“Хотілось би, щоб господарі тварин завзятіше їх шукали…”, – волонтер

Нас всіх (волонтерів), мабуть, часто питають: – Навіщо воно тобі? Заради чого?…Знедолених, запущених, покалічених тварин я бачив. Багато. І ось ти розумієш, що ти не дав цьому собаці таким стати! Що ти повернув йому шанс отримати щасливе майбутнє…

Про це на своїй Facebook-сторінці пише волонтер Ігор Сайко.

“Нас всіх (волонтерів), мабуть, часто питають:

– Навіщо воно тобі? Заради чого? Всеодно всіх не врятуєш.

Мабуть, хтось і зі зневагою дивиться. Мовляв, фігнею страждають. Додайте сюди і постійні срачі, наклепи, плітки…
Та звісно, лягти на диван, взяти якогось чаю чи пива, втикнутись у фільм чи якесь ток-шоу, чи банально просто займатись додатковим заробітком для сім’ї – воно виглядає простіше чи корисніше. А тут – безконечна рутина. Врятував одних – викинули ще 5. І т.д. Дуже часто оця межа “Все! Досить!” – близько!

У четвер ввечері загубився Арчі. Виліз собі з загородженого вольєру, потім вибрався з одного загородженого двору в інший, потім і з того знайшов вихід. Двічі, вночі, потім зранку та в обід – поїздки на пошуки. Недоспана ніч. Ну… просто поспав кілька годин. 60 роздрукованих оголошень. Нерви. Все, через що пошуки затримуються – дратує. Включно з водіями трамваїв, маршруток та інших автомобілів, які власне стали чомусь “повільно” чи “не туди” їхати. Просто комок нервів. І літання. Бачили там. Зранку. Бачили 2 години тому там. Летиш, бігаєш, питаєш людей…

І от на моє чергове “Аааарчііі!!!” серед Брюховицького лісу, вилазить байдужа морда з-за пагорба:

– Я тут. Відпочиваю трохи. Чого ореш?

Виляє хвостом, скотина дурнувата, і іде до тебе обніматись.

Потім поїли трохи в найближчому кафе і спали в машині по дорозі назад. Лежачи, сидячи, стоячи…

Ні, Арчі не моя собака, якщо хтось не в курсі. Підопічний. Один з… Я просто шукаю йому сім’ю.

Так от, про мотиви цього всього дурдому… Вони – на першому фото. Я реально не знаю хто з нас більше радів. Але, ти розумієш, що його життя, його майбутнє – залежить від тебе. Чи будеш ти вночі спокійно спати вдома, чи лазити десь по селах та лісах і репетувати:

– Ааарчііі!

Знедолених, запущених, покалічених, поми раю чих тварин я бачив. Багато. І ось ти розумієш, що ти не дав цьому собаці таким стати! Що ти повернув йому шанс отримати щасливе майбутнє.

Ні, я зараз не буду писати, що кінцева мета – це сім’я для сотень таких Арчі. Це – окрема тема. І вся суть – в ній. Але навіть оцей епізод, шанс номер два чи три для нього – він вартує того, щоб не опустити руки, не пройти повз, не залягти на дивані: “А може сам повернеться”.

Знаєте, і ще хочу одну річ. Маю справу часто з згубами. Просто хотілось би, щоб господарі тварин шукали їх так само інтенсивно, з тим же фанатизмом, з тими ж емоціями, нехай і нервами, що шукав я “не мого” Арчі.

Добра вам всім! І гарної родини для козла Арчіка!”

Нас всіх (волонтерів), мабуть, часто питають:- Навіщо воно тобі? Заради чого? Всеодно всіх не врятуєш.Мабуть, хтось і…

Gepostet von Ihor Sayko am Freitag, 22. März 2019

Анастасія Сорока для ПРО Львів