невідомими і незапланованими маршрутами – найкращий спосіб відкрити для себе щось нове.


Фото: з вільних джерел

Відвідати всі можливі львівські церкви, собори, костели та храми

Ну, гаразд, всі – неможливо. Але бодай якісь. Можна їх категоризувати: наприклад, відвідати найдавніші, або найновіші, або певного обряду. Церкви та храми Львова, як і транспорт, тема також окрема. Спробуйте, наприклад, знайти одну з найдавніших церков – Святого Миколая, будівництво якої відводять на проміжок між 1264 і 1340 роками.

Фото: з вільних джерел

Або Храм Івана Хрестителя – вважається справді ледь не найдавнішою такою спорудою міста. Хоча точних даних про церкву немає, її зведення датують проміжком від 1201 до 1370 років.

Неподалік того храму, до речі, є один заклад, названий на честь цього дивного святого, якого ще почати зображають із псячою головою. Традиційно, Христофор – це чоловік, який погодився перенести дитя через річку, не знаючи, що на його плечах сидить Ісус, а важкий він тому, що несе на собі всі гріхи світу цього.

За різними легендами, Христофор зображається песиголовцем, бо попросив Бога спотворити собі зовнішність, аби жінки його не могли вподобати. За іншими версіями, це звичайна людина, опис якої як “звірячої” серйозно сприйняли в Середньовіччі. Хоча для давніших часів звично було описувати варварів, чужинців як “напівзвірів”. Точної версії немає, однак як явище культури – факт.

Або, ще один челендж, – знайти храми, в символіці якого використовується символ ока в трикутнику. А таких є кілька.

Додавайте “Про Львів” у ваші джерела Google Новини