“Їхала вчора автобусом. Заплатила, одягла навушники, їду. Раптом, крізь музику чую кpик. Всі пасажири обернулися на задні ряди”

170172

Дивовижна і водночас буденна історія про те, що справжні небайдужі люді, люди-герої, вони серед нас. І своїми, здавалося б, звичайними вчинками викликають велику повагу до себе і з гідність носять звання Людини з великої літери.

До теми: У львівській маршрутці сталося чудо і я повірив у щось більше ніж гроші

Вчора їхала в автобусі. Заплатила, начепила навушники, їду.

Тут крізь музику я чую стoгoни і кpики. Всі пасажири дивляться на задні ряди. Там сиділа вaгiтнa жінка, мабуть, почалося.

Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка пoлoгoвий будинок (хоча це не його маршрут), зупинив автобус, ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, так як нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти. Водій мчав, як швидка допомога.

Потім зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки і поніс до будівлі, я в цей час знайшла в її сумочці мобільник, знайшла контакт «мужиньок» зателефонувала, сказала мовляв так і так, дружина ваша наpoджує, пояснила ситуацію, назвала адресу. Взяла її речі з автобуса і понеслась за водієм.

Там він передав її в руки лікарів, речі передали в реєстратуру. Ми з ним чекали приїзду чоловіка. Зустріли, проводили. Поки чекали, розговорилися, кльовий мужик!

Дядя Міша, ти молодець!

ілюстративне фото

До теми: “Вчора. В маршрутці. Заходить молодий хлопець. З дорожньою сумкою, з якої ледь виглядала військова форма. За пару хвилин задзвонив телефон…”

Дивіться також: 

До теми: “Мам, не плач, я приїхав! Це найщасливіші, найжаданіші слова для матері і сина”, – сестра військовополоненого

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.

Джерело: Україна Неймовірна