Лариса Масенко: питання мови — це питання нашої безпеки й виживання нас як держави

0
479

Україна відзначає День української писемності та мови. Наскільки мовне питання є важливим у контексті війни України з Росією? Наскільки важко зберігати мовну стійкість? Чи потрібен в Україні мовний закон? Про це в ефірі Радіо Культура спілкувалися з мовознавицею, соціолінгвістикою, докторкою філологічних наук, професоркою кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія” Ларисою Масенко.

— Закон про мову набув чинності цього літа. Без нього українська мова була достатньо захищеною?

Безперечно, ні. У нас не було мовної політики. Власне такий закон, який схвалили цього року, мав бути схвалений ще на початку 90-х років, коли ми утворилися як держава. Так, як це зробили країни Балтії. Держава повинна підтримувати свою державну мову та опікуватися нею.

— Чого ж не вистачало? Статус державної мови є, навчання в школах та університетах є. Навіщо ще й окремий закон?

Був закон про мову, схвалений ще в УРСР, який начебто захищав українську мову. Але водночас внаслідок того, що не було контролю за виконанням закону, не було контролю за виконанням 10 ст. Конституції, його поступово почали порушувати. Ще в перші роки, коли був дуже потужний українських рух, коли В’ячеслав Чорновіл очолював “Народний рух України”, коли повернулося багато людей із таборів. Хоча комуністичний та проросійський опір був дуже сильний. Далі вже з президентством Кучми, особливо в другий період, коли вже була створена олігархічна система в Україні, олігархи не були зацікавлені в тому, щоби Україна була українською, щоб за основу мала українську мову та українську культуру. Знаємо, що багато телеканалів перейшли до їхньої власності і непрямо пропагували російську мову, культуру, серіали. І цим тримали значну частину населення в тому стані асиміляції, який був досягнутий у радянський період.

— Які основні інструменти захисту української мови впроваджено в законі про мову?

У законі дуже чітко визначено перелік професій, де службовці мають вживати українську мову під час виконання своїх службових обов’язків. Також важливим є те, що в освіті безперечно має вживатися державна мова. Оскільки йдеться про права людини, виникають конфлікти з мовами національних меншин. Ми знаємо, який спротив отримала Україна за освітній закон і цей пункт у законі про мови від Угорщини.

— Йдеться спершу про схвалений закон про освіту, у якому є стаття 7 визначає навчання в середній школі українською мовою з можливістю вивчати на окремих уроках мови національних меншин. І в законі про мову так само ця норма була продубльована. Отож є колізія: право національних меншин говорити своєю мовою й необхідність згідно з новим законом про освіту навчатися лише українською мовою. Чи немає тут порушення прав людини?

Щодо національних меншин, до них не застосовується лише українська мова. Там абсолютно толерантна норма закону, який схвалений у всіх європейських країнах. Йдеться про території компактного проживання угорців, зокрема Берегівський район. Дитина приходить до школи зі знанням тільки угорської мови. Спочатку вона навчається угорською. А потім починає підключатися державна українська мова. У середніх та старших класах йде викладання багатьох предметів переважно українською. Як може бути інакше? Це ж громадяни нашої країни. Побачили, що угорські діти взагалі не володіли українською мовою, частково й на Буковині в румунських селах. Їх тоді готують для Угорщини? Ці випускники не зможуть вступити до українських вишів, йде відтік молоді в Угорщину. Тому викликає багато питань реакція уряду на цей абсолютно нормальний і прийнятний закон нашої держави. І те, що вони через це нам тепер блокують стосунки з НАТО, — це нечесна гра.

— Говорити українською 50-60 років тому було викликом?

Так. Це був виклик. Уже саме середовище було сформоване як російськомовне і воно тисло на україномовну людину. Людина часто в родині україномовній, коли виходила на вулицю, переходила на російську мову. Звичайно, зміна цієї сформованої мовної ситуації відбувається досить складно. Але завдяки мовній політиці, продуманій і реалізованій, безперечно це можна зробити. Продовж життя одного двох поколінь.

Багато соціолінгвістів ставлять за приклад Чехію. Томаш Масарик одразу ввів мовний закон з обов’язковим складанням іспиту з чеської мови для адміністрацій і для офіцерів в армії. Дуже швидко Прага стала чеськомовною, хоча перед тим там абсолютно переважала німецька мова. Те саме відбувалося й у Фінляндії. Прикладів можна навести багато. Це й абсолютно дивовижний приклад Ізраїлю. Мова понад 1000 років не вживалася в побуті, а тільки у священних текстах. А в 1948 році, коли утворилася держава Ізраїль, то вдалося, крім іншого, видати словник побутової мови. Я тут хочу сказати про такого відомого діяча як Володимир Жаботинський, народжений в Одесі, який теж велику роль зіграв у поширенні івриту, впровадженні його через молодь, дитячі садки й так далі.

— Наш слухач із Херсону говорить про те, що там немає належного мовного середовища і йому доводиться воювати за українську мову навіть із родичами. А слухачка із Києва говорить про те, що закон не потрібен, а потрібна любов. Можете прокоментувати?

Вважається, що Херсон — досить український на відміну від сусіднього Миколаєва, де більш русифіковане населення. Як бачимо, ситуація в місті все-таки дуже нездорова для української мови. Я тішуся тим, що є такі люди, які зберігають мовну стійкість. Я знаю, що це нелегко. На жаль, дуже поширеним явищем є конфлікти в родині через мову. У нашій історії бувало так, що відомі діячі були захисниками української мови, а їхні родичі були українофобами.

Звичайно, я не можу погодитися з тим, що закони не є потрібними. Далеко не всі люди відгукуються на те, що мова — солов’їна, на умовляння говорити мовою. Ще Юрій Шевельов свого часу писав про те, що коли говорять, що мову треба любити за щось, то це означає тільки те, що мова упосліджена. Вживання мови не потребує аргументації. У більш щасливих у цьому плані націй таких питань не виникає.

Мова — це основа ідентичності. Тому, звичайно, важливо нам, попри всі складнощі, змінити мовну ситуацію наших великих міст. Хай це не одразу, але принаймні за покоління виховати ту молодь, яка вже зберітиме мовну стійкість. Якщо всі ми будемо толерантними й будемо переходити на російську, то фактично ми консервуємо це російське середовище. Нагадаю, що на цьому грає Путін і всі російські шовіністи. Путін неодноразово заявляв, що він обстоює мовні права в Україні тих, хто говорить російською мовою. Він навіть підкреслює, що це незалежно від етнічного походження. Тобто незалежно від того, хто це: українець,  росіянин чи представник іншої нації. Якщо людина любить російську мову, говорить російською і вважає російську культуру своєю, то він “русский”.

Вони вже забрали в нас частину території, забрали Крим під виглядом захисту російськомовного населення, створили нам війну на Донбасі, де постійно гинуть наші хлопці та дівчата. Нагадаю, що там відбувається шалена дискримінація українською мови. Для нас питання мови — це питання нашої безпеки й питання виживання нас як держави.

Джерело: Фейсбук

Лариса Масенко: питання мови — це питання нашої безпеки й виживання нас як держави

Джерело: ukr.radio