Чи потрібне нам 8 березня?

0
24

Споконвіку, образ української жінки став уособленням материнства, краси рідної Землі та душі Батьківщини.

У формуванні культурного простору України роль жінки-берегині завжди була значною: їй присвячували рядки поетичних творів, її велич оспівували у піснях. Жінка вважалася не лише хранительницею роду та сімейного затишку, не лише матір’ю чи дружиною, обов’язком якої є, перш за все, дарувати турботу і тепло, виховати дітей, навчити їх шанувати своїх предків, а й тою, хто бере на себе відповідальність за націю, зберігає генетичну пам’ять поколінь, залишається вірним і надійним соратником свого чоловіка у боротьбі за національне визволення свого народу.

Ворожа Радянська ідеологія, що глибоко проникнула у суспільно-політичне життя українців ХХ століття, усілякими шляхами намагалась спаплюжити вагому роль жінки-берегині в українській свідомості, зробивши із неї активного учасника «соціалістичного будівництва». Створивши архетип радянської жінки, що тяжко працює на найважчих роботах, впевнено водить трактор і тримає червоний стяг, комуністична ідеологія свідомо взяла за мету назавжди знищити історичну значимість священного образу жінки і сім’ї у житті українського суспільства.

Комуністи позбавили жінок почесної ідентичності дружин і матерів, кинувши їх працювати на заводи, як чоловіки, змусивши їх носити темно-сині форми, щоб стерти їх жіночність, зробивши із них робочих заручників брудної радянської економіки.

Як і держава, сімейна одиниця була ослаблена: шлюб і сімейні традиції відійшли на другий план, адже мета була одна – побудувати єдине радянське суспільство на ідеях комунізму.

З тих пір минуло багато часу, впав союз, потускнів червоний стяг, ідеї виявились утопічними, а Україна здобула омріяну незалежність, та, на жаль, комунізм і далі залишився закріпленим у нашій культурі. Зокрема, його залишки ми можемо побачити на виділених червоним кольором сторінках календаря.

Міжнародний жіночий день. «Свято», яке залишається державним в Україні, незважаючи на його комуністичне походження. «Свято», що глибоко вкорінилося у нашому пострадянському просторі. «Свято», на яке щороку чекає кожна українська жінка, навіть не замислюючись над тим, що воно – ніщо інше, як давній комуністичний інструмент пропаганди.

Вважається, що святкова дата 8 березня вперше прозвучала в СРСР під час ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році. Та все ж, передумовою до цього стали вибухи жіночих страйків в Америці наприкінці ХІХ століття (участь у яких, до речі, брали повії). Згодом, у 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені, феміністка Клара Цеткін висловилась із пропозицією про святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня. Це стало закликом розпочати боротьбу за рівноправ’я жінок. У Радянському Союзі ж, це свято вважалося Міжнародним днем боротьби за права жіночого пролетаріату.

Так з чим, таки, вітають українських жінок? Багато хто асоціює Міжнародний жіночий день із святом тепла і весни, але насправді, навесні є безліч альтернативних дат, що не мають радянського минулого. Тож хіба не правильно було б його відпустити?

Справжня ж, українська жінка-берегиня заслуговує бути коханою щодня. Її не потрібно вітати лише з Міжнародним жіночим днем. Вона не чекає дорогих подарунків та квітів. Їй достатньо знати, що вона потрібна, що її кохають та бережуть: щодня, щогодини, щохвилини, а не лише в один із весняних днів календаря.

Анастасія Сорока