Національний рекорд: у Львові понад 400 бандуристів одночасно виконали твори Шевченка (відео)

Історія будівництва у Львові монумента Тарасу Шевченку бере свій початок з кінця ХІХ ст. Першими ідею спорудження пам’ятника висунули українські студенти Кракова у 1892 році. У 1899 році Наукове Товариство імені Шевченка придбало кам’яницю на Губернаторських Валах (тепер вул. Винниченка, 28) та звернулося із проханням до ради міста Львова виділити біля неї місце для встановлення монумента Кобзареві (площа від вулиці Куркової до римсько-католицької семінарії).

Проте НТШ було відмовлено у дозволі на спорудження пам’ятника. У 1905 році на замовлення НТШ Ципріан Ґодебський виконав бронзове погруддя Тараса Шевченка.

Вулиця Чарнецького (сучасна Винниченка), кін. ХІХ ст.

На початку ХХ ст. одеський меценат Михайло Володикевич намагався спорудити пам’ятник своїм коштом. Письменник Богдан Лепкий пропонував обрати місцем для пам’ятника площу біля Оперного театру М.Володикевич заперечував, зауважуючи, що Оперний театр заважатиме сприйняттю монументу Кобзареві.

У радянський час неодноразово порушувалося питання встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Львові. Одразу після закінчення Другої світової війни у Львові виникла ідея спорудження монументів Іванові Франкові та Тарасові Шевченку. Виконуючи постанову Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У від 4 квітня 1945 року «Про збудування у місті Львові пам’ятників Тарасу Григорович Шевченку та Івану Яковичу Франку», управління головного архітектора міста Львова уклало від імені виконкому Львівської обласної ради угоду зі скульпторами Сиверою та Диденком на проектування цих пам’ятників на 70 тис. крб. Пам’ятник Тарасові Шевченку вирішили спорудити на Бернардинській (Соборній) площі. Рада Міністрів УРСР мала вирішити питання фінансування будівництва пам’ятників. Так, ще у 1946 р. Львівський обласний відділ у справах архітектури при обласній раді депутатів трудящих зробив орієнтовний розрахунок зі спорудження пам’ятника у 1947 році. Монумент мав коштувати 613 тис. крб.

Площа Бернардинська (сучасна Соборна). Перша третина ХХ ст.

27 травня 1958 р. Львівська обласна рада вирішила спорудити пам’ятник Тарасові Шевченку в кінці проспекту імені поета у Львові та просила Раду Міністрів УРСР вирішити питання щодо проведення конкурсу.

24 грудня 1960 р. Постійна комісія народної освіти у Львівської міської ради у своєму рішенні відзначила, що у Львові досі немає пам’ятника Тарасові Шевченку, хоч президія Всеукраїнського центрального військового комітету у своїй постанові ще від 26 лютого 1921 року оголосила потребу поставити у всіх губерніальних і повітових містах, а також великих селах пам’ятник поету.

Проспект Тараса Шевченка, 1968

У кінці 1963 року було оголошено конкурс на найкращий проект монумента. Автори могли самостійно обирати місце, матеріал, габарити і форму пам’ятника. В проекті композиції було необхідно передбачити зв’язок пам’ятника з оточенням, знайти відповідний масштаб, щоби вдало відобразити велич генія українського народу. Було визначено три премії для нагородження авторів найкращих проектів у сумі 250, 150 і 100 крб. Опісля цього передбачалося провести другий тур конкурсу за участі премійованих і відзначених проектів. Терміном подачі матеріалів на конкурс визначили 1 лютого 1964 р. Проте реалізувати його так і не вдалося.

11 червня 1979 р. Рада Міністрів УРСР знову дала дозвіл на спорудження у Льввоі пам‘ятника. 26 серпня 1981 р. виконком Львівської обласної ради вирішив спорудити монумент у 1984 році. Однак спорудження пам‘ятника знову перенесли.

Пам’ятник Яну ІІІ Собеському. Фото А. Ленкевича.

14 червня 1987 р. виконком Львівської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення “Про спорудження пам‘ятника Т.Г. Шевченку у місті Львові”. Рішення було прийняте і у 1988 р. відбувся обласний конкурс (40 груп авторів), проте жоден із проектів не здобув перемоги.

Коли у 1988-1989 рр. вкотре постало питання про спорудження в місті пам‘ятника Кобзареві, більшість львів‘ян пропонували встановити його саме на клумбі, де колись гарцював на коні Собєський. Так у 1988 р. народилася знаменита “Клюмба”, або львівський Гайд-парк — місце дискусій, стихійних мітингів та стендів з саморобними плакатами і летючками. У 1989 р. на ній встановили таблицю з написом: “Тут стояти пам‘ятнику Шевченкові”, яку в травні того ж року замінив камінь з відповідним написом, виготовлений скульптором Дзиндрою.

Львівська “Клюмба” у 1989 р.

27 червня 1989 р. сфорували новий організаційний комітет для проевдення конкурсу на найкращий проект монументаю Комітет провів новий (вже республіканський) конкурс в якому взяли участь автори 61 проекту. Їхні роботи можна було оглянутив палаці спорту “Спартак”. Цей конкурс теж не дав позитивних результатів. Після тривалих дебатів журі вирішило першої премії не присуджувати, оскільки жоден із поданих проектів не відповідав в абсолюьті вимогам щодо якості. Натомість присудило дві другі премії,третю та низку заохочувальних премій. Авторські групи, роботи яких удостоїлися других і третьої премії, мали дооопрацювати свої проекти до 30 грудня 1989 р. З них і мали обрати остаточний проект пам‘ятника Кобзареві у Львові.

Проте місцева влада вирішила не зволікати, і 8 серпня 1989 р. Республіканське журі рекомендувало проект, виконаний скульпторами Володимиром і Андрієм Сухорськими та архітекторами Юрієм Дибою та Юрієм Кромеєм. Саме цей проект був одним із двох, що отроимали другу премію на конкурсію Для його реалізації утворили архітектурно-художню раду. Стелу-палітру ліворуч від фігури Кобзаря замінили на 12-метрову “Хвилю національного відродження” – майбутню домінанту навколишнього простору Фігура поета флакована колажем з фігур-героїв його творів , переважно козацької тематики.

Виготовлення пам’ятника Шевченкові в Аргентині

Спорудження пам‘ятника припало на роки становлення України, що супроводжувалося важкою фінансовою кризою. Проект реалізували завдяки допомозі української діаспори, зокрема Василя Іваницького, який допомоіг зібрати необхідні кошти. Іваницький очолив Український громадський комітет будови пам’ятника у м. Торонто. Завдяки його ж ініціативі, монумент Кобзареві збудували в Буенос-Айресі.

15 травня 1991 р/ освятили місце спорудження пам‘ятника, а його відкриття відбулося 24 серпня 1992 р. У 1995 р. виготовили “Хвилю національного відродження” і урочисто відкрили у День Незалежності 1996 р.

“Хвиля національного відродження” – це двостороння рельєфна пластична стела. Передня сторона висвітлює образ України, що його побачено крізь призму творчості Тараса Шевченка. Композицію цієї сторони вінчає Оранта — Всеєдина Матір України, яка з давніх часів знаменує безсмертя українського народу.

Відкриття пам’ятника Шевченкові на проспекті Свободи. Помітно відсутність на фото 12-метрової стели позаду пам’ятника. Фото 1992 року

Друга сторона хвилі відображає Україну в пошевченківську епоху. На фоні великого хреста, що несе Україна, зображення дитини символізує появу нової держави, що постає перед світом, дивлячись у майбутнє. Нижня сторона відображає Голодомор та інші лихоліття, що перекотилися через Україну, поневолення народу, з якого висмоктують його багатство, інтелект чорні, злі й безликі сили, що по-хижацьки розривають Україную У верхній половині цієї сторони портретні зображення політичних, культурних і духовних діячів, які боролися за незалежну українську державу. Завершує цю сторону Хвилі велике всевидяче око Всесвіту.

На спорудження Хвилі витратили 26 тонн бронзи, а загальна вага стели — 61 тонна. За зелений наліт на ьронзі пам‘ятник іноді неформально називають “жаба”, а стела біля Шевченка за нещвичайну форму отримала жартівливу назву “відкривача”.

Пам’ятник Шевченкові на проспекті Свободи. Сучасне фото

Монумент став причиною судового позову між міською радою та авторами пам‘ятника. У 1998 р. Личаквівський районний суд задовольнив позов митців про стягнення з мерії, яка була замовником виготовлення пам‘ятника, авторської винагороди за його створення у розмірі понад 380 тис. грн. Мерія не платила грошей Сікорським через те, що, за словами громадського комітету побудови, скульптори вже отримали понад 100 тис. доларів. Більше того, організатор будівництва пам’ятника Василь Іваницький зауважив, що споруджували його не Сікорські, а аргентинський скульптор Євгеніо Сабіо. Сікорські заперечували такі закиди й зазначили, що аргентинець лише допомагав їм у технічній роботі над пам‘ятником, яку могли виконати працівники Львівської керамічної фабрики. Зрештою з вересня 2000 р. міська влада почала виплати скульпторам. Більше того, аж до лютого 2001 р. місто не прийняло пам‘ятник на баланс.

Для публікації використано фрагмент видання Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012

Джерело: Фотографії старого Львова